В
Все
М
Математика
О
ОБЖ
У
Українська мова
Х
Химия
Д
Другие предметы
Н
Немецкий язык
Б
Беларуская мова
М
Музыка
Э
Экономика
Ф
Физика
Б
Биология
О
Окружающий мир
У
Українська література
Р
Русский язык
Ф
Французский язык
П
Психология
О
Обществознание
А
Алгебра
М
МХК
Г
География
И
Информатика
П
Право
А
Английский язык
Г
Геометрия
Қ
Қазақ тiлi
Л
Литература
И
История
Максуд22861827
Максуд22861827
11.04.2020 05:42 •  История

Почему в средние века возникла поговорка городской воздух делает свободным

Показать ответ
Ответ:
ruslannovruzovp08n4q
ruslannovruzovp08n4q
28.05.2022 16:26
Приказная система управления. Переход к ней (от дворцово-вотчинной системы) завершился в середине XVI в. В период ее становления ведущая роль принадлежала военно-административным приказам. Шла реорганизация армии, основу которой отныне составляла дворянская конница и стрельцы. Стрелецкие формирования были созданы в результате реформы, проведенной Иваном IV. (Необходимость в них возникла в связи дальнейшим развитием и совершенствованием огнестрельного оружия). Для управления стрелецким войском был создан специальный приказ.
Формированию новой организации Русского государства сопротивлялись крупные бояре-землевладельцы, которые привыкли участвовать в походах со своими полками и занимать места в сражении по своему желанию: где захотел, там и встал со своим полком. Царское законодательство распространило принцип обязательной военной службы на все разряды феодалов. Всем помещикам и вотчинникам предписывалось являться на место сбора с оружием и со своими людьми. В отличие от Западной Европы, где вооруженные силы в период средневековья формировались главным образом из наемников, российская армия состояла из подданных. К лицам, обязанным нести службу, относились "служилые люди по отечеству" (князья, бояре, дворяне, дети боярские) и "служилые люди по прибору" (стрельцы, городовые казаки, пушкари и др.).
Личным составом боярской и дворянской конницы ведал Разрядный приказ, который регистрировал все случаи назначения на должности, перемещений по службе. Назначения на должности осуществлялись в соответствии с принципом местничества (по родовитости, знатности).
Поместными земельными владениями служилых дворян ведал Поместный приказ, который следил за тем, чтобы они получали поместные земли за военную службу в соответствии с установленными нормами. Казачьими войсками ведал Казачий приказ.
Появились в это время и специальные территориальные приказы, ведавшие делами тех территорий, которые недавно были присоединены к России. К ним относились Казанский и Сибирский приказы. В дальнейшем стал функционировать и Малороссийский приказ (по делам Украины).
В период сословно-представительной монархии возникает зародыш центрального полицейского органа. Вначале действовала комиссия Боярской думы по разбойным делам, затем создается особый Разбойный приказ, который разрабатывал для местных органов наказы по вопросам борьбы с общеуголовной преступностью и назначал на места соответствующих должностных лиц.
Обслуживанием личных потребностей царя и членов его семьи ведали дворцовые приказы. К ним относились: приказ Большого дворца (управлял дворцовыми землями), Конюшенный (ведал царской конюшней), Ловчий и Сокольничий приказы (организация охоты), Постельничий (ведал царскими покоями) и др. Должности руководителей этих приказов считались самыми важными и почетными; в соответствии с принципом местничества их могли занимать наиболее родовитые бояре.
При Иване IV дворяне и дети боярские получили привилегию - взывать к суду самого царя. В связи с этим был создан специальный Челобитный приказ.
0,0(0 оценок)
Ответ:
anavidyan920
anavidyan920
28.03.2022 20:53

ТУРЕЧЧИНА – ЄВРОПА:

ІСТОРИЧНІ ПІДСТАВИ ПОЛІТИЧНОГО

ТА ЕКОНОМІЧНОГО ЗБЛИЖЕННЯ

На початку третього тисячоліття, коли Туреччина має реальні шанси розпочати

переговори щодо повного членства у Європейському Союзі, а Україна твердо заявляє

про свої наміри приєднатися до цієї європейської структури, актуалізується питання

про ймовірність повторення Україною шляху своєї південної сусідки і абсолютно до-

цільним видається реконструкція початків Туреччини до Європи. На дум-

ку багатьох дослідників, курс на Захід розпочався з підписання у 1963 р. Договору про

асоціацію Туреччини з Європейським економічним співтовариством. Фактично саме

ця міжнародна угода зафіксувала сам факт приєднання Турецької Республіки до Євро-

пи на правах асоційованого члена.

Проте нам видається цілком правомірним розглянути глибше коріння європейсь-

кого вектора турецької політики, а саме – з’ясувати витоки тяжіння Туреччини (а ра-

ніше ще й Османської імперії) до західного світу, а відтак і до Європи. Ще у 1924 р.,

на початках становлення республіканського ладу в Туреччині, лідер держави

К.Ататюрк зазначав: „Рух турків протягом століть зберігав постійний напрямок. Ми

завжди рухалися зі Сходу на Захід”. Власне це підтверджувало спрямованість не тіль-

ки історичного руху турків з Центральної Азії до Європи, але й подальше бажання ту-

рків приєднатися до європейської цивілізації, стати її невід’ємною частиною. „Країни

різні, але цивілізація – одна. І для того, щоб мати змогу прогресивно розвиватися, на-

ція має брати участь у цій єдиній цивілізації”, – так визначив свого часу логіку істори-

чного поступу Туреччини її перший президент1

.

Донедавна ці проблеми розглядалися суто під кутом зору марксистсько-ленінської

методології, яка передбачала однобічний, класовий підхід у розгляді тих чи інших іс-

торичних явищ. Тому автор цієї статті визначила своїм завданням позбутися в оцінці

тогочасних подій ідеологічних кліше, дати об’єктивний аналіз процесам, які спонука-

ли колись могутню імперію, а потім вже й молоду республіку з переважною більшістю

мусульманського населення повернутися „обличчям” до Заходу. Адже, вочевидь, це не

був одномоментний і несподіваний поворот, навпаки – зумовлений цілою низкою по-

літико-економічних і соціально-культурних факторів процес. Тому мета даного дослі-

дження полягає у визначенні головних, на нашу думку, етапів повороту азійської му-

сульманської країни до Заходу з одночасним виокремленням найсуттєвіших і значу-

щих в її історичному розвиткові моментів.

Одна з наймогутніших держав Сходу, Османська імперія, історично вибудовувала-

ся як імперія, що розташовувалася як на азійському й африканському, так і на євро-

пейському континентах. Первісно вона була тісно пов’язана з Європою не тільки тери-

торіально, але й політично та економічно через систему як міждержавних договорів,

так і торговельно-економічних угод. Османська імперія, розквіт якої припав на другу

половину ХV–ХVІ ст., як будь-яке багатонаціональне державне утворення, утримува-

ло свою єдність завдяки суворій і послідовній централізаторській політиці і, безумов-

но, блискуче організованій армії, що була тісно пов’язана з феодальною системою зе-

млеволодіння, а саме з тімарною системою. Державна могутність, військова сила, дос-

татньо широка віротерпимість до християн, пишність султанського двору – все це під-

тримувало високий статус Оттоманської Порти серед європейських країн.

0,0(0 оценок)
Популярные вопросы: История
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota Оформи подписку
logo
Начни делиться знаниями
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси ai-бота