Близько 1325 року був обраний галицько-волинським князем. Будучи католиком, перейшов у православну віру та взяв ім'я Юрій на честь свого діда по матері, короля Юрія І Львовича.
Cтара польська історіографія твердила, що він став сателітом Польщі, однак немає жодних доказiв цього.
У зовнішній політиці намагався дотримуватись балансу стосовно сусідів. Намагаючись протистояти експансії відродженої Польщі та Угорщини, підтримував союзні відносини з Тевтонським орденом, Литвою, Священною Римською імперією. Робив спробу повернути Люблінщину, яку 1303 року захопило Польське королівство, підступно вбивши намісника Георгія Розню.
1327 року уклав союз з Тевтонцями, надав дозвіл торуньським купцям торгувати у Королівстві Русі. 1330 року Польське королівство і Велике князівство Литовське спільно діяли проти Тевтонського ордену та равського князя Земовита, тому Юрій II розірвав союзну угоду, а 1331 року був намовлений польським посольством і частиною боярської верхівки одружитися з донькою великого князя литовського Гедиміна Офкою-Евфимією.
Напав разом з татарами на угорську провінцію бл. 1332 року. Леонтій Войтович висловлює припущення, що це варто розглядати не як спробу повернути втрачені землі, а розладнати польсько-угорське зближення.
За Юрія II 1331 року відроджується Галицька митрополія, очолена митрополитом Гавриїлом.
Прагнучи зміцнити князівську владу, вів боротьбу проти бояр, в якій спирався на міщан. Юрій II підтримував розселення німецьких колоністів, задумав запровадити католицтво[джерело?]. Ці його заходи підривали значення місцевої української аристократії та великої частини православного духовенства. Надав магдебурзьке право Сяніку 1339 року (творячи при цьому колонію іноземців у руському місті).
Ймовірно, за рішенням Другого з'їзду монархів в угорському Вишеграді (Вишеградського з'їзду), який відбувся 1338 (за Грушевським 1339) року, територія володінь Юрія ІІ мала б відійти до Казимира ІІІ як старшому титулом родичу. Частина польських історіографів досі доводять його участь у переговорах у Вишеграді 1335 та 1338 рр., де ніби було домовлено про успадкування галицького престолу польським або угорським королем за відсутності прямих спадкоємців Юрія ІІ, однак докази участi короля або його посла у цих зустрiчах відсутні., інша стверджувала (з нею погоджується Леонтій Войтович), що немає ніяких доказів участі Юрія ІІ або його посла у Вишеградських зустрічах 1335 р. і 1339 р., де було закладено основи польсько-угорської унії.
ДРОГОБИЧ (Котермак) Юрій (бл. 1450 — 1494) — мислитель-гуманіст, астроном, астролог, медик, математик. Народився у Дрогобичі. Вчився у Краківському та Болонському університетах — найбільших у той час гуманістичних центрах Європи. Одержав ступінь доктора філософії та медицини у Болонському університеті, де протягом 1478 — 1482 рр. викладав математику й астрономію. У 1481 — 1482 рр. займав посаду ректора університету медиків та вільних мистецтв. Повернувшись до Кракова, працював професором медицини й астрономії в 1487 — 1494 рр.
У Дрогобичі народився і, очевидно, одержав початкову освіту Юрій Котермак - відомий учений, педагог і письменник, ректор Болонського університету, професор Краківського університету, перший український автор друкованої книжки, що вийшла в Римі 1483 р. Наш земляк прибрав собі прізвище Дрогобич.
Навчався у Львові, Кракові, Болоньї (Італія). В 1481 — 82 рр. — ректор Болонського ун-ту. Наприкінці 80-х рр. XV ст. викладав астрономію та медицину в Краківському ун-ті, де його учнями були славетний польський астроном Н. Коперник та відомий німецький гуманіст К. Цельтіс. Д. пітримував тісні зв’язки з багатьма гуманістами з різних країн, зокрема з італійським гуманістом Ф. Б. Калімахом та піонером кириличного друкарства Ш. Фіолем, видавничу діяльність якого підтримував.
Творчість Д. має яскраво виражений гуманістичний характер, що виявляється, зокрема, у його поглядах на природу, Бога, людину. Д. високо цінував людський розум, вірив у його силу і можливості, у здатність пізнання таїн світу та його закономірностей, у спроможність людини використовувати результати пізнавальної діяльності на своє благо. Вважав, що завдяки розумові як головному критерію істинності можна легко "осягнути обшири неба незбагненно великі", пізнати "таїни у підмісячнім світі й силу могутню зірок". У людському розумі, освіті, активній діяльності людини вбачав головну рушійну силу іст. розвитку й суспільного поступу. Проблему співвідношення небесного й земного світів розв’язував у дусі неоплатонівської ідеї космічної любові, якою, гадав, сповнений Всесвіт. На думку Д., людина завдяки своїй доброчесності може уподібнитись до Бога. Поряд із християнським Богом у творах Д. фігурують інші надприродні сили, що втручаються в хід іст. подій і впливають на їхній перебіг.
Найвідоміші з творів Дрогобича — "Трактат про сонячне затемнення 20 липня 1478 року", "Прогностична оцінка поточного 1483 року", "Трактат з шести розділів про затемнення" (1490) — написані латиною. Праці Д. містять наукові дані з астрономії, географії, в тому числі визначення географічних координат таких міст, як Львів, Дрогобич, Феодосія (Кафа), Вільно, Москва. Праці Д. були добре відомі у багатьох країнах Європи — зокрема, в Італії, Франції, Німеччині, Угорщині, Польщі їх переписував для себе, наприклад, відомий нім. гуманіст Г. Шедель, у своїй науковій діяльності використовував нім. історик метеорології Г. Гельман.
