Главные мотивы продвижения русских людей на восток следует искать в развитии социально-экономических отношений в России в XVII веке. Это было время активного проникновения в экономику России товаро-денежных отношений, усиления обмена между областями страны, формирования единого всероссийского рынка. В таких условиях страна нуждалась в новых территориях как источниках сырья и рынках сбыта. Пушнина, которой были богаты дальневосточные и сибирские земли, служила источником пополнения государственной казны и росту доходов промышленников и купцов. Наряду с экономическими, были и социально-политические причины, подвигшие русских людей на восток. В XVII веке происходит резкое усиление социальной напряженности в стране, связанное с ростом налогов, последствиями смуты и разрушительных войн. С принятием Соборного Уложения 1649 года, произошло юридическое оформление крепостного права, ухудшилось положение посадских людей. Недаром XVII век вошел в историю как век "бунташный", ибо усиление эксплуатации народа вызвало серию городских и крестьянских движений. Стремясь избавиться от гнета помещиков и бояр, народ шел на восток. Особых препятствий добровольному переселению народа правительство не чинило, что было связано, во-первых, с выводом непокорных социальных элементов из центральных регионов России; во-вторых, со стремлением царизма распространить свою власть на новые земли и освоить их для укрепления статуса государства. Существовали и внешние причины колонизации Дальнего Востока. Барьер враждебных России государств – Швеции, Речи Посполитой, которые владели Прибалтикой, и Турции, захватившей берега Черного моря, изолировал российскую державу от Западной Европы и других стран. В таких условиях Россия должна была обезопасить свои восточные и юго-восточные рубежи, создав здесь прочный тыл, и искать новые экономические и политические связи на востоке. В совокупности эти факторы и составили исторические мотивы открытия и освоения обширного дальневосточного региона. Однако до середины XVI века движение русских людей на восток, носило эпизодический характер. Первый этап открытия Дальнего Востока (вторая половина XVI века) связан с укреплением российского централизованного государства, разгромом Казанского и Астраханского ханств. Это позволило российским купцам, землепашцам начать освоение обширных пространств между Волгой и Уралом. В этом их поддерживала государственная власть. Особую активность по освоению зауральских земель проявили промышленники Строгановы. В 1581 году начался поход отряда казаков под предводительством атамана Ермака Тимофеевича против Сибирского ханства. Результатом ожесточенных сражений казаков и отрядов хана Кучума стало фактическое присоединение к России Сибири. Уже в начале XVII века Западная Сибирь окончательно вошла в состав российского государства. Так возникли необходимые условия для открытия Дальнего Востока, его земледельческой и промышленной колонизации. На втором этапе (начало – середина XVII века) произошло открытие Дальнего Востока русскими людьми. Продвигаясь от реки Оби к Енисею, затем к Лене, они вышли к берегам Тихого океана. На пути следования они возводили городки – остроги для сбора ясака и управления населением открытых земель. Третий этап (середина – вторая половина XVII века) – это включение Сибири и Дальнего Востока в процесс складывания всероссийского рынка. На дальневосточных землях возникали городские поселения, землевладельческие центры. Приамурье стало территорией России; население региона было вынуждено отражать нашествие ряда враждебных племен, а перед российским государством встала проблема обороны присоединенных территорий. Открытие и присоединение дальневосточных земель к российскому государству имело большое прогрессивное значение. Россия стала крупнейшей тихоокеанской державой, значительно укрепила безопасность своих рубежей. Новые территории активно вовлекались в процесс складывания единого всероссийского рынка
аналіз ситуації спонукав В. Леніна до неочікуваного для багатьох рядових комуністів, вихованих на працях К. Маркса і того ж таки В. Леніна, висновку: або радянська влада відмовиться від «кавалерійської атаки на капітал», або народ змете її. Ще в березні 1920 р. В. Ленін рішуче заперечував Л. Троцькому, який пропонував замінити продрозкладку продподатком та відновити товарообіг. Та вже на X з'їзді (1921 р.) партії В. Ленін змінив свою позицію і закликав перейти до «нової економічної політики» (НЕПу) і навіть погрожував відставкою, якщо партія не підтримає його. Марево світової революції, на яку покладалося стільки надій, розтануло за горизонтом економічної стабілізації на Заході, і тепер більшовики повинні були самостійно вирішити питання, що робити далі. К. Маркс жодної поради щодо цього не залишив. Відтак В. Ленін дійшов до думки, що потрібно змінити тактику й соціалізм в Росії слід будувати за до державного капіталізму. НЕП саме і був пристосованою більшовиками до умов комуністичної Росії особливою формою державного капіталізму. В. Ленін заявляв, що НЕП - «це всерйоз і надовго», але він ніколи не казав, що це назавжди.
