Десятилетнее возвращение Одиссея и его спутников на родину начинается после падения Трои. Странствиям Одиссея посвящены книги V-XII гомеровской "Одиссеи". Буря забросила корабли Одиссея на землю киконов (на фракийском побережье) , где Одиссей вступает с ними в сражение и разоряет город Исмар, но затем отступает под натиском противника, теряя свыше семидесяти человек (Hom. Od. IX 39-61). Через девять дней после этого Одиссей попадает к лотофагам (IX 82-104), затем в страну циклопов, где вместе с двенадцатью спутниками оказывается пленником одноглазого людоеда-великана Полифема. Потеряв здесь шестерых из своих товарищей, Одиссей спаивает Полифема фракийским вином, и когда тот уснул, выкалывает ему единственный глаз заостренным колом. Сам Одиссей и его товарищи выбираются из пещеры, вцепившись руками в густую шерсть на брюхе баранов, которых Полифем выпускает утром на пастбище. Уже находясь на своем корабле, Одиссей называет себя ослепленному великану, и Полифем призывает на него проклятия своего отца бога Посейдона, чей гнев в дальнейшем преследует Одиссея до самого возвращения на родину (IХ 105-542). На острове бога ветров Эола Одиссей получает в подарок от хозяина мех, в котором завязаны противные ветры, чтобы облегчить Одиссею и его спутникам возвращение на родину. Попутные ветры быстро приближают флот Одиссея к Итаке, но тут его спутники из любопытства развязывают мех; вырвавшиеся на свободу ветры прибивают флот снова к острову Эола, который отказывает Одиссею в дальнейшей После нападения на флот Одиссея великанов-людоедов лестригонов из двенадцати кораблей только один корабль Одиссея (X 80-132), пристающий со временем к острову Эя, где царит волшебница Кирка (X 133-574). Новое испытание ожидает Одиссея на острове Тринакия, где пасутся священные коровы бога Гелиоса (XII 260-398). Предупрежденный Тиресием, Одиссей всячески предостерегает товарищей от покушения на священных животных, но те, мучимые голодом, воспользовавшись сном Одиссея, убивают несколько коров и поедают их мясо, несмотря на мрачные предзнаменования, сопровождающие трапезу. В наказание за богохульство Зевс бросает молнию в вышедший в открытое море корабль Одиссея, отчего гибнут его спутники, а сам он на обвалившейся мачте, и после нескольких дней скитаний по морю его прибивает к острову Огигия (399-450). Живущая здесь нимфа Калипсо удерживает у себя Одиссея в течение семи лет, пока боги по настоянию Афины, покровительствующей Одиссею, не приказывают ей отпустить пленника на родину (VI 269).
Єресь (від грец. «особливе віровчення») – учення, засуджене церквою й оголошене шкідливим для віри. У християнстві єресі особливого розвитку набули в Середні віки. Прихильників учень, оголошених єресями, називали єретиками.
Катари (XII–XV ст., Італія, Фландрія, Південна Франція). Уважали, що у світі існують дві сили – Добра (Бог) і Зла (Диявол). Матеріальний світ створений дияволом, а духовний – Богом. Катари засуджували все земне, хрести, храми, ікони, не визнавали світську владу, закликали до аскетизму, викривали зловживання католицького духовенства.
Вальденси (кінець XII ст., виник у Ліоні (Франція)). Засновник руху – ліонський купець П’єр Вальдо. Закликали до «євангельської бідності». Уважали, що розбещена багатством римська церква втратила святість і її таїнства не мають сили. Стверджували, що будь-який мирянин, який, за заповідями Христа, веде жебрацьке життя, позбавлений постійного притулку, а інколи взагалі даху над головою, може здійснювати таїнства.
Альбігойці (XII–XIII ст., Південна Франція). Прихильники вчення катарів і їхніх послідовників – вальденсів. Виступали проти догматів католицької церкви, церковного землеволодіння і десятини, закликали повернутися до християнства апостольських часів, самі вели просте, моральне і самотнє життя.
Лолларди (рух виник в Антверпені на початку XIV ст., поширився в Англії та інших країнах Західної Європи).