Відповідь:
Пояснення:
Близько 1325 року був обраний галицько-волинським князем. Будучи католиком, перейшов у православну віру та взяв ім'я Юрій на честь свого діда по матері, короля Юрія І Львовича.
Cтара польська історіографія твердила, що він став сателітом Польщі, однак немає жодних доказiв цього.
У зовнішній політиці намагався дотримуватись балансу стосовно сусідів. Намагаючись протистояти експансії відродженої Польщі та Угорщини, підтримував союзні відносини з Тевтонським орденом, Литвою, Священною Римською імперією. Робив спробу повернути Люблінщину, яку 1303 року захопило Польське королівство, підступно вбивши намісника Георгія Розню.
1327 року уклав союз з Тевтонцями, надав дозвіл торуньським купцям торгувати у Королівстві Русі. 1330 року Польське королівство і Велике князівство Литовське спільно діяли проти Тевтонського ордену та равського князя Земовита, тому Юрій II розірвав союзну угоду, а 1331 року був намовлений польським посольством і частиною боярської верхівки одружитися з донькою великого князя литовського Гедиміна Офкою-Евфимією.
Напав разом з татарами на угорську провінцію бл. 1332 року. Леонтій Войтович висловлює припущення, що це варто розглядати не як спробу повернути втрачені землі, а розладнати польсько-угорське зближення.
За Юрія II 1331 року відроджується Галицька митрополія, очолена митрополитом Гавриїлом.
Прагнучи зміцнити князівську владу, вів боротьбу проти бояр, в якій спирався на міщан. Юрій II підтримував розселення німецьких колоністів, задумав запровадити католицтво[джерело?]. Ці його заходи підривали значення місцевої української аристократії та великої частини православного духовенства. Надав магдебурзьке право Сяніку 1339 року (творячи при цьому колонію іноземців у руському місті).
Ймовірно, за рішенням Другого з'їзду монархів в угорському Вишеграді (Вишеградського з'їзду), який відбувся 1338 (за Грушевським 1339) року, територія володінь Юрія ІІ мала б відійти до Казимира ІІІ як старшому титулом родичу. Частина польських історіографів досі доводять його участь у переговорах у Вишеграді 1335 та 1338 рр., де ніби було домовлено про успадкування галицького престолу польським або угорським королем за відсутності прямих спадкоємців Юрія ІІ, однак докази участi короля або його посла у цих зустрiчах відсутні., інша стверджувала (з нею погоджується Леонтій Войтович), що немає ніяких доказів участі Юрія ІІ або його посла у Вишеградських зустрічах 1335 р. і 1339 р., де було закладено основи польсько-угорської унії.
У Дрогобичі народився і, очевидно, одержав початкову освіту Юрій Котермак - відомий учений, педагог і письменник, ректор Болонського університету, професор Краківського університету, перший український автор друкованої книжки, що вийшла в Римі 1483 р. Наш земляк прибрав собі прізвище Дрогобич.
Навчався у Львові, Кракові, Болоньї (Італія). В 1481 — 82 рр. — ректор Болонського ун-ту. Наприкінці 80-х рр. XV ст. викладав астрономію та медицину в Краківському ун-ті, де його учнями були славетний польський астроном Н. Коперник та відомий німецький гуманіст К. Цельтіс. Д. пітримував тісні зв’язки з багатьма гуманістами з різних країн, зокрема з італійським гуманістом Ф. Б. Калімахом та піонером кириличного друкарства Ш. Фіолем, видавничу діяльність якого підтримував.
Творчість Д. має яскраво виражений гуманістичний характер, що виявляється, зокрема, у його поглядах на природу, Бога, людину. Д. високо цінував людський розум, вірив у його силу і можливості, у здатність пізнання таїн світу та його закономірностей, у спроможність людини використовувати результати пізнавальної діяльності на своє благо. Вважав, що завдяки розумові як головному критерію істинності можна легко "осягнути обшири неба незбагненно великі", пізнати "таїни у підмісячнім світі й силу могутню зірок". У людському розумі, освіті, активній діяльності людини вбачав головну рушійну силу іст. розвитку й суспільного поступу. Проблему співвідношення небесного й земного світів розв’язував у дусі неоплатонівської ідеї космічної любові, якою, гадав, сповнений Всесвіт. На думку Д., людина завдяки своїй доброчесності може уподібнитись до Бога. Поряд із християнським Богом у творах Д. фігурують інші надприродні сили, що втручаються в хід іст. подій і впливають на їхній перебіг.
Найвідоміші з творів Дрогобича — "Трактат про сонячне затемнення 20 липня 1478 року", "Прогностична оцінка поточного 1483 року", "Трактат з шести розділів про затемнення" (1490) — написані латиною. Праці Д. містять наукові дані з астрономії, географії, в тому числі визначення географічних координат таких міст, як Львів, Дрогобич, Феодосія (Кафа), Вільно, Москва. Праці Д. були добре відомі у багатьох країнах Європи — зокрема, в Італії, Франції, Німеччині, Угорщині, Польщі їх переписував для себе, наприклад, відомий нім. гуманіст Г. Шедель, у своїй науковій діяльності використовував нім. історик метеорології Г. Гельман.