До середньої і дрібної шляхти належали зем’яни й бояри. Це був залежний від князів і панів стан, представники якого здобували шляхетство і право на володіння землею, відбуваючи військову (боярську) службу зі своїми загонами кіннотників або особисто.
1528 р. було проведено «попис земський» (перепис шляхти). Посилання на цей «попис» стало від цього часу доказом шляхетства. Водночас терміни «зем’янин» і «боярин» замінили на єдиний — «шляхтич». Ті, за ким шляхетство не було визнано, утратили права на привілеї і злилися із селянством.
Права і привілеї шляхти були закріплені прийняттям збірок законів — Литовських статутів. Перший Литовський статут 1529 р. узаконив поділ шляхетства на шляхту, яка отримувала землі за службу, і магнатів — князів і панів, що володіли містами, містечками і величезними землями за спадковим правом, підпорядковувалися лише великому князю і мали власні військові загони. Другий Литовський статут 1566 р. збільшив права службової шляхти, зрівнявши її з магнатами. Шляхта отримала можливість брати участь в управлінні державою завдяки участі в роботі повітових сеймиків (місцевих становопредставницьких органів) і Великому вальному (загальному) сеймі.
Привілейованим станом українського суспільства було духівництво, що становило майже десяту частину всього населення. Духівництво не підлягало світському суду, у разі потреби його справи розглядалися у спеціальному суді єпископа. Воно поділялося на вищих церковних ієрархів (митрополит, єпископи, архієпископи та ін.), які обіймали свої посади лише за дозволом великих князів литовських і польських королів, та нижче парафіяльне духівництво. Становище нижчого духівництва було залежним від шляхти і магнатів, на землях яких розташовувалися їхні парафії.
2. Напівпривілейовані й непривілейовані групи населення. До напівпривілейованого стану належало міщанство, що мало привілеї на міське самоврядування, окремий становий суд, заняття ремеслами й торгівлею. Проте міщани були також зобов’язані сплачувати податки, виконувати повинності на користь приватних власників міст або держави.
Найзаможнішою частиною населення міст був патриціат, що складався з найбагатших купців, лихварів і ремісників. До бюргерства або середньої за рівнем заможності частини міщанства належали цехові майстри і більшість купецтва. Основою соціальної піраміди міського населення був плебс, який складався з дрібних ремісників і торговців.
Переважну більшість населення українських земель (близько 80 %) складало селянство, що було непривілейованим станом. За своїм правовим становищем воно поділялося на «непохожих» (або «отчичів») і «похожих» (або «вільних») селян. Правом безперешкодного переходу від одного землевласника до іншого користувалися лише останні. «Непохожі» селяни примусово й безоплатно працювали в господарстві пана.
Тяжела жизнь крестьянина. Городской житель может лишь представить себе эту жизнь, жизнь человека, каждый день которого это тяжелый физический труд. День ото дня крестьянину приходится выполнять множество работ. Основными занятиями крестьянина являются земледелие и животноводство. Также крестьяне занимаются садоводством, пчеловодством, кузнечным делом и различными ремеслами, изготавливают себе одежду, посуду, обувь.
Утро крестьянина начинается задолго до того, как просыпаются городские жители – с рассветом и криком петухов. За день крестьянину предстоит сделать очень многое. Первым делом ему нужно накормить скотину. Во дворе у крестьянина можно встретить разных животных, таких как гуси, куры, козы и свиньи. После того как крестьянин покормит животных он обычно приступает к дойке коров и уборке хлева.
Затем крестьянин приступает к скромному завтраку, который чаще всего состоит из каши, хлеба, сала и молока. Еда на крестьянском столе однообразная и скудная, ведь приходится на всем экономить. После сытного завтрака крестьянин отправляется в поле, где ему предстоит хорошо потрудится над будущим урожаем, но даже упорный труд не дает гарантии получить хороший урожай. Крестьянина кормит земля, а она нуждается в постоянном уходе. Работу в поле приходится начинать с утра пораньше, пока солнце еще не слишком высоко.
Чтобы не голодать зимой крестьянин вынужден большую часть времени проводить в поле с лопатой, граблями и плугом вспахивая землю. Женщины, чтобы скрасить свою работу поют. Не сидят без дела и дети взрослым выгуливать и пасти скот.
Большую часть работы крестьянин старается закончить до обеда. На обед крестьянин отправляется домой, чтобы поесть и хоть немного передохнуть. Нередко обед крестьянина проходит в поле и состоит из небольшого перекуса.
Также крестьянину предстоит косить сено, чтобы запастись кормом для животных. После того как сено высохнет его необходимо собрать в стог.
