В большую соху включалось для светских феодалов от 800 до 1200 четей земли, для церквей и монастырей от 600 до 800, для дворцовых и «черных» земель от 500 до 700 в зависимости от качества земли. С введением новой единицы поземельного налогообложения — «живущей четверти» — налоги на землю светских феодалов снизились. Кроме того, применялось т. н. одабривание, т. е. приравнивание «середней» и «худой» земли к «доброй» путем увеличения количества «середней» и «худой» земли на соху: писец мог посчитать за 800 четвертей (1 соху) «доброй» земли 1250 «середней» или 1800 «худой» земли (на каждые 100 четвертей «середней» земли он имел право накинуть 25 четвертей такой же земли, на каждые 100 четвертей «худой» земли — 50 четвертей такой же), Такой пересчёт уменьшал общее количество сох в данном владении, облегчая налоговое бремя.
Утворення, політичний устрій та основні віхи історії держави
Меровінгів.
У 486 р. внаслідок франкського завоювання в Північній Галлії виникла Франкська держава, на чолі якої стояв вождь салічних франків Хлодвіг (486--511) з роду Меровея (народжений морем, звідси династія Меровінгів). Так розпочався перший період історії Франкської держави -- з кінця V до кінця VII ст., названий меровінзьким. За Хлодвіга була завойована Аквітанія (507), за його наступників -- Бургундія (534), остготи відступили франкам Прованс (536).
До середини VI ст. Франкська держава включала майже всю територію колишньої римської провінції Галлії. Франки підпорядкували собі також кілька гер-манських племен, що жили за Рейном: верховну владу франків визнали тюринги, алемани і бавари; сакси вимушені були платити їм щорічну данину.
Франкська держава проіснувала значно довше, ніж інші варварські королівства континентальної Європи. Процес феодалізації відбувався тут у формі синтезу пізньоримських і германських родоплемінних відносин.
Найважливішим джерелом для вивчення суспільного устрою франків (переважно Північної Галлії) в меровінзький період є одна з найвідоміших варварських "правд" І -- "Салічна правда". Це запис судових звичаїв салічних франків, зроблений, як вважають, на початку VI ст., тобто ще за життя (а можливо, і за наказом) Хлодвіга. Римський вплив позначився тут набагато менше, ніж в інших варварських "правдах", і виявляється головним чином у зовнішніх рисах: латинська мова, штрафи в римських грошових одиницях.
"Салічна правда" відображає архаїчні порядки первіснообщинного ладу, що існували у франків ще до завоювання. Але в ній містяться і нові дані -- відомості про зародження майнової і соціальної нерівності, приватної власності на рухоме майно, права успадкування на землю і, нарешті, держави.
* Франкське королівство меровінзького періоду з кінця VI -- початку VII ст. було вже ранньофеодальним суспільством, хоча процес феодалізації в ньому розвивався досить повільно. Аж до кінця VII ст. основним станом цього суспільства залишалися вільні дрібні землевласники, на півночі ще об'єднані у вільні общини-марки. Початок феодалізації франкського суспільства супроводжувався зародженням ранньофеодальної держави.
* Король зосередив у своїх руках усі функції держав-
ного управління, центром якого став королівський двір. Влада короля ґрунтувалася передусім на тому, що він був найбільшим землевласником у державі, очолював численну, особисто віддану йому дружину.
Державою король управляв як особистим господарством: дарував своїм наближеним у приватну власність ті землі, що раніше становили всенародну, племінну власність, довільно розпоряджався державними прибутками, що надходили до нього у вигляді податків, штрафів і торгового мита.
Королівська влада спиралася на підтримку класу великих землевласників. З моменту виникнення держава всіляко захищала інтереси цього класу феодалів і сприяла своєю політикою розоренню і закабаленню віль-них общинників, зростанню великої земельної власності, організовувала нові завоювання.
У центральному управлінні Франкської держави збереглися лише слабі залишки минулої первіснооб-щинної організації у вигляді щорічних військових огля-дів -- "березневих полів".
Вимушені рахуватися з великими землевласника-ми, франкські королі періодично скликали збори найзначніших магнатів, де обговорювали загальнодержавні питання.
Управління графством -- більшою територіальною одиницею -- цілком перебувало в руках королівської посадової особи -- графа, який був головним суддею и графстві й стягував на користь короля третину всіх судових штрафів.
Найповніше збереглося самоврядування в сільській общині, яка на сільському сході обирала своїх посадо-вих осіб, творила суд за дрібними правопорушеннями і стежила, щоб дотримувалися звичаї марки.
Зростання великого землеволодіння і приватної влади великих землевласників вже за сина Хлодвіга призвело до ослаблення королівської влади. Позбувшись унаслідок щедрих земельних роздавань значної частини своїх володінь і прибутків, франкські королі вияви-лися безсилими в боротьбі з сепаратистськими спряму-ваннями великих землевласників. Після смерті Хлод-віга почалося дроблення Франкського держави.
