Вільнонароджені жінки в Стародавньому Римі були громадянками[2], але не мали правоздатності в політичних відносинах[3] Через те, що життя жінок обмежувалося гендерними ролями, римські історики згадують жінок у своїх працях рідше, ніж чоловіків. Хоч у римлянок не було прямої політичної влади, проте жінки з багатих або впливових сімей мали змогу через приватні переговори здійснювати певний[який?] вплив[4]. Видатні жінки, які залишили незаперечний слід в історії Стародавнього Риму, від Лукреції та Клавдії Квінти, історії яких стали частиною римської міфічної традиції; жорсткі жінки республіканської епохи, такі як Корнелія, мати братів Гракхів, і Фульвія, яка командувала армією і випускала монети, на яких є її зображення; жінки династії Юліїв-Клавдіїв, а саме найбільш видатна Лівія (58 р. до Р.Х - 29 р. після Р.Х), яка зробила значний внесок у формування соціальних стандартів Риму; і імператриця Олена (c.250-330 рр. після Р.Х), що сприяла поширенню християнства[5]
Інскрипції, а особливо епітафії, документують імена жінок у всій Римській імперії, проте містять мало інформації. Деякі яскраві моменти щоденного життя зберігаються в латинській літературі: в комедіях, сатирі та поезії, особливо вірші Катулла та Овідія, які зображують життя жінок у римських їдальнях та «жіночих кімнатах», на спортивних і театральних заходах; жінок під час покупок, під час фарбування, магії або ж вагітності - все, проте, через призму чоловічого погляду на речі.[6] Опубліковані листи Цицерона, наприклад, неформально показують взаємодію на державному рівні з дружиною Терентією та дочкою Туллією, оскільки його промови демонструють різноманітн , якими римляни можуть насолоджуватися вільним сексуальним та суспільним життям.
Одна з головних громадських ролей, призначених винятково для жінок, мала місце в релігії: жрецька інституція весталок. Вони не могли одружуватися та мати дітей, проте повинні були здійснювати ритуали, які вважалися необхідними для безпеки Риму та не могли бути виконані чоловічими жрецькими колегіями[7]
Первые государства в восточной европе кочевые или полукочевые народы. на этих территориях появляются могущественные евроазиатские государства, например аварский каганат. из византийских и готских источников можно узнать о племенном союзе антов. анты – это одно из славянских племен, которое сформировалось в тесном контакте с ираноязычным населением. государство само отделилось от аварского каганата путем восстания. на территории восточной европы более двух веков существовало сильное государство киевская русь. начальный период образования государства нашел отражение только в летописях. они писались, переписывались и дописывались в разное время, так что некоторые сюжеты выглядят как легенды. в первой половине ix века норманны, или викинги («варяги»), совершали опустошительные набеги на территории приморских стран. «послал бог толпы свирепых язычников, — говорит хроника, — датчан, норвежцев, готов и шведов. они опустошали грешную от одного берега до другого, убивали народ и скот, не щадили ни женщин, ни детей».
Вільнонароджені жінки в Стародавньому Римі були громадянками[2], але не мали правоздатності в політичних відносинах[3] Через те, що життя жінок обмежувалося гендерними ролями, римські історики згадують жінок у своїх працях рідше, ніж чоловіків. Хоч у римлянок не було прямої політичної влади, проте жінки з багатих або впливових сімей мали змогу через приватні переговори здійснювати певний[який?] вплив[4]. Видатні жінки, які залишили незаперечний слід в історії Стародавнього Риму, від Лукреції та Клавдії Квінти, історії яких стали частиною римської міфічної традиції; жорсткі жінки республіканської епохи, такі як Корнелія, мати братів Гракхів, і Фульвія, яка командувала армією і випускала монети, на яких є її зображення; жінки династії Юліїв-Клавдіїв, а саме найбільш видатна Лівія (58 р. до Р.Х - 29 р. після Р.Х), яка зробила значний внесок у формування соціальних стандартів Риму; і імператриця Олена (c.250-330 рр. після Р.Х), що сприяла поширенню християнства[5]
Інскрипції, а особливо епітафії, документують імена жінок у всій Римській імперії, проте містять мало інформації. Деякі яскраві моменти щоденного життя зберігаються в латинській літературі: в комедіях, сатирі та поезії, особливо вірші Катулла та Овідія, які зображують життя жінок у римських їдальнях та «жіночих кімнатах», на спортивних і театральних заходах; жінок під час покупок, під час фарбування, магії або ж вагітності - все, проте, через призму чоловічого погляду на речі.[6] Опубліковані листи Цицерона, наприклад, неформально показують взаємодію на державному рівні з дружиною Терентією та дочкою Туллією, оскільки його промови демонструють різноманітн , якими римляни можуть насолоджуватися вільним сексуальним та суспільним життям.
Одна з головних громадських ролей, призначених винятково для жінок, мала місце в релігії: жрецька інституція весталок. Вони не могли одружуватися та мати дітей, проте повинні були здійснювати ритуали, які вважалися необхідними для безпеки Риму та не могли бути виконані чоловічими жрецькими колегіями[7]
Объяснение: