Методи правління вирізнялися жорсткістю і цинізмом[1]. Ініціював створення самостійної Московської церкви (1448)[1]. Намагався позбутися ординського сюзеренітету (1480)[1], був першим з московських князів, що титулувався царем. Провів урядову та судову реформи, ліквідував удільні князівства, запровадив «Судебник» (1497)[1]. Збільшив територію Московії вдвічі: приєднав Ярославське (1463), Ростовське (1474), Тверське (1485) князівства, Хлинов (1489), більшу частину Рязанщини[1]. Підкорив і ліквідував Новгородську боярську республіку (1474), депортувавши частину її населення вглиб Московії[1]. Вів постійні війни з Великим князівством Литовським за Русь (1487—1494, 1500—1503), у ході яких захопив Сіверщину і Гомельщину[1]. Для підняття престижу Москви одружився з Софією, дочкою морейського деспота Фоми Палеолога, племінницею останніх візантійських імператорів Іоанна VIII та Констянтина XI[1]. Взяв візантійського двоголового орла за герб Московії, декларуючи претензії на спадщину Константинополя[1]. Сприяв будівництву церков і монастирів. Перебудував Московський кремль і заклав у ньому Успенський собор[1]. Помер у Москві. Похований у московському Архангельському соборі.
Захват Рима готами (24— 26 августа 410 года) — разграбление Рима вестготами в августе 410 года.
Во время вторжения в Италию осенью 408 года войско вестготов под предводительством короля Алариха I в 1-й раз осадило Рим. Получив богатый выкуп, Аларих снял осаду и возобновил переговоры с императором Гонорием об условиях мира и местах постоянного поселения готов. Когда переговоры не увенчались успехом, Аларих в 409 году повторно осадил Рим, заставив сенат избрать нового императора Аттала. В обмен на низвержение своего соперника Гонорий согласился пойти на уступки готам, однако переговоры были сорваны внезапным нападением на войско Алариха. В отместку Аларих захватил Рим в августе 410 года.
Разграбление великого города варварами произвело большое впечатление на современников и ускорило распад Западной Римской империи. Рим пал впервые за 8 веков (после захвата города галлами около 390 до н. э.) и вскоре в 455 году снова подвергся разграблению в результате морского набега вандалов из Северной Африки.
Методи правління вирізнялися жорсткістю і цинізмом[1]. Ініціював створення самостійної Московської церкви (1448)[1]. Намагався позбутися ординського сюзеренітету (1480)[1], був першим з московських князів, що титулувався царем. Провів урядову та судову реформи, ліквідував удільні князівства, запровадив «Судебник» (1497)[1]. Збільшив територію Московії вдвічі: приєднав Ярославське (1463), Ростовське (1474), Тверське (1485) князівства, Хлинов (1489), більшу частину Рязанщини[1]. Підкорив і ліквідував Новгородську боярську республіку (1474), депортувавши частину її населення вглиб Московії[1]. Вів постійні війни з Великим князівством Литовським за Русь (1487—1494, 1500—1503), у ході яких захопив Сіверщину і Гомельщину[1]. Для підняття престижу Москви одружився з Софією, дочкою морейського деспота Фоми Палеолога, племінницею останніх візантійських імператорів Іоанна VIII та Констянтина XI[1]. Взяв візантійського двоголового орла за герб Московії, декларуючи претензії на спадщину Константинополя[1]. Сприяв будівництву церков і монастирів. Перебудував Московський кремль і заклав у ньому Успенський собор[1]. Помер у Москві. Похований у московському Архангельському соборі.
Захват Рима готами (24— 26 августа 410 года) — разграбление Рима вестготами в августе 410 года.
Во время вторжения в Италию осенью 408 года войско вестготов под предводительством короля Алариха I в 1-й раз осадило Рим. Получив богатый выкуп, Аларих снял осаду и возобновил переговоры с императором Гонорием об условиях мира и местах постоянного поселения готов. Когда переговоры не увенчались успехом, Аларих в 409 году повторно осадил Рим, заставив сенат избрать нового императора Аттала. В обмен на низвержение своего соперника Гонорий согласился пойти на уступки готам, однако переговоры были сорваны внезапным нападением на войско Алариха. В отместку Аларих захватил Рим в августе 410 года.
Разграбление великого города варварами произвело большое впечатление на современников и ускорило распад Западной Римской империи. Рим пал впервые за 8 веков (после захвата города галлами около 390 до н. э.) и вскоре в 455 году снова подвергся разграблению в результате морского набега вандалов из Северной Африки.