По второму пункту параграфа «Русь готовится к борьбе за свободу»: Какие три изменения произошли в поведении русских людей перед противостоянием с Мамаем?
Первое изменение – люди стали отвыкать от страха перед татарами, готовы были к борьбе с ненавистной Ордой под стягом московского князя.
Далее продолжите
Второе -
Третье -
По третьему пункту «Поход Мамая на Русь»: Кто был лучше готов к решающей битве на Куликовом поле? ответ должен носить рассуждающий характер, где следует привести несколько доводов по позиции: лучше готовы войска Дмитрия Донского
Я приведу вам рассуждение по позиции: лучше готовы войска Мамая.
Мамай лучше готов к войне, так как от ее исхода зависела судьба самого Мамая. Он только восстановил единство Орды и теперь ему нужно было доказать свое право быть достойным Чингисхана, великого завоевателя. Ему удалось собрать огромное войско не только из монголо-татар, но и многих других народов и стран.
Какие аргументы можете противопоставить этим доводам?
Гражда́нская война́ в Росси́и (25 октября (7 ноября) 1917 — октябрь 1922/16 июля 1923 года[2]) — ряд вооружённых конфликтов между различными политическими, этническими, социальными группами и государственными образованиями на территории бывшей Российской империи, последовавших за приходом к власти большевиков в результате Октябрьской революции 1917 года.
Гражданская война явилась итогом революционного кризиса, поразившего Россию в начале XX века, начавшегося с революции 1905—1907 годов, усугубившегося в ходе мировой войны и приведшего к падению монархии, хозяйственной разрухе, глубокому социальному, национальному, политическому и идейному расколу российского общества. Апогеем этого раскола и стала ожесточённая война в масштабах всей страны между вооружёнными силами советской власти и антибольшевистских властей[3].
У XIV – XV ст. Італія залишалася політично роздробленою країною із різноманітними формами державності. Південна Італія і Сицилія входили до складу створеного норманами Сицилійського королівства (з XV ст. воно називалося Королівством Обох Сицилій). Середню Італію обіймала Папська область — теократична держава Римських пап. У Північній і частково Середній Італії склалося кілька десятків держав, сильнішими з яких були Венеціанська і Генуезька республіки, герцогство Мілан, Флоренція та інші, що формально входили до складу Священної Римської імперії (крім Венеції).
У другій половині XIII ст. колись могутнє централізоване Сицилійське королівство вступило в період занепаду. Воно стало об’єктом зазіхань із боку французів (Анжуйська династія) і Араґону. У 1302 р. Сицилія потрапила під владу Араґону, а в Південній Італії (Неаполітанському королівстві) закріпилася династія Анжу. Тривалі війни призвели до занепаду країни.
Держава розпалася на окремі феодальні володіння. Неаполітанські королі потрапили в залежність до флорентійських, генуезьких і венеціанських купців та банкірів. На Неаполітанське королівство висунув претензії король Араґону, який у 1442 р. домігся свого. Під владою Араґону Сицилія і Неаполітанське королівство мали короткий період стабільності, економічного та культурного піднесення.