Сначала не было, потом тотемизм На протяжении сотен тысячелетий первобытный человек не знал религии. Зачатки религиозных представлений появились не раньше эпохи верхнего палеолита. Религия могла возникнуть только тогда, когда человек сделал первые попытки понять явления природы. Наблюдая смену дня и ночи, времен года, жизнь растений и животных и многое другое, первобытный человек не мог понять эти явления. Непонятные и грозные явления природы, болезни, смерть вселяла в сознание наших далеких предков тревогу и ужас. Постепенно у людей начали зарождаться представления о сверхъестественных силах, якобы вызывать эти явления. Это и было началом религиозных представлений Одной из самых ранних форм религии был тотемизм -- представление, что все члены рода происходят от определенного животного -- тотема. Иногда тотемом считалось растение или какой-либо предмет. Люди верили, что они неразрывно связанны со своим тотемом. По их представлению, тотемное животное, если оно того захочет, может превратится в человека. Причину смерти видели в перевоплощении человека в тотема. Животное, которое считалось тотемом -- было священно -- его запрещалось убивать. Впоследствии тотемное животное разрешалось убивать, но голову, печень и сердце есть запрещалось. Убивая тотема, люди просили у него прощения или старались возложить вину на другого. Пережитки тотемизма встречаются в религиях многих народов древнего Востока. В древнем Египте, например, покланялись быку, шакалу, козлу, крокодилу и другим животным. С глубокой древности и по сей день в Индии священными животными считают тигров, обезьян, коров. Коренные жители Австралии в пору открытий европейцами также верили в родство с каким-либо животным, которое считалось тотемом. Если австралиец принадлежал к тотему кенгуру, то он говорил об этом животном: «Это мой брат» . Род принадлежавший к тотему летучей мыши или лягушки назывался родом Летучей мыши, родом Лягушки. Другой формой первобытной религии была магия или колдовство. Это была вера в то, что человек якобы может воздействовать на природу различными «чудодейственными» приемами и заклинаниями. В пещере Монтеспан, открытой в 1923 г. в Пиренеях, обнаружена вылепленная из глины фигура медведя без головы. Фигура изрешечена круглыми дырками. Вероятно, это следы дротиков. Вокруг него на глиняном полу сохранились отпечатки босых человеческих ног. Подобная находка была сделана и в пещере Тюк д'Одюбер (Франция) . Там обнаружены две глиняные скульптуры бизонов, а вокруг них точно так же уцелели отпечатки босых ног. Ученые предполагают, что в этих пещерах первобытные охотники совершали магические танцы и заклинания, чтобы околдовать животное. Они верили, что околдованное животное само позволит убить себя. Такие же магические обряды совершали и североамериканские индейцы племени манданов. Перед охотой на бизонов в течении нескольких дней они использовали магические пляски -- «танец бизона. Участники танца, держа в руках оружие, надевали на себя бизоньи шкуры и маски. Танец изображал охоту Время от времени одни из танцоров делали вид, что падают, тогда другие пускали в его сторону стрелы и бросали копья. Когда таким образом «поражали» бизона, все окружали его и, размахивая ножами, делали вид, будто снимают с него шкуру и расчленяют тушу.
Зовнішня політика Ярослава гідна сильного монарха: він навів жах на Константинополь за те, що ображені русичі вимагали, та не знайшли там правосуддя, та, помстившись Польщі і отримавши назад свої землі, все ж ствердив її цілісність та благополуччя.
В цей же час Ярослав налагоджує стосунки із багатьма відомими правителями Європи. У Польщі царював тоді Казимир, внук Болеслава Хороброго. В дитинстві він був висланий разом з матір’ю до Франції, проте згодом повернувся на польський престол. Прагнучи користуватися прихильністю могутнього Ярослава, він одружується із його сестрою, дочкою Володимира. В подальшому Ярослав мав із зятем гарні стосунки, неодноразово допомагаючи йому у військових походах.
У повістях Нестора-літописця зовсім не згадується про дочок Ярослава, але з інших джерел достеменно відомо про трьох: Єлизавету, Анну та Анастасію, чи Агмунду. Перша стала дружиною Гаральда, норвезького принца, а потім і короля, який був знаменитий численними подвигами та здобутим у воєнних походах багатством.
Друга княжна, Анна, вийшла заміж за Генріха І, короля французького. Папа оголосив кровозмішенням шлюб його батька із родичкою в четвертому коліні і вигнав його. Генріх, що був родичем усім сусіднім правителям, побоювався такої ж долі, тому обрав собі дружину із далеких земель. До того ж, Франція, ще бідна і слабка держава, могла пишатися союзом із Руссю, однією із наймогутніших держав Європи. Анна, по смерті Генріха, править державою разом із сином.
