Подберите доказательства того, что Куликовская битва стала переходом от оборонительной к наступательной стратегии борьбы с Ордой (Как вела себя Русь до битвы, как после и т.п.)
ИВ˜АН I Данилович Калита (до 1296 — 1340, Москва) , московский князь (с 1325), владимирский великий князь (с 1328); заложил основы политического и экономического могущества Москвы. Усилению влияния Ивана Калиты в русских землях переезд в Москву из Владимира митрополита Петра (1325). В борьбе за владимирское великое княжение московский князь устранил многих своих соперников, в том числе тверского князя. В знак победы Иван Калита вывез в Москву соборный колокол из Твери. В 1332 году московский князь добился в Орде признания себя великим князем «надо всею Русской землею» , золотоордынский хан передал ему право сбора дани на Руси. Он неуклонно стремился к расширению территории своего княжества. С именем Ивана Калиты связан дальнейший рост Москвы, укрепление и украшение города. Князь построил в Москве дубовый Кремль (1339/40), каменные Успенский собор и Архангельский собор, ряд церквей, что свидетельствовало о превращении Москвы не только в политический, но и религиозный центр Руси. На княжеском дворе деревянная церковь Преображения в 1330 году была заменена каменной, основан монастырь (сюда были переведены архимандрития и монахи из Данилова монастыря) . В благодарность за избавление Москвы от голода Иван Калита воздвиг на краю Боровицкого холма на месте деревянной церкви Михаила Архангела каменную. В 1333 (или в 1329) была построена церковь Иоанна Лествичника что под Колоколы.
Михайло Драгоманов – людина різнобічних наукових зацікавлень і спрямувань, широкого діапазону практичної дії. На протязі всього життя він заглиблювався в історію власного народу і народів Європи, прагнув осмислити шляхи людської цивілізації й на підставі цього намалювати ясну перспективу творчого саморозвитку України. В основі його невтомного творчого і громадського життя було слово, звернене як до прихильників, так і до опонентів – у сотнях статей, наукових розвідок, листів. Блискучий публіцист, чиє перо весь час служило боротьбі проти політичної і духовної тиранії, проти вузьких кастових інтересів чи непросвіти; фольклорист, чиї збірки творів та наукові праці поставили його в рівень, з європейськими вченими того часу; оригінальний літературний критик та історик рідного письменства; соціолог і політолог, глибокий фахівець з історії античності і Середньовіччя; громадський діяч і кореспондент десятків періодичних органів і сотень співвітчизників і зарубіжних вчених – такою багатогранністю, енциклопедичністю вирізнялася вся діяльність Михайла Драгоманова. “Він не написав ані одного слова, котре б не відносилося до живих людей, до живих обставин і до тих питань, котрі так чи інакше порушують думки і чуття окружаючої його громади. Оте живе чуття, той бистрий погляд що завжди добачує потреби хвилі і вміє найти для них відповідний вираз і відповідне заспокоєння найліпше характеризує нам самого Драгоманова” – так відгукувався про багатогранну діяльність видатного вченого Іван Франко.
Хоча Михайло Драгоманов за своє життя отримав багато негативних оцінок і критики, але більшість видатних постатей того часу відгукувались про нього з теплотою і пошаною. Д. Овсянико-Куликовський про Драгоманова казав: ”Це була натура ясна ... прозора. Глибока щирість і рідкісна чесність душі – це були в нього риси, що впадали в очі. Нікого він не ховав і ні з чим не ховався – його слова та вчинки були достеменним відбитком його душі”. Леся Українка писала, що “М.Драгоманов був великим українцем, тримався і в літературі, і в політиці, і в приватному житті тієї засади, що “чистое дело требует чистых средств”, і тримався її до кінця з великою завзятістю і невмолимістю”. Іван Франко говорив: “Драгоманов для нас був чимось більше, як заслуженим чоловіком. Він був для нас правдивим учителем і вповні безкорисно не жалував праці, писань і навіть докорів, щоб наводити нас, лінивих, малоосвічених, вирослих в рабських традиціях нашого глухого кута, на кращі, ясніші шляхи європейської цивілізації.
В 1332 году московский князь добился в Орде признания себя великим князем «надо всею Русской землею» , золотоордынский хан передал ему право сбора дани на Руси. Он неуклонно стремился к расширению территории своего княжества. С именем Ивана Калиты связан дальнейший рост Москвы, укрепление и украшение города. Князь построил в Москве дубовый Кремль (1339/40), каменные Успенский собор и Архангельский собор, ряд церквей, что свидетельствовало о превращении Москвы не только в политический, но и религиозный центр Руси. На княжеском дворе деревянная церковь Преображения в 1330 году была заменена каменной, основан монастырь (сюда были переведены архимандрития и монахи из Данилова монастыря) . В благодарность за избавление Москвы от голода Иван Калита воздвиг на краю Боровицкого холма на месте деревянной церкви Михаила Архангела каменную. В 1333 (или в 1329) была построена церковь Иоанна Лествичника что под Колоколы.
Михайло Драгоманов – людина різнобічних наукових зацікавлень і спрямувань, широкого діапазону практичної дії. На протязі всього життя він заглиблювався в історію власного народу і народів Європи, прагнув осмислити шляхи людської цивілізації й на підставі цього намалювати ясну перспективу творчого саморозвитку України. В основі його невтомного творчого і громадського життя було слово, звернене як до прихильників, так і до опонентів – у сотнях статей, наукових розвідок, листів. Блискучий публіцист, чиє перо весь час служило боротьбі проти політичної і духовної тиранії, проти вузьких кастових інтересів чи непросвіти; фольклорист, чиї збірки творів та наукові праці поставили його в рівень, з європейськими вченими того часу; оригінальний літературний критик та історик рідного письменства; соціолог і політолог, глибокий фахівець з історії античності і Середньовіччя; громадський діяч і кореспондент десятків періодичних органів і сотень співвітчизників і зарубіжних вчених – такою багатогранністю, енциклопедичністю вирізнялася вся діяльність Михайла Драгоманова. “Він не написав ані одного слова, котре б не відносилося до живих людей, до живих обставин і до тих питань, котрі так чи інакше порушують думки і чуття окружаючої його громади. Оте живе чуття, той бистрий погляд що завжди добачує потреби хвилі і вміє найти для них відповідний вираз і відповідне заспокоєння найліпше характеризує нам самого Драгоманова” – так відгукувався про багатогранну діяльність видатного вченого Іван Франко.
Хоча Михайло Драгоманов за своє життя отримав багато негативних оцінок і критики, але більшість видатних постатей того часу відгукувались про нього з теплотою і пошаною. Д. Овсянико-Куликовський про Драгоманова казав: ”Це була натура ясна ... прозора. Глибока щирість і рідкісна чесність душі – це були в нього риси, що впадали в очі. Нікого він не ховав і ні з чим не ховався – його слова та вчинки були достеменним відбитком його душі”. Леся Українка писала, що “М.Драгоманов був великим українцем, тримався і в літературі, і в політиці, і в приватному житті тієї засади, що “чистое дело требует чистых средств”, і тримався її до кінця з великою завзятістю і невмолимістю”. Іван Франко говорив: “Драгоманов для нас був чимось більше, як заслуженим чоловіком. Він був для нас правдивим учителем і вповні безкорисно не жалував праці, писань і навіть докорів, щоб наводити нас, лінивих, малоосвічених, вирослих в рабських традиціях нашого глухого кута, на кращі, ясніші шляхи європейської цивілізації.