Прийнята X з'їздом РКП(б) резолюція «Про заміну продрозкладки продподатком» передбачала набагато ширшу програму, ніж можна було зробити висновок з назви резолюції — вона заклала основи індустріального стрибка. Слухаючи виступ В. Леніна, делегати X з'їзду без перебільшення пережили шок - вождь закликав їх до того, у боротьбі з чим вони проливали кров на фронтах громадянської війни, наближаючи епоху «світової комуни». Ще кілька місяців тому за слова, виголошувані тепер В. Леніним, ВЧК на чолі з Ф. Дзержинським відправляла на смерть тисячі «ворогів революції». Питанням першочергової ваги було кооперування селянства. Розв'язання цієї задачі включало селян у соціалістичне будівництво, з одного боку, і нейтралізовувало їх як потенційно ворожу більшовикам силу, з другого. Створення за словами В. Леніна, «цивілізованих кооператорів», налагодження нормальних економічних зв'язків між містом і селом залишало комуністам надію дочекатися світової пролетарської революції, яка «запізнювалася». Якщо вона все ж таки не відбудеться - самостійно, усупереч ученню К. Маркса, будувати соціалізм у Росії, оточеній «імперіалізмом». Підоймою для відродження не лише села, а й економіки в цілому, стала заміна продовольчої розкладки чітко визначеним податком, дозвіл оренди землі й найму робочої сили. Тепер селянин, сплативши державі наперед відомі йому обсяги податку, вільно продавав решту своєї продукції на ринку й отримував прибуток. Відтак за 1922-1924 рр. сільське господарство досягло рівня найуспішнішого з довоєнних 1913 р., а споживання м'яса в сім'ях зросло вдвічі. Запроваджуючи НЕП, держава зберегла за собою «командні висоти» у важкій промисловості та інших найважливіших галузях, зате дозволила приватну торгівлю й дрібне приватне виробництво із застосуванням найманої робочої сили. Та й державна промисловість тепер змушена була не просто виконувати план, а працювати на ринок, оскільки була переведена на самофінансування - що продано, те й можна розподіляти серед працівників. Не всім це виявилося під силу, тому частина дрібних виробництв збанкрутіла й була продана колишнім власникам або передана в оренду чи здана в концесію (за роки НЕПу було надано дозвіл лише на 123 концесії).
Наряду с экономическими, были и социально-политические причины, подвигшие русских людей на восток. В XVII веке происходит резкое усиление социальной напряженности в стране, связанное с ростом налогов, последствиями смуты и разрушительных войн. С принятием Соборного Уложения 1649 года, произошло юридическое оформление крепостного права, ухудшилось положение посадских людей. Недаром XVII век вошел в историю как век "бунташный", ибо усиление эксплуатации народа вызвало серию городских и крестьянских движений. Стремясь избавиться от гнета помещиков и бояр, народ шел на восток. Особых препятствий добровольному переселению народа правительство не чинило, что было связано, во-первых, с выводом непокорных социальных элементов из центральных регионов России; во-вторых, со стремлением царизма распространить свою власть на новые земли и освоить их для укрепления статуса государства. Существовали и внешние причины колонизации Дальнего Востока. Барьер враждебных России государств – Швеции, Речи Посполитой, которые владели Прибалтикой, и Турции, захватившей берега Черного моря, изолировал российскую державу от Западной Европы и других стран. В таких условиях Россия должна была обезопасить свои восточные и юго-восточные рубежи, создав здесь прочный тыл, и искать новые экономические и политические связи на востоке. В совокупности эти факторы и составили исторические мотивы открытия и освоения обширного дальневосточного региона.