Третя дочка Ярослава, Анастасія, вийшла за короля угорського Андрея І, відкривши таким чином русичам вихід до Угорщини. Троє синів Ярослава також були одружені із європейськими принцесами, а син Всеволод навіть був зятем Візантійському імператору.
У середньовічній Європі ознакою престижу й могутності династії була готовність інших провідних династій вступити з нею у шлюбні зв’язки. Тому престиж Ярослава і справді був великим. Завдяки цим зв’язкам і грамотно провадженій мирній зовнішній політиці Русь розквітала, маючи можливість вести торгівлю з Візантією, Польщею, Німеччиною, з державами Кавказу і Сходу.
Проте гучна слава Ярослава спиралася передусім на досягнення у внутрішній політиці. Завдяки його підтримці швидко зростала церква. Засновувалися монастирі, які перетворювалися на осередки культури, населення ставало дедалі урбанізованішим та освіченішим. особливо уславився князь будівництвом церков. За часів його правління "золотоверхий" Київ ряснів понад 400 церквами. Свідченням княжої турботи про церкву стало те, що у 1051 р. він уперше призначив митрополитом київським русина Іларіона. Деякі історики розглядають це як заперечення Києвом церковної зверхності Константинополя. Проте, визнаючи факт вражаючого розвитку руської церкви, більшість учених стверджують, що патріарх константинопольській усе ж зберігав верховенство над київським митрополитом.
І нарешті, блискуче і щасливе правління Ярослава залишило Україні пам’ятку, достойну великого монарха. Ярослав, котрого розвали Мудрим саме за цей здобуток, вперше за історію Русі звів загальноприйняті у ті часи закони у єдину "Руську правду", яка стала правовим кодексом усієї країни.
Так, у перших п’ятьох статтях Ярославового закону вказуються різні обставини убивства, і відповідно до цього вказується міра покарання за злочин. Наприклад, родичі убитого могли у відповідь покарати убивцю смертю або ж стягнути з нього певну суму грошей, що встановлювалася відповідно до соціального статусу убитого. Загалом же Ярославові закони визначали особливу пеню за будь-які насильницькі дії, а також за різні види крадіжок. Варто відмітити, що визначені у законі суми для тогочасного пересічного жителя були достатньо високими і такий підхід до суддівства у ті часи був досить дієвим.
Окремий блок статей із Закону, присвячених порушенню законів проти рабів та вільних найманих працівників, і досі привертає велику увагу, оскільки спрямований саме на захист прав останніх.
На протяжении сотен тысячелетий первобытный человек не знал религии. Зачатки религиозных представлений появились не раньше эпохи верхнего палеолита. Религия могла возникнуть только тогда, когда человек сделал первые попытки понять явления природы. Наблюдая смену дня и ночи, времен года, жизнь растений и животных и многое другое, первобытный человек не мог понять эти явления. Непонятные и грозные явления природы, болезни, смерть вселяла в сознание наших далеких предков тревогу и ужас. Постепенно у людей начали зарождаться представления о сверхъестественных силах, якобы вызывать эти явления. Это и было началом религиозных представлений
Одной из самых ранних форм религии был тотемизм -- представление, что все члены рода происходят от определенного животного -- тотема. Иногда тотемом считалось растение или какой-либо предмет. Люди верили, что они неразрывно связанны со своим тотемом. По их представлению, тотемное животное, если оно того захочет, может превратится в человека. Причину смерти видели в перевоплощении человека в тотема. Животное, которое считалось тотемом -- было священно -- его запрещалось убивать. Впоследствии тотемное животное разрешалось убивать, но голову, печень и сердце есть запрещалось. Убивая тотема, люди просили у него прощения или старались возложить вину на другого. Пережитки тотемизма встречаются в религиях многих народов древнего Востока. В древнем Египте, например, покланялись быку, шакалу, козлу, крокодилу и другим животным. С глубокой древности и по сей день в Индии священными животными считают тигров, обезьян, коров. Коренные жители Австралии в пору открытий европейцами также верили в родство с каким-либо животным, которое считалось тотемом. Если австралиец принадлежал к тотему кенгуру, то он говорил об этом животном: «Это мой брат» . Род принадлежавший к тотему летучей мыши или лягушки назывался родом Летучей мыши, родом Лягушки.
Другой формой первобытной религии была магия или колдовство. Это была вера в то, что человек якобы может воздействовать на природу различными «чудодейственными» приемами и заклинаниями. В пещере Монтеспан, открытой в 1923 г. в Пиренеях, обнаружена вылепленная из глины фигура медведя без головы. Фигура изрешечена круглыми дырками. Вероятно, это следы дротиков. Вокруг него на глиняном полу сохранились отпечатки босых человеческих ног. Подобная находка была сделана и в пещере Тюк д'Одюбер (Франция) . Там обнаружены две глиняные скульптуры бизонов, а вокруг них точно так же уцелели отпечатки босых ног.
