Порівняйте: 1) соціально-економічний розвиток українськихьземель під владою Російської та Австрійської імперій та європейських країн у цей період;
2) завдання, форми прояву й здобутки національних рухів на українських землях у складі Російської та Австрійської імперії та в європейських країнах під час революцій 1848-1849 роках

Як і раніше, скульптура розвивалася у двох взаємопов'язаних, але далеко не тотожних у духовних основах і основоположних мистецьких принципах, напрямах. В українській мистецькій культурі вона поширювалася насамперед у вигляді орнаментального декоративного різьблення; фігурна скульптура тут виступала хіба що спорадично, спроби ввести її у другій половині XVIII ст. до церковних інтер'єрів як на західноукраїнських землях, так і на Лівобережжі залишилися поодинокими епізодами. У мистецтві латинської традиції кругла скульптура, навпаки, домінувала однозначно, в середині XVIII ст. на короткий час навіть вийшовши на чільне місце в мистецькому житті.
Головним напрямом розвитку української скульптури залишалася вироблена від початку XVII ст. система оздоблення комплексів іконостасів, основою іконографічного репертуару якого була виноградна лоза із залученням декоративних орнаментальних форм європейського походження та стилізованих рослинних мотивів. У ранніх пам'ятках середини століття іноді ще застосовують орнаментику пізньоманьєристичного зразка, як, наприклад, в іконостасах церкви Собору архангела Михаїла у Волі Висоцькій поблизу Жовкви (1655) чи святого Юра в Дрогобичі (1659). Царські врата першого з них продовжують іконографію наскрізно різьблених врат іконостаса львівської П'ятницької церкви. Цю традицію порушено введенням теми дерева Єссея, найраніший зразок якої дають врата іконостаса Стрітенського приділу Софійського собору 1689 p., а на західноукраїнських землях — каплиці Трьох святителів львівської Успенської церкви (1697). Останні належать одному з майстрів європейського культурного кола.
В останній чверті XVII ст. за піднесення жовківського мистецького середовища склався місцевий осередок сницарства. Першим його представником був Юрій Михалович, діяльність якого розгорталася в 60—90-х pp., проте достовірні роботи майстра не відомі.

Александра Невского, князя Новогородского и Владимирского, жившего в XIII веке, можно по праву назвать современным национальным героем, примером для подражания.
Александр Невский сделал многое для Руси и для своих подданных - русского народа. Он мужественно сражался с внешними врагами, коих было не мало в тот исторический период, восстанавливал города после разорительных набегов, возводил по всей Руси храмы. Князь почитал православие, старался жить по божьим заповедям: прощал обиды, жертвовал собой ради процветания земли русской. Александр Невский был отважным полководцем, не проигравшем ни одной битвы, мудрым дипломантом, настоящим патриотом своего государства.