Однако до середины XVI века движение русских людей на восток, носило эпизодический характер. Первый этап открытия Дальнего Востока (вторая половина XVI века) связан с укреплением российского централизованного государства, разгромом Казанского и Астраханского ханств. Это позволило российским купцам, землепашцам начать освоение обширных пространств между Волгой и Уралом. В этом их поддерживала государственная власть. Особую активность по освоению зауральских земель проявили промышленники Строгановы.
В 1581 году начался поход отряда казаков под предводительством атамана Ермака Тимофеевича против Сибирского ханства. Результатом ожесточенных сражений казаков и отрядов хана Кучума стало фактическое присоединение к России Сибири. Уже в начале XVII века Западная Сибирь окончательно вошла в состав российского государства. Так возникли необходимые условия для открытия Дальнего Востока, его земледельческой и промышленной колонизации.
На втором этапе (начало – середина XVII века) произошло открытие Дальнего Востока русскими людьми. Продвигаясь от реки Оби к Енисею, затем к Лене, они вышли к берегам Тихого океана. На пути следования они возводили городки – остроги для сбора ясака и управления населением открытых земель.
Третий этап (середина – вторая половина XVII века) – это включение Сибири и Дальнего Востока в процесс складывания всероссийского рынка. На дальневосточных землях возникали городские поселения, землевладельческие центры. Приамурье стало территорией России; население региона было вынуждено отражать нашествие ряда враждебных племен, а перед российским государством встала проблема обороны присоединенных территорий.
Открытие и присоединение дальневосточных земель к российскому государству имело большое прогрессивное значение. Россия стала крупнейшей тихоокеанской державой, значительно укрепила безопасность своих рубежей. Новые территории активно вовлекались в процесс складывания единого всероссийского рынка
Прийнята X з'їздом РКП(б) резолюція «Про заміну продрозкладки продподатком» передбачала набагато ширшу програму, ніж можна було зробити висновок з назви резолюції — вона заклала основи індустріального стрибка.
Слухаючи виступ В. Леніна, делегати X з'їзду без перебільшення пережили шок - вождь закликав їх до того, у боротьбі з чим вони проливали кров на фронтах громадянської війни, наближаючи епоху «світової комуни». Ще кілька місяців тому за слова, виголошувані тепер В. Леніним, ВЧК на чолі з Ф. Дзержинським відправляла на смерть тисячі «ворогів революції».
Питанням першочергової ваги було кооперування селянства. Розв'язання цієї задачі включало селян у соціалістичне будівництво, з одного боку, і нейтралізовувало їх як потенційно ворожу більшовикам силу, з другого. Створення за словами В. Леніна, «цивілізованих кооператорів», налагодження нормальних економічних зв'язків між містом і селом залишало комуністам надію дочекатися світової пролетарської революції, яка «запізнювалася». Якщо вона все ж таки не відбудеться - самостійно, усупереч ученню К. Маркса, будувати соціалізм у Росії, оточеній «імперіалізмом».
Підоймою для відродження не лише села, а й економіки в цілому, стала заміна продовольчої розкладки чітко визначеним податком, дозвіл оренди землі й найму робочої сили. Тепер селянин, сплативши державі наперед відомі йому обсяги податку, вільно продавав решту своєї продукції на ринку й отримував прибуток. Відтак за 1922-1924 рр. сільське господарство досягло рівня найуспішнішого з довоєнних 1913 р., а споживання м'яса в сім'ях зросло вдвічі.
Запроваджуючи НЕП, держава зберегла за собою «командні висоти» у важкій промисловості та інших найважливіших галузях, зате дозволила приватну торгівлю й дрібне приватне виробництво із застосуванням найманої робочої сили. Та й державна промисловість тепер змушена була не просто виконувати план, а працювати на ринок, оскільки була переведена на самофінансування - що продано, те й можна розподіляти серед працівників. Не всім це виявилося під силу, тому частина дрібних виробництв збанкрутіла й була продана колишнім власникам або передана в оренду чи здана в концесію (за роки НЕПу було надано дозвіл лише на 123 концесії).