В большую соху включалось для светских феодалов от 800 до 1200 четей земли, для церквей и монастырей от 600 до 800, для дворцовых и «черных» земель от 500 до 700 в зависимости от качества земли. С введением новой единицы поземельного налогообложения — «живущей четверти» — налоги на землю светских феодалов снизились. Кроме того, применялось т. н. одабривание, т. е. приравнивание «середней» и «худой» земли к «доброй» путем увеличения количества «середней» и «худой» земли на соху: писец мог посчитать за 800 четвертей (1 соху) «доброй» земли 1250 «середней» или 1800 «худой» земли (на каждые 100 четвертей «середней» земли он имел право накинуть 25 четвертей такой же земли, на каждые 100 четвертей «худой» земли — 50 четвертей такой же), Такой пересчёт уменьшал общее количество сох в данном владении, облегчая налоговое бремя.
Утворення, політичний устрій та основні віхи історії держави
Меровінгів.
У 486 р. внаслідок франкського завоювання в Північній Галлії виникла Франкська держава, на чолі якої стояв вождь салічних франків Хлодвіг (486--511) з роду Меровея (народжений морем, звідси династія Меровінгів). Так розпочався перший період історії Франкської держави -- з кінця V до кінця VII ст., названий меровінзьким. За Хлодвіга була завойована Аквітанія (507), за його наступників -- Бургундія (534), остготи відступили франкам Прованс (536).
До середини VI ст. Франкська держава включала майже всю територію колишньої римської провінції Галлії. Франки підпорядкували собі також кілька гер-манських племен, що жили за Рейном: верховну владу франків визнали тюринги, алемани і бавари; сакси вимушені були платити їм щорічну данину.
Франкська держава проіснувала значно довше, ніж інші варварські королівства континентальної Європи. Процес феодалізації відбувався тут у формі синтезу пізньоримських і германських родоплемінних відносин.
Найважливішим джерелом для вивчення суспільного устрою франків (переважно Північної Галлії) в меровінзький період є одна з найвідоміших варварських "правд" І -- "Салічна правда". Це запис судових звичаїв салічних франків, зроблений, як вважають, на початку VI ст., тобто ще за життя (а можливо, і за наказом) Хлодвіга. Римський вплив позначився тут набагато менше, ніж в інших варварських "правдах", і виявляється головним чином у зовнішніх рисах: латинська мова, штрафи в римських грошових одиницях.
"Салічна правда" відображає архаїчні порядки первіснообщинного ладу, що існували у франків ще до завоювання. Але в ній містяться і нові дані -- відомості про зародження майнової і соціальної нерівності, приватної власності на рухоме майно, права успадкування на землю і, нарешті, держави.
* Франкське королівство меровінзького періоду з кінця VI -- початку VII ст. було вже ранньофеодальним суспільством, хоча процес феодалізації в ньому розвивався досить повільно. Аж до кінця VII ст. основним станом цього суспільства залишалися вільні дрібні землевласники, на півночі ще об'єднані у вільні общини-марки. Початок феодалізації франкського суспільства супроводжувався зародженням ранньофеодальної держави.
* Король зосередив у своїх руках усі функції держав-
ного управління, центром якого став королівський двір. Влада короля ґрунтувалася передусім на тому, що він був найбільшим землевласником у державі, очолював численну, особисто віддану йому дружину.
Державою король управляв як особистим господарством: дарував своїм наближеним у приватну власність ті землі, що раніше становили всенародну, племінну власність, довільно розпоряджався державними прибутками, що надходили до нього у вигляді податків, штрафів і торгового мита.
Королівська влада спиралася на підтримку класу великих землевласників. З моменту виникнення держава всіляко захищала інтереси цього класу феодалів і сприяла своєю політикою розоренню і закабаленню віль-них общинників, зростанню великої земельної власності, організовувала нові завоювання.
У центральному управлінні Франкської держави збереглися лише слабі залишки минулої первіснооб-щинної організації у вигляді щорічних військових огля-дів -- "березневих полів".
Вимушені рахуватися з великими землевласника-ми, франкські королі періодично скликали збори найзначніших магнатів, де обговорювали загальнодержавні питання.
Управління графством -- більшою територіальною одиницею -- цілком перебувало в руках королівської посадової особи -- графа, який був головним суддею и графстві й стягував на користь короля третину всіх судових штрафів.
Найповніше збереглося самоврядування в сільській общині, яка на сільському сході обирала своїх посадо-вих осіб, творила суд за дрібними правопорушеннями і стежила, щоб дотримувалися звичаї марки.
Зростання великого землеволодіння і приватної влади великих землевласників вже за сина Хлодвіга призвело до ослаблення королівської влади. Позбувшись унаслідок щедрих земельних роздавань значної частини своїх володінь і прибутків, франкські королі вияви-лися безсилими в боротьбі з сепаратистськими спряму-ваннями великих землевласників. Після смерті Хлод-віга почалося дроблення Франкського держави.
Объяснение: