Норма́нская тео́рия (нормани́зм) — направление в историографии, развивающее концепцию того, что народ-племя русь происходит из Скандинавии периода экспансии викингов, которых в Западной Европе называли норманнами.
Сторонники норманизма относят норманнов (варягов скандинавского происхождения) к основателям первых государств восточных славян: Новгородской, а затем Киевской Руси. Фактически это следование историографической концепции Повести временных лет (начало XII века), дополненное идентификацией летописных варягов как скандинавов-норманнов. Вокруг этнической принадлежности варягов разгорелись основные споры, временами усиленные политической идеологизацией.
В российской и советской историографии норманизму традиционно противопоставляется антинорманизм, при этом обе концепции как отдельные существуют только в постсоветских странах. За рубежом обе считаются политизированными, в той или иной степени отрицающими полиэтническое происхождение и взаимовлияние культур славян, тюрок, алан, финно-угров, скандинавов, других этносов времени становления Древнерусского государства, и поэтому ненаучными. Работы зарубежных учёных иногда некорректно называют «антинорманистскими», если они подтверждают отдельные тезисы антинорманистов.[1][2][3][4][5]
Послаблення обороноздатності Русі призвело до того, що в XIV-XV ст. південні та західні руські землі опиняються в складі Литовського князівства та Польського королівства, а Північно-Східна та Новгородська землі залишаються під владою Орди. Внаслідок цього землі, що колись входили до складу Київської Русі, потрапили під вплив різних держав та культурних традицій, які суттєво змінили характер та динаміку їх суспільного розвитку.
Етнічна диференціація східного слов'янства поглиблюється, і дедалі активніше починають формуватися українська, білоруська та російська народності.
Отже, загальмувавши соціально-економічний розвиток Русі, суттєво деформувавши суспільні відносини, помітно вплинувши на етнічні процеси, якісно змінивши структуру влади в північно-східних руських землях, монгольське нашестя та золотоординське іго наклали свій відбиток на Східну Європу, глибинно, на багато віків уперед, відкоригували її історію
Норма́нская тео́рия (нормани́зм) — направление в историографии, развивающее концепцию того, что народ-племя русь происходит из Скандинавии периода экспансии викингов, которых в Западной Европе называли норманнами.
Сторонники норманизма относят норманнов (варягов скандинавского происхождения) к основателям первых государств восточных славян: Новгородской, а затем Киевской Руси. Фактически это следование историографической концепции Повести временных лет (начало XII века), дополненное идентификацией летописных варягов как скандинавов-норманнов. Вокруг этнической принадлежности варягов разгорелись основные споры, временами усиленные политической идеологизацией.
В российской и советской историографии норманизму традиционно противопоставляется антинорманизм, при этом обе концепции как отдельные существуют только в постсоветских странах. За рубежом обе считаются политизированными, в той или иной степени отрицающими полиэтническое происхождение и взаимовлияние культур славян, тюрок, алан, финно-угров, скандинавов, других этносов времени становления Древнерусского государства, и поэтому ненаучными. Работы зарубежных учёных иногда некорректно называют «антинорманистскими», если они подтверждают отдельные тезисы антинорманистов.[1][2][3][4][5]
Послаблення обороноздатності Русі призвело до того, що в XIV-XV ст. південні та західні руські землі опиняються в складі Литовського князівства та Польського королівства, а Північно-Східна та Новгородська землі залишаються під владою Орди. Внаслідок цього землі, що колись входили до складу Київської Русі, потрапили під вплив різних держав та культурних традицій, які суттєво змінили характер та динаміку їх суспільного розвитку.
Етнічна диференціація східного слов'янства поглиблюється, і дедалі активніше починають формуватися українська, білоруська та російська народності.
Отже, загальмувавши соціально-економічний розвиток Русі, суттєво деформувавши суспільні відносини, помітно вплинувши на етнічні процеси, якісно змінивши структуру влади в північно-східних руських землях, монгольське нашестя та золотоординське іго наклали свій відбиток на Східну Європу, глибинно, на багато віків уперед, відкоригували її історію