В Англії 1360–1381 рр. так називали послідовників Джона Болла. У своїх проповідях засуджували багатства і пороки духовенства, вимагали скасування церковної десятини, конфіскації церковного майна, скасування церковної ієрархії тощо. Після 1382 р. в Англії так стали називати послідовників мислителя Джона Вікліфа. Критикував католицьку церкву, заперечував головування Папи Римського в духовних питаннях, виступав проти світської влади папства.
Гусити (XV ст., Чехія). Критика католицької церкви чеським мислителем і проповідником Яном Гусом. Засуджував накопичення багатств церквою і духовенством, закликаючи повернутися до «євангельської бідності». Уважав, що для того щоб кожна людина могла зрозуміти «Закон Божий», богослужіння повинно здійснюватися чеською мовою. Критикував католицьке причастя для духовенства хлібом і вином, а для мирян лише хлібом. Доводив, що в першопочатковому християнстві всі причащалися однаково
Новое испытание ожидает Одиссея на острове Тринакия, где пасутся священные коровы бога Гелиоса (XII 260-398). Предупрежденный Тиресием, Одиссей всячески предостерегает товарищей от покушения на священных животных, но те, мучимые голодом, воспользовавшись сном Одиссея, убивают несколько коров и поедают их мясо, несмотря на мрачные предзнаменования, сопровождающие трапезу. В наказание за богохульство Зевс бросает молнию в вышедший в открытое море корабль Одиссея, отчего гибнут его спутники, а сам он на обвалившейся мачте, и после нескольких дней скитаний по морю его прибивает к острову Огигия (399-450). Живущая здесь нимфа Калипсо удерживает у себя Одиссея в течение семи лет, пока боги по настоянию Афины, покровительствующей Одиссею, не приказывают ей отпустить пленника на родину (VI 269).
Єресь (від грец. «особливе віровчення») – учення, засуджене церквою й оголошене шкідливим для віри. У християнстві єресі особливого розвитку набули в Середні віки. Прихильників учень, оголошених єресями, називали єретиками.
Катари (XII–XV ст., Італія, Фландрія, Південна Франція). Уважали, що у світі існують дві сили – Добра (Бог) і Зла (Диявол). Матеріальний світ створений дияволом, а духовний – Богом. Катари засуджували все земне, хрести, храми, ікони, не визнавали світську владу, закликали до аскетизму, викривали зловживання католицького духовенства.
Вальденси (кінець XII ст., виник у Ліоні (Франція)). Засновник руху – ліонський купець П’єр Вальдо. Закликали до «євангельської бідності». Уважали, що розбещена багатством римська церква втратила святість і її таїнства не мають сили. Стверджували, що будь-який мирянин, який, за заповідями Христа, веде жебрацьке життя, позбавлений постійного притулку, а інколи взагалі даху над головою, може здійснювати таїнства.
Альбігойці (XII–XIII ст., Південна Франція). Прихильники вчення катарів і їхніх послідовників – вальденсів. Виступали проти догматів католицької церкви, церковного землеволодіння і десятини, закликали повернутися до християнства апостольських часів, самі вели просте, моральне і самотнє життя.
Лолларди (рух виник в Антверпені на початку XIV ст., поширився в Англії та інших країнах Західної Європи).
В Англії 1360–1381 рр. так називали послідовників Джона Болла. У своїх проповідях засуджували багатства і пороки духовенства, вимагали скасування церковної десятини, конфіскації церковного майна, скасування церковної ієрархії тощо. Після 1382 р. в Англії так стали називати послідовників мислителя Джона Вікліфа. Критикував католицьку церкву, заперечував головування Папи Римського в духовних питаннях, виступав проти світської влади папства.
Гусити (XV ст., Чехія). Критика католицької церкви чеським мислителем і проповідником Яном Гусом. Засуджував накопичення багатств церквою і духовенством, закликаючи повернутися до «євангельської бідності». Уважав, що для того щоб кожна людина могла зрозуміти «Закон Божий», богослужіння повинно здійснюватися чеською мовою. Критикував католицьке причастя для духовенства хлібом і вином, а для мирян лише хлібом. Доводив, що в першопочатковому християнстві всі причащалися однаково