Ученые предполагают, что в этих пещерах первобытные охотники совершали магические танцы и заклинания, чтобы околдовать животное. Они верили, что околдованное животное само позволит убить себя. Такие же магические обряды совершали и североамериканские индейцы племени манданов. Перед охотой на бизонов в течении нескольких дней они использовали магические пляски -- «танец бизона. Участники танца, держа в руках оружие, надевали на себя бизоньи шкуры и маски. Танец изображал охоту Время от времени одни из танцоров делали вид, что падают, тогда другие пускали в его сторону стрелы и бросали копья. Когда таким образом «поражали» бизона, все окружали его и, размахивая ножами, делали вид, будто снимают с него шкуру и расчленяют тушу.
Зовнішня політика Ярослава гідна сильного монарха: він навів жах на Константинополь за те, що ображені русичі вимагали, та не знайшли там правосуддя, та, помстившись Польщі і отримавши назад свої землі, все ж ствердив її цілісність та благополуччя.
В цей же час Ярослав налагоджує стосунки із багатьма відомими правителями Європи. У Польщі царював тоді Казимир, внук Болеслава Хороброго. В дитинстві він був висланий разом з матір’ю до Франції, проте згодом повернувся на польський престол. Прагнучи користуватися прихильністю могутнього Ярослава, він одружується із його сестрою, дочкою Володимира. В подальшому Ярослав мав із зятем гарні стосунки, неодноразово допомагаючи йому у військових походах.
У повістях Нестора-літописця зовсім не згадується про дочок Ярослава, але з інших джерел достеменно відомо про трьох: Єлизавету, Анну та Анастасію, чи Агмунду. Перша стала дружиною Гаральда, норвезького принца, а потім і короля, який був знаменитий численними подвигами та здобутим у воєнних походах багатством.
Друга княжна, Анна, вийшла заміж за Генріха І, короля французького. Папа оголосив кровозмішенням шлюб його батька із родичкою в четвертому коліні і вигнав його. Генріх, що був родичем усім сусіднім правителям, побоювався такої ж долі, тому обрав собі дружину із далеких земель. До того ж, Франція, ще бідна і слабка держава, могла пишатися союзом із Руссю, однією із наймогутніших держав Європи. Анна, по смерті Генріха, править державою разом із сином.
Третя дочка Ярослава, Анастасія, вийшла за короля угорського Андрея І, відкривши таким чином русичам вихід до Угорщини. Троє синів Ярослава також були одружені із європейськими принцесами, а син Всеволод навіть був зятем Візантійському імператору.
У середньовічній Європі ознакою престижу й могутності династії була готовність інших провідних династій вступити з нею у шлюбні зв’язки. Тому престиж Ярослава і справді був великим. Завдяки цим зв’язкам і грамотно провадженій мирній зовнішній політиці Русь розквітала, маючи можливість вести торгівлю з Візантією, Польщею, Німеччиною, з державами Кавказу і Сходу.
Проте гучна слава Ярослава спиралася передусім на досягнення у внутрішній політиці. Завдяки його підтримці швидко зростала церква. Засновувалися монастирі, які перетворювалися на осередки культури, населення ставало дедалі урбанізованішим та освіченішим. особливо уславився князь будівництвом церков. За часів його правління "золотоверхий" Київ ряснів понад 400 церквами. Свідченням княжої турботи про церкву стало те, що у 1051 р. він уперше призначив митрополитом київським русина Іларіона. Деякі історики розглядають це як заперечення Києвом церковної зверхності Константинополя. Проте, визнаючи факт вражаючого розвитку руської церкви, більшість учених стверджують, що патріарх константинопольській усе ж зберігав верховенство над київським митрополитом.
І нарешті, блискуче і щасливе правління Ярослава залишило Україні пам’ятку, достойну великого монарха. Ярослав, котрого розвали Мудрим саме за цей здобуток, вперше за історію Русі звів загальноприйняті у ті часи закони у єдину "Руську правду", яка стала правовим кодексом усієї країни.
Так, у перших п’ятьох статтях Ярославового закону вказуються різні обставини убивства, і відповідно до цього вказується міра покарання за злочин. Наприклад, родичі убитого могли у відповідь покарати убивцю смертю або ж стягнути з нього певну суму грошей, що встановлювалася відповідно до соціального статусу убитого. Загалом же Ярославові закони визначали особливу пеню за будь-які насильницькі дії, а також за різні види крадіжок. Варто відмітити, що визначені у законі суми для тогочасного пересічного жителя були достатньо високими і такий підхід до суддівства у ті часи був досить дієвим.
Окремий блок статей із Закону, присвячених порушенню законів проти рабів та вільних найманих працівників, і досі привертає велику увагу, оскільки спрямований саме на захист прав останніх.