Війна почалася в 1927 році після Північного походу, в ході якого за рішенням правого крила Гоміньдану, на чолі якого стояв Чан Кайші, був розірваний союз між Гоміньданом та КПК.
Зміст
1 Перший етап (1927—1936)
1.1 Великий похід
2 Другий етап (1945—1950)
3 Примітки
4 Посилання
Перший етап (1927—1936)
Влітку 1926 року частини китайської Національно-революційної армії (НРА) на чолі з Чан Кайши виступили у військовий похід в Північний Китай (згодом увійшов в історію як Північний похід). Чан Кайши мав намір покінчити з клікою бейянських мілітаристів, що панувала в північних і північно-східних районах Китаю, а по-друге — звільнити від іноземців так звані «відкриті» порти, в яких раніше їм було дозволено вести торгівлю.
У міру просування на північ НРА вела успішні військові дії проти мілітаристських лідерів. На початку 1927 року під контроль урядових військ перейшли провінції Хунань, Цзянси, Фуцзянь. Вожді мілітаристів, побоюючись розгрому з боку НРА, переходили на її сторону для збереження своїх сил. 21 березня 1927 року війська Чан Кайши взяли Шанхай. Однак у цей момент між Гоміньданом і китайськими комуністами почали виникати розбіжності. Найважливішою їх причиною стала стратегія комуністів, що викликала невдоволення серед населення і суперечила прагненню гоміньданівців до відновлення стабільності в країні. Комуністи, у свою чергу, виступали проти отримання коштів на потреби держави з боку великих землевласників та іноземних капіталістів.
Як наслідок, в квітні 1927 року Чан Кайши, побоюючись можливого захоплення влади комуністами, розірвав зв'язки з КПК, а також відмовився від присутності на території Китаю військових радників з СРСР. Почалися арешти членів КПК. У період з 12 по 15 квітня тривали масові арешти комуністів на території Китаю: були розгромлені комуністичні організації в містах Нанкін, Ханчжоу, Нінбо, Аньцін, Фучжоу. Комуністичні виступи в Шанхаї, що виникли на початку місяця, були жорстоко придушені. Квітневі події 1927 згодом отримали назву Шанхайська різанина.
а О. Назаренко головними причинами розпаду Русі були династичні обставини колективного сюзеренітету. Видається спрощенням ототожнювати кінець єдиновладдя в Київській Русі після смерті Ярослава Мудрого (1054) з початком розпаду[1]. Трохи більше виправданий погляд на перші стійкі уділи-вотчини князів-ізгоїв XI ст., тобто князів, які випадали із системи братського співволодіння, — полоцьких Ізяславичів і південноволинських (згодом — галицьких) Ростиславичів — як на своєрідних передвісників удільної роздробленості Русі[2]. І все ж за своєю сутністю такі «ізгойські» уділи-вотчини про початок розпаду у власному розумінні ще не свідчать, оскільки де-юре, за династичними поняттями того часу, вони перебували під верховною владою київських князів. Отже, попри династичну основу і династичну зовнішню форму, роздробленість Русі за природою цілком династичною не була.
Війна почалася в 1927 році після Північного походу, в ході якого за рішенням правого крила Гоміньдану, на чолі якого стояв Чан Кайші, був розірваний союз між Гоміньданом та КПК.
Зміст
1 Перший етап (1927—1936)
1.1 Великий похід
2 Другий етап (1945—1950)
3 Примітки
4 Посилання
Перший етап (1927—1936)
Влітку 1926 року частини китайської Національно-революційної армії (НРА) на чолі з Чан Кайши виступили у військовий похід в Північний Китай (згодом увійшов в історію як Північний похід). Чан Кайши мав намір покінчити з клікою бейянських мілітаристів, що панувала в північних і північно-східних районах Китаю, а по-друге — звільнити від іноземців так звані «відкриті» порти, в яких раніше їм було дозволено вести торгівлю.
У міру просування на північ НРА вела успішні військові дії проти мілітаристських лідерів. На початку 1927 року під контроль урядових військ перейшли провінції Хунань, Цзянси, Фуцзянь. Вожді мілітаристів, побоюючись розгрому з боку НРА, переходили на її сторону для збереження своїх сил. 21 березня 1927 року війська Чан Кайши взяли Шанхай. Однак у цей момент між Гоміньданом і китайськими комуністами почали виникати розбіжності. Найважливішою їх причиною стала стратегія комуністів, що викликала невдоволення серед населення і суперечила прагненню гоміньданівців до відновлення стабільності в країні. Комуністи, у свою чергу, виступали проти отримання коштів на потреби держави з боку великих землевласників та іноземних капіталістів.
Як наслідок, в квітні 1927 року Чан Кайши, побоюючись можливого захоплення влади комуністами, розірвав зв'язки з КПК, а також відмовився від присутності на території Китаю військових радників з СРСР. Почалися арешти членів КПК. У період з 12 по 15 квітня тривали масові арешти комуністів на території Китаю: були розгромлені комуністичні організації в містах Нанкін, Ханчжоу, Нінбо, Аньцін, Фучжоу. Комуністичні виступи в Шанхаї, що виникли на початку місяця, були жорстоко придушені. Квітневі події 1927 згодом отримали назву Шанхайська різанина.
Объяснение:
а О. Назаренко головними причинами розпаду Русі були династичні обставини колективного сюзеренітету. Видається спрощенням ототожнювати кінець єдиновладдя в Київській Русі після смерті Ярослава Мудрого (1054) з початком розпаду[1]. Трохи більше виправданий погляд на перші стійкі уділи-вотчини князів-ізгоїв XI ст., тобто князів, які випадали із системи братського співволодіння, — полоцьких Ізяславичів і південноволинських (згодом — галицьких) Ростиславичів — як на своєрідних передвісників удільної роздробленості Русі[2]. І все ж за своєю сутністю такі «ізгойські» уділи-вотчини про початок розпаду у власному розумінні ще не свідчать, оскільки де-юре, за династичними поняттями того часу, вони перебували під верховною владою київських князів. Отже, попри династичну основу і династичну зовнішню форму, роздробленість Русі за природою цілком династичною не була.
Объяснение: