них зазіхань сусідніх держав Литви, Угорщини, Польщі та Молдови.
Занепадом українських земель першими скористалися литовські феодали. Після смерті Юрія II Болеслава на Волині та Галичині у 1340 р закріпився син Гедиміна Любарт. Проникнення литовців на південноруські землі призвело до 40-річного військово-політичного протистояння з Польщею, яка також претендувала на Галицько-Волинську спадщину.
Загарбницьку політику щодо українських земель здійснювала Польща. У 1340 році король Казимир III під приводом захисту католиків увійшов зі своїм військом в Галичину, отримав Львів і пограбував княжий палац. Вставши, галицькі бояри вигнали поляків, а їх провідника Дедько визнано правителем Галичини. На деякий час на теренах Галицько-Волинського князівства виникли два державних утворення: Волинське на чолі з Любартом і олігархічна боярська автономна республіка у Галичині. Егоїстична політика боярської олігархії, на думку І. Крип'якевича, не дозволила використовувати наданий історією шанс на відновлення самостійного Галицько-Волинської держави, більш того, вела до її остаточного знищення. 1349 року Казимир III вдруге нападає на Галичину,
Чи не зрікаючись Галицької землі, Литва починає війну з Польщею. У цьому багаторічному протистоянні остання виявилася сильнішою і в 1366 р підпорядкувала своєї влади Галичину і частину Волині, збільшивши за їх рахунок свої території майже в півтора рази.
Нацисти вміло грали на патріотичних почуттях німців, використовували національне приниження Німеччини внаслідок її поразки у Першій світовій війні для посилення настроїв реваншизму й агресії щодо інших країн і народів. На першому місці серед зовнішніх ворогів вони називали французів і слов’ян. Боротьба проти націй-ворогів була проголошена одним із головних завдань нацистів.
Нацисти активно займалися популізмом. Робітникам вони обіцяли відрахування від частки прибутків капіталістів, підвищення зарплати, націоналізацію трестів і боротьбу з «нетрудовими прибутками»; селянам і батракам — передачу поміщицьких земель і скасування земельної ренти; торговцям — знищення конкурентів в особі універсальних магазинів і зростання добробуту; колишнім кайзерівським солдатам і офіцерам — створення армії, у якій вони змогли б зробити кар’єру.
Відповідь:
них зазіхань сусідніх держав Литви, Угорщини, Польщі та Молдови.
Занепадом українських земель першими скористалися литовські феодали. Після смерті Юрія II Болеслава на Волині та Галичині у 1340 р закріпився син Гедиміна Любарт. Проникнення литовців на південноруські землі призвело до 40-річного військово-політичного протистояння з Польщею, яка також претендувала на Галицько-Волинську спадщину.
Загарбницьку політику щодо українських земель здійснювала Польща. У 1340 році король Казимир III під приводом захисту католиків увійшов зі своїм військом в Галичину, отримав Львів і пограбував княжий палац. Вставши, галицькі бояри вигнали поляків, а їх провідника Дедько визнано правителем Галичини. На деякий час на теренах Галицько-Волинського князівства виникли два державних утворення: Волинське на чолі з Любартом і олігархічна боярська автономна республіка у Галичині. Егоїстична політика боярської олігархії, на думку І. Крип'якевича, не дозволила використовувати наданий історією шанс на відновлення самостійного Галицько-Волинської держави, більш того, вела до її остаточного знищення. 1349 року Казимир III вдруге нападає на Галичину,
Чи не зрікаючись Галицької землі, Литва починає війну з Польщею. У цьому багаторічному протистоянні остання виявилася сильнішою і в 1366 р підпорядкувала своєї влади Галичину і частину Волині, збільшивши за їх рахунок свої території майже в півтора рази.
Пояснення:
Нацисти вміло грали на патріотичних почуттях німців, використовували національне приниження Німеччини внаслідок її поразки у Першій світовій війні для посилення настроїв реваншизму й агресії щодо інших країн і народів. На першому місці серед зовнішніх ворогів вони називали французів і слов’ян. Боротьба проти націй-ворогів була проголошена одним із головних завдань нацистів.
Нацисти активно займалися популізмом. Робітникам вони обіцяли відрахування від частки прибутків капіталістів, підвищення зарплати, націоналізацію трестів і боротьбу з «нетрудовими прибутками»; селянам і батракам — передачу поміщицьких земель і скасування земельної ренти; торговцям — знищення конкурентів в особі універсальних магазинів і зростання добробуту; колишнім кайзерівським солдатам і офіцерам — створення армії, у якій вони змогли б зробити кар’єру.