Вечером наступает черед домашних дел: уборка, стирка, приготовление пищи. Спать крестьяне ложатся рано, чтобы хорошенько отдохнуть, ведь утром им снова предстоит вставать ни свет ни заря
До середньої і дрібної шляхти належали зем’яни й бояри. Це був залежний від князів і панів стан, представники якого здобували шляхетство і право на володіння землею, відбуваючи військову (боярську) службу зі своїми загонами кіннотників або особисто.
1528 р. було проведено «попис земський» (перепис шляхти). Посилання на цей «попис» стало від цього часу доказом шляхетства. Водночас терміни «зем’янин» і «боярин» замінили на єдиний — «шляхтич». Ті, за ким шляхетство не було визнано, утратили права на привілеї і злилися із селянством.
Права і привілеї шляхти були закріплені прийняттям збірок законів — Литовських статутів. Перший Литовський статут 1529 р. узаконив поділ шляхетства на шляхту, яка отримувала землі за службу, і магнатів — князів і панів, що володіли містами, містечками і величезними землями за спадковим правом, підпорядковувалися лише великому князю і мали власні військові загони. Другий Литовський статут 1566 р. збільшив права службової шляхти, зрівнявши її з магнатами. Шляхта отримала можливість брати участь в управлінні державою завдяки участі в роботі повітових сеймиків (місцевих становопредставницьких органів) і Великому вальному (загальному) сеймі.
Привілейованим станом українського суспільства було духівництво, що становило майже десяту частину всього населення. Духівництво не підлягало світському суду, у разі потреби його справи розглядалися у спеціальному суді єпископа. Воно поділялося на вищих церковних ієрархів (митрополит, єпископи, архієпископи та ін.), які обіймали свої посади лише за дозволом великих князів литовських і польських королів, та нижче парафіяльне духівництво. Становище нижчого духівництва було залежним від шляхти і магнатів, на землях яких розташовувалися їхні парафії.
2. Напівпривілейовані й непривілейовані групи населення. До напівпривілейованого стану належало міщанство, що мало привілеї на міське самоврядування, окремий становий суд, заняття ремеслами й торгівлею. Проте міщани були також зобов’язані сплачувати податки, виконувати повинності на користь приватних власників міст або держави.
Найзаможнішою частиною населення міст був патриціат, що складався з найбагатших купців, лихварів і ремісників. До бюргерства або середньої за рівнем заможності частини міщанства належали цехові майстри і більшість купецтва. Основою соціальної піраміди міського населення був плебс, який складався з дрібних ремісників і торговців.
Переважну більшість населення українських земель (близько 80 %) складало селянство, що було непривілейованим станом. За своїм правовим становищем воно поділялося на «непохожих» (або «отчичів») і «похожих» (або «вільних») селян. Правом безперешкодного переходу від одного землевласника до іншого користувалися лише останні. «Непохожі» селяни примусово й безоплатно працювали в господарстві пана.
Объяснение:
Тяжела жизнь крестьянина. Городской житель может лишь представить себе эту жизнь, жизнь человека, каждый день которого это тяжелый физический труд. День ото дня крестьянину приходится выполнять множество работ. Основными занятиями крестьянина являются земледелие и животноводство. Также крестьяне занимаются садоводством, пчеловодством, кузнечным делом и различными ремеслами, изготавливают себе одежду, посуду, обувь.
Утро крестьянина начинается задолго до того, как просыпаются городские жители – с рассветом и криком петухов. За день крестьянину предстоит сделать очень многое. Первым делом ему нужно накормить скотину. Во дворе у крестьянина можно встретить разных животных, таких как гуси, куры, козы и свиньи. После того как крестьянин покормит животных он обычно приступает к дойке коров и уборке хлева.
Затем крестьянин приступает к скромному завтраку, который чаще всего состоит из каши, хлеба, сала и молока. Еда на крестьянском столе однообразная и скудная, ведь приходится на всем экономить. После сытного завтрака крестьянин отправляется в поле, где ему предстоит хорошо потрудится над будущим урожаем, но даже упорный труд не дает гарантии получить хороший урожай. Крестьянина кормит земля, а она нуждается в постоянном уходе. Работу в поле приходится начинать с утра пораньше, пока солнце еще не слишком высоко.
Чтобы не голодать зимой крестьянин вынужден большую часть времени проводить в поле с лопатой, граблями и плугом вспахивая землю. Женщины, чтобы скрасить свою работу поют. Не сидят без дела и дети взрослым выгуливать и пасти скот.
Большую часть работы крестьянин старается закончить до обеда. На обед крестьянин отправляется домой, чтобы поесть и хоть немного передохнуть. Нередко обед крестьянина проходит в поле и состоит из небольшого перекуса.
Также крестьянину предстоит косить сено, чтобы запастись кормом для животных. После того как сено высохнет его необходимо собрать в стог.
Вечером наступает черед домашних дел: уборка, стирка, приготовление пищи. Спать крестьяне ложатся рано, чтобы хорошенько отдохнуть, ведь утром им снова предстоит вставать ни свет ни заря