Политика, создание единого государства
Экономика, взаимодействие кочевого и
оседлого населения
Образование Казахского
ханства
Этнические процеса
Объединение племен
да, язык, обычаи, традиции​

1) 18 ст. динамічне зростання Росії відбувалося великою мірою за рахунок прирощування тер., зокрема постійно відвойовуваних у Туреччини. На поч. 19 ст. здобуттю спадщини осман. султанів перешкодили війни, які Росія змушена була вести з Францією Наполеона I Бонапарта. Проте з цих війн вона вийшла наймогутнішою на суходолі д-вою, після чого розпочала нову серію війн з Осман. імперією.

2) Союз Великої Британії з Францією імп. Наполеона III став можливим на тлі т. зв. сх. питання про поділ Осман. імперії: у випадку, якби Росія поглинула більшу частину цієї імперії, то перетворилася б на ще потужнішу д-ву, здатну загальмувати поступальний розвиток євроатлантичної цивілізації.

Через загрозу розширення воюючої коаліції рос. війська змушені були залишатися в місцях їхньої попередньої дислокації вздовж зх. кордону – у Фінляндії, Прибалтиці, Польщі та Україні.

3) Через загрозу розширення воюючої коаліції рос. війська змушені були залишатися в місцях їхньої попередньої дислокації вздовж зх. кордону – у Фінляндії, Прибалтиці, Польщі та Україні.

4) П.Нахімов знищив у Синопській бухті

5) Через загрозу розширення воюючої коаліції рос. війська змушені були залишатися в місцях їхньої попередньої дислокації вздовж зх. кордону – у Фінляндії, Прибалтиці, Польщі та Україні. Англо-франц. командування вирішило дати осн. бій у Криму. За відсутності залізниць росіяни не могли своєчасно доправити туди належну кількість військ, щоб створити кількісну перевагу сил. Враховуючи досвід колоніальних війн 2-ї чв. 19 ст. в Африці та Азії, союзники планували задовольнитися однією масштабною сухопутною операцією на п-ові, яка мала перебувати під захистом їхнього флоту. Застарілі парусні кораблі рос. флоту не становили для них будь-якої загрози.

Достижения турецкой культуры в 16-17 веках

Объяснение:

1512–1520 гг. – прав­ле­ние Се­ли­ма I Гроз­но­го. Турки за­хва­ты­ва­ют Сирию, Па­ле­сти­ну, Еги­пет и За­пад­ную Ара­вию с Мек­кой – свя­щен­ным го­ро­дом му­суль­ман.

1514 г. – Чал­ды­ран­ская битва. Турки на­го­ло­ву раз­гро­ми­ли Иран, сво­е­го глав­но­го со­пер­ни­ка в Азии.

1520–1566 гг. – прав­ле­ние Су­лей­ма­на I Ве­ли­ко­леп­но­го. Рас­цвет им­пе­рии.

1526 г. – Мо­хач­ское сра­же­ние: раз­гром тур­ка­ми вен­гер­ско­го вой­ска. К 1547 г. боль­шая часть Вен­грии ока­зы­ва­ет­ся под вла­стью турок.

1535 г. – взят Баг­дад, быв­шая сто­ли­ца Араб­ско­го ха­ли­фа­та. Со­бы­тие имеет сим­во­ли­че­ское зна­че­ние: сул­та­ны со­еди­ня­ют на­сле­дие и при­тя­за­ния как кон­стан­ти­но­поль­ских им­пе­ра­то­ров, так и баг­дад­ских ха­ли­фов. За­хва­тив Ме­со­по­та­мию (Ирак), им­пе­рия по­лу­чи­ла выход к Пер­сид­ско­му за­ли­ву.

1570–1573 гг. – Ту­рец­ко-ве­не­ци­ан­ская (Кипр­ская) война. Ве­не­ция от­ка­зы­ва­ет­ся от при­тя­за­ний на Кипр.

1571 г. – об­ра­зо­ва­ние на­прав­лен­ной про­тив Тур­ции Свя­щен­ной лиги, в ко­то­рую вошли Ис­па­ния, Ве­не­ция и дру­гие ита­льян­ские го­су­дар­ства.

