Російська імперія стала найбільшою за площею державою світу, що простягалася на величезних територіях Східної Європи, Північної Азії та частині Північної Америки (Аляска). Кількість населення імперії впродовж першої половини XIX ст. збільшилася
із 37 до 69 млн осіб, переважно завдяки приєднанню нових територій — Фінляндії, Царства Польського, Бессарабії, Північного Казахстану. Основна частина населення заселяла центральні й західні губернії, а на величезній території Сибіру проживало лише 3 млн осіб. Середня тривалість життя становила лише 27,3 року (у Великій Британії — 31,5 року) через велику дитячу смертність, нерозвиненість медичного обслуговування, періодичні епідемії. За складом населення Російська імперія була багатонаціональною державою, її народи сповідували всі світові релігії (християнство, іслам, буддизм), однак статус державної релігії мало лише православ’я.
За структурою російське суспільство залишалося фактично феодальним із поділом на привілейовані (дворянство, духовенство, купецтво, козацтво) і непривілейовані стани (селянство і міщанство). Найбільшим за кількістю станом було селянство — понад 30 млн осіб. Із них близько 20 млн становили кріпосні селяни. Вони вважалися «хрещеною власністю» дворян-поміщи-ків, яких на той час у країні налічувалося майже 600 тис. осіб.
За політичним устроєм Російська імперія була самодержавною (абсолютною) монархією. Російський імператор мав необмежену владу. Конституції та парламентських установ у країні не існувало. Правителями імперії в цей період були Олександр I (1801 — 1825 рр.) і Микола I (1825—1855 рр.).
Олександр I на початку свого правління підтримував проекти перетворення Росії на конституційну монархію, однак після розгрому Наполеона утвердився в думці, що саме самодержавство об’єднало народ для боротьби із французами, і тому не бажав його скасування.
Правління Миколи I розпочалося жорстоким придушенням виступу опозиційно налаштованих до самодержавства російських дворян та офіцерів. Микола I не підтримував ідей будь-яких змін в управлінні імперією та намагався «вдосконалити» його бюрократизацією та посиленням ролі поліції.
Однією з головних проблем внутрішньополітичного життя імперії стало кріпосне право. Ситуація, коли більшість населення складали кріпосні селяни, становище яких нагадувало рабське, ставала все небезпечнішою. Однак влада не наважувалася на рішучі зміни, оскільки її опорою були дворяни — власники кріпосних. Для національної політики імперії було характерне здійснення щодо неросійських народів політики національно-культурної асиміляції, ігнорування особливостей національного походження та історичних традицій, їх русифікація. Будь-які спроби неросійських народів боротися за національні права придушувалися.
За рівнем свого економічного розвитку Російська імперія значно поступалася тогочасним провідним країнам Заходу. Промисловий переворот розпочався в країні на межі 30—40-х рр. XIX ст. і розгортався дуже повільно. Йому заважала відсутність ринків вільнонайманої робочої сили та збуту продукції в умовах панування кріпосництва. Перші фабрично-заводські підприємства виникли в 30-х рр. XIX ст. у текстильній і гірничодобувній галузях промисловості.
Російська імперія була аграрною країною. Характер розвитку сільського господарства визначався пануванням кріпосницьких відносин. Урожаї були низькими, сільське господарство розвивалося за рахунок збільшення посівних площ із використанням примітивної техніки. Чимало господарств зберігало натуральний характер. Російська зовнішня торгівля була спрямована на постачання сировини (зерно, льон, деревина, залізо) до Західної Європи та завезення промислового обладнання, предметів розкоші й так званих «колоніальних» товарів (чай, кава, прянощі).
РУХ ДЕКАБРИСТІВ. Відмова Олександра I від намірів реформування Російської імперії викликала велике розчарування в прибічників цього шляху. Відтоді в Росії виникло протистояння між владою, що діяла методами політичної реакції, і патріотами, які прагнули змін у суспільно-політичному житті. Пізніше їх стали називати декабристами.
Декабристи — учасники таємних організацій у Російській імперії, що готували державний переворот, спрямований проти самодержавства та кріпосного права. Підняли повстання в грудні (російською мовою — декабрь) 1825 р.
Перші таємні опозиційні організації створили гвардійські офіцери, учасники закордонних походів 1814—1815 рр. У 1816 р. виник «Союз порятунку», який через два роки трансформувався в «Союз благоденства». Його учасники виступали за ліквідацію кріпосного права, перетворення самодержавства на конституційну монархію. Однак через розбіжності в поглядах на шляхи реалізації цих намірів у 1821 р. союз розпався.
Русский народный фольклор очень богат и разнообразен своей историей, культурой и традициями, которые нашли свое отражение в песнях, былинах и сказаниях. Былины, слагаемые простым народом, отличались красотой и правдоподобностью своего повествования, с наличием небольшого художественного вымысла, что придавало им еще большую самобытность, присущую древнерусской эпохе. В центре былин всегда находится положительный персонаж - богатырь, воплотивший в себе непобедимую силу и безграничную любовь к матушке-Руси, народного заступника. Конечно, образ богатыря является собирательным. Народ создал образ богатыря, возложив на него свои надежды и чаяния, чтобы показать следующим поколениям и воспитать идеологию о непобедимости Руси перед вражеской силой.

Главными качествами русских богатырей были - воинская доблесть и старания по защите родной земли. Достоинства богатырей испытываются в сражении, в неравном бою, с чем связана композиция былины, красочно насыщенная преувеличениями.
Кто же были эти полубоги, наделенные нечеловеческой силой?
Самым популярным в древней Руси является персонаж Ильи Муромца. Этот персонаж вобрал в себя все черты присущие мифологическим героям - чудесное исцеление и приобретение нечеловеческой силы. Илья выходец из простой крестьянской семьи, с детства прикованный к кровати, пока не являются калики перехожие и чудесным образом исцеляют его. С этого эпизода берет свое начало богатырская жизнь Ильи Муромца, подвиги которого нашли художественное отражение в былинах и сказаниях.
Другим, не менее важным героем является Добрыня Никитич, живший в одну эпоху с Ильей Муромцем. Воспевание неодолимой силы и мужества русского богатыря начинается с поединка со змеем Горынычем. В повествовании о Добрыне Никитиче присутствуют не только фантастические рассказы, он так же предстает как мудрый и храбрый воин, выполняющий все поручения Ильи Муромца. Добрыня стал эталоном воина эпохи Киевской Руси.
Третьим известным богатырем является - Алеша Попович, который часто представлен молодым, храбрым, смекалистым и хитрым воином.
Одним из самых таинственных образов русских былин является Святогор, имеющий силу, превосходящую великих богатырей древней Руси. Персонаж Святогора был взят из древней мифологии, который вобрал в себя представления о великих горных великанах, воплощавших величие и невозмутимость гор. Былины о Святогоре - это трагические рассказы о том, как могучий великан погибает не в бою за правое дело, а в споре с какой-то неведомой, непреодолимой силой.
Не менее таинственным богатырем в русском эпосе является Волх Всеславьевич, который был рожден от фантастического змея. Волх считается колдуном и жрецом языческих богов. Волх является героем "Слова о полку Игореве". Несмотря на свою известность, персонаж Волха не был историческим лицом, а всего лишь плод художественного вымысла народа.
В отличие от Волха, Дунай Иванович является персонажем с реально-исторической основой. Повествование о Дунае начинается со схватки с Добрыней Никитичем. Дунай входит в состав Киевского богатырства.
Так же увлекательно повествование о Дунае и богатырки Настасьи. На собственной свадьбе, вследствие безумного спора Дунай убивает Настасью, промахнувшись при стрельбе из лука. Не вынеся горя утраты, Дунай убивает себя.
Русские богатыри играют огромную роль в русской истории. Былины повествуют о тех славных мужах, которые становили Русь, оберегали и защищали русский народ от вторжения силы вражеской. Русские богатыри в былинах воплощали идею воссоединения славян, непобедимости и нерушимости древнерусского государства перед внешними врагами, являясь образцом подражания в патриотизме и мужестве будущим поколениям.
Російська імперія стала найбільшою за площею державою світу, що простягалася на величезних територіях Східної Європи, Північної Азії та частині Північної Америки (Аляска). Кількість населення імперії впродовж першої половини XIX ст. збільшилася
із 37 до 69 млн осіб, переважно завдяки приєднанню нових територій — Фінляндії, Царства Польського, Бессарабії, Північного Казахстану. Основна частина населення заселяла центральні й західні губернії, а на величезній території Сибіру проживало лише 3 млн осіб. Середня тривалість життя становила лише 27,3 року (у Великій Британії — 31,5 року) через велику дитячу смертність, нерозвиненість медичного обслуговування, періодичні епідемії. За складом населення Російська імперія була багатонаціональною державою, її народи сповідували всі світові релігії (християнство, іслам, буддизм), однак статус державної релігії мало лише православ’я.
За структурою російське суспільство залишалося фактично феодальним із поділом на привілейовані (дворянство, духовенство, купецтво, козацтво) і непривілейовані стани (селянство і міщанство). Найбільшим за кількістю станом було селянство — понад 30 млн осіб. Із них близько 20 млн становили кріпосні селяни. Вони вважалися «хрещеною власністю» дворян-поміщи-ків, яких на той час у країні налічувалося майже 600 тис. осіб.
За політичним устроєм Російська імперія була самодержавною (абсолютною) монархією. Російський імператор мав необмежену владу. Конституції та парламентських установ у країні не існувало. Правителями імперії в цей період були Олександр I (1801 — 1825 рр.) і Микола I (1825—1855 рр.).
Олександр I на початку свого правління підтримував проекти перетворення Росії на конституційну монархію, однак після розгрому Наполеона утвердився в думці, що саме самодержавство об’єднало народ для боротьби із французами, і тому не бажав його скасування.
Правління Миколи I розпочалося жорстоким придушенням виступу опозиційно налаштованих до самодержавства російських дворян та офіцерів. Микола I не підтримував ідей будь-яких змін в управлінні імперією та намагався «вдосконалити» його бюрократизацією та посиленням ролі поліції.
Однією з головних проблем внутрішньополітичного життя імперії стало кріпосне право. Ситуація, коли більшість населення складали кріпосні селяни, становище яких нагадувало рабське, ставала все небезпечнішою. Однак влада не наважувалася на рішучі зміни, оскільки її опорою були дворяни — власники кріпосних. Для національної політики імперії було характерне здійснення щодо неросійських народів політики національно-культурної асиміляції, ігнорування особливостей національного походження та історичних традицій, їх русифікація. Будь-які спроби неросійських народів боротися за національні права придушувалися.
За рівнем свого економічного розвитку Російська імперія значно поступалася тогочасним провідним країнам Заходу. Промисловий переворот розпочався в країні на межі 30—40-х рр. XIX ст. і розгортався дуже повільно. Йому заважала відсутність ринків вільнонайманої робочої сили та збуту продукції в умовах панування кріпосництва. Перші фабрично-заводські підприємства виникли в 30-х рр. XIX ст. у текстильній і гірничодобувній галузях промисловості.
Російська імперія була аграрною країною. Характер розвитку сільського господарства визначався пануванням кріпосницьких відносин. Урожаї були низькими, сільське господарство розвивалося за рахунок збільшення посівних площ із використанням примітивної техніки. Чимало господарств зберігало натуральний характер. Російська зовнішня торгівля була спрямована на постачання сировини (зерно, льон, деревина, залізо) до Західної Європи та завезення промислового обладнання, предметів розкоші й так званих «колоніальних» товарів (чай, кава, прянощі).
РУХ ДЕКАБРИСТІВ. Відмова Олександра I від намірів реформування Російської імперії викликала велике розчарування в прибічників цього шляху. Відтоді в Росії виникло протистояння між владою, що діяла методами політичної реакції, і патріотами, які прагнули змін у суспільно-політичному житті. Пізніше їх стали називати декабристами.
Декабристи — учасники таємних організацій у Російській імперії, що готували державний переворот, спрямований проти самодержавства та кріпосного права. Підняли повстання в грудні (російською мовою — декабрь) 1825 р.
Перші таємні опозиційні організації створили гвардійські офіцери, учасники закордонних походів 1814—1815 рр. У 1816 р. виник «Союз порятунку», який через два роки трансформувався в «Союз благоденства». Його учасники виступали за ліквідацію кріпосного права, перетворення самодержавства на конституційну монархію. Однак через розбіжності в поглядах на шляхи реалізації цих намірів у 1821 р. союз розпався.

Главными качествами русских богатырей были - воинская доблесть и старания по защите родной земли. Достоинства богатырей испытываются в сражении, в неравном бою, с чем связана композиция былины, красочно насыщенная преувеличениями.
Кто же были эти полубоги, наделенные нечеловеческой силой?
Самым популярным в древней Руси является персонаж Ильи Муромца. Этот персонаж вобрал в себя все черты присущие мифологическим героям - чудесное исцеление и приобретение нечеловеческой силы. Илья выходец из простой крестьянской семьи, с детства прикованный к кровати, пока не являются калики перехожие и чудесным образом исцеляют его. С этого эпизода берет свое начало богатырская жизнь Ильи Муромца, подвиги которого нашли художественное отражение в былинах и сказаниях.
Другим, не менее важным героем является Добрыня Никитич, живший в одну эпоху с Ильей Муромцем. Воспевание неодолимой силы и мужества русского богатыря начинается с поединка со змеем Горынычем. В повествовании о Добрыне Никитиче присутствуют не только фантастические рассказы, он так же предстает как мудрый и храбрый воин, выполняющий все поручения Ильи Муромца. Добрыня стал эталоном воина эпохи Киевской Руси.
Третьим известным богатырем является - Алеша Попович, который часто представлен молодым, храбрым, смекалистым и хитрым воином.
Одним из самых таинственных образов русских былин является Святогор, имеющий силу, превосходящую великих богатырей древней Руси. Персонаж Святогора был взят из древней мифологии, который вобрал в себя представления о великих горных великанах, воплощавших величие и невозмутимость гор. Былины о Святогоре - это трагические рассказы о том, как могучий великан погибает не в бою за правое дело, а в споре с какой-то неведомой, непреодолимой силой.
Не менее таинственным богатырем в русском эпосе является Волх Всеславьевич, который был рожден от фантастического змея. Волх считается колдуном и жрецом языческих богов. Волх является героем "Слова о полку Игореве". Несмотря на свою известность, персонаж Волха не был историческим лицом, а всего лишь плод художественного вымысла народа.
В отличие от Волха, Дунай Иванович является персонажем с реально-исторической основой. Повествование о Дунае начинается со схватки с Добрыней Никитичем. Дунай входит в состав Киевского богатырства.
Так же увлекательно повествование о Дунае и богатырки Настасьи. На собственной свадьбе, вследствие безумного спора Дунай убивает Настасью, промахнувшись при стрельбе из лука. Не вынеся горя утраты, Дунай убивает себя.
Русские богатыри играют огромную роль в русской истории. Былины повествуют о тех славных мужах, которые становили Русь, оберегали и защищали русский народ от вторжения силы вражеской. Русские богатыри в былинах воплощали идею воссоединения славян, непобедимости и нерушимости древнерусского государства перед внешними врагами, являясь образцом подражания в патриотизме и мужестве будущим поколениям.