Мор­ское сра­же­ние при Ле­пан­то

– пер­вая боль­шая по­бе­да ев­ро­пей­цев над тур­ка­ми.

1672–1676 гг. – Поль­ско-ту­рец­кая война. Турки уста­нав­ли­ва­ют кон­троль над Пра­во­бе­реж­ной Укра­и­ной, при­над­ле­жав­шей Речи Поспо­ли­той. Пер­вые столк­но­ве­ния между вой­ска­ми Осман­ской им­пе­рии и Рос­сии про­изо­шли из-за Ле­во­бе­реж­ной Укра­и­ны.

1683–1699 гг. – Ве­ли­кая Ту­рец­кая война.

1683 г. – осада тур­ка­ми Вены, ав­стрий­ской сто­ли­цы; раз­гром турок под Веной вой­ска­ми поль­ско­го ко­ро­ля Яна Со­бес­ко­го. Об­ра­зо­ва­ние новой Свя­щен­ной лиги, на­прав­лен­ной про­тив осма­нов. В нее вошли Ав­стрия и Речь Поспо­ли­тая (1683), Ве­не­ция (с 1684), Рос­сия (с 1686).

1699 г. – Кар­ло­виц­кий мир. Ав­стрия по­лу­чи­ла боль­шую часть Вен­грии, Тран­силь­ва­нию, Хор­ва­тию и часть Сло­ве­нии. Речь Поспо­ли­тая вер­ну­ла свои укра­ин­ские вла­де­ния. Впер­вые Осман­ская им­пе­рия не по­лу­чи­ла ни новых тер­ри­то­рий, ни кон­три­бу­ции. До­стиг­нут пе­ре­лом в борь­бе между Осман­ской им­пе­ри­ей и хри­сти­ан­ски­ми го­су­дар­ства­ми.

За­клю­че­ние

XVI–XVII вв. были вре­ме­нем по­ли­ти­че­ско­го, эко­но­ми­че­ско­го и куль­тур­но­го рас­цве­та Осман­ской им­пе­рии. Рас­ки­нув­шись на трех кон­ти­нен­тах, им­пе­рия непре­рыв­но рас­ши­ря­ла свои вла­де­ния с XIV в. и вплоть до по­ра­же­ния под Веной в 1683 г. С этого мо­мен­та осма­ны стала те­рять при­об­ре­тен­ные ранее тер­ри­то­рии.

Упа­док во­ен­но­го мо­гу­ще­ства Осман­ской им­пе­рии был свя­зан с ее эко­но­ми­че­ским и тех­но­ло­ги­че­ским от­ста­ва­ни­ем от стран Ев­ро­пы. Но и в по­сле­ду­ю­щие два века Тур­ция оста­ва­лась силь­ным про­тив­ни­ком хри­сти­ан­ских го­су­дарств, в т. ч. Рос­сии. См. Урок “Осман­ская им­пе­рия в XIX веке. Мла­до­ту­рец­кая ре­во­лю­ция”.

Па­рал­ле­ли

Осман­ская им­пе­рия воз­ни­ка­ет на ис­хо­де Сред­не­ве­ко­вья; ве­ли­кой му­суль­ман­ской им­пе­ри­ей ран­не­го Сред­не­ве­ко­вья был Араб­ский ха­ли­фат. Араб­ский ха­ли­фат также воз­ник в ре­зуль­та­те стре­ми­тель­ных за­во­е­ва­ний, на­тис­ку ара­бов долго никто не мог про­ти­вить­ся. Ара­бы-му­суль­мане также пы­та­лись объ­еди­нить все на­ро­ды под зна­ме­нем ис­ла­ма, на­ме­ре­ва­ясь под­чи­нить все хри­сти­ан­ские стра­ны. Араб­ские пред­во­ди­те­ли тоже стре­ми­лись к об­ла­да­нию Кон­стан­ти­но­по­лем. И в ха­ли­фа­те про­ис­хо­ди­ло со­еди­не­ние гре­че­ско­го ан­тич­но­го, гре­ко-ви­зан­тий­ско­го, пер­сид­ско­го куль­тур­но­го на­сле­дия и тра­ди­ций. До­стиг­нув пика сво­е­го мо­гу­ще­ства, ха­ли­фат стал сла­беть, те­рять земли – таков удел всех им­пе­рий.