ответ:Внутренняя политика царя носила самодержавный характер, это было время отхода от идей либерализации русского общества и усиления контроля центральной власти над всеми сферами жизни государства. В войне с революционным терроризмом, которую вел его отец, Александр III одержал победу. Он родился 26 февраля 1845 г. и был вторым сыном императора Александра II. Изначально никто не готовил его к наследованию престола, он получил традиционное для великих князей военно-инженерное образование. Однако старший брат Александра, наследник престола Николай заболел и вскоре скончался. Несмотря на старания отца и выдающихся преподавателей, пробелы в образовании Александра III заполнить так и не удалось. Летом 1866 г. Александр III отправился в путешествие по Европе и познакомился с невестой покойного брата — принцессой Дагмарой. И уже 17 июня 1866 г. в Копенгагене состоялась их Спустя несколько месяцев принцесса приехала в Кронштадт и, приняв православие, стала Марией Федоровной. Супругов всю жизнь связывала теплые отношения. В марте 1881 г. Александр II был убит террористами-народовольцами. Новый император, Александр III, должен был решить, какую политику он будет проводить: продолжит развитие реформ своего отца или отдаст предпочтение самодержавной политике деда. В результате Александр III издал манифест «О незыблемости самодержавия» и развернул целый ряд контрреформ, которые были направлены на частичное сворачивание либеральных начинаний отца-реформатора. Александр III внес существенный вклад в переустройство системы государственных и общественных отношений: он ликвидировал автономию университетов, провел реформы в сфере городского управления. При нем было восстановлено закрытое судопроизводство для политических процессов, он стремился укрепить роль поместного дворянства в жизни общества. В историю Александр III вошел, как царь-Миротворец, поскольку в годы его правления Россия не участвовала ни в одном серьезном военно-политическом конфликте того времени. При этом государь не поступался интересами России, и именно при нем Россия прочно укрепилась в Средней Азии, максимально приблизившись к колониальным владениям Великобритании. Революционная волна при нем также сошла на нет. С личностью Александра III связывается представление о настоящем русском царе-батюшке, богатыре с железным здоровьем. 17 октября 1888 г. недалеко от станции Борки в 50 км от Харькова произошла железнодорожная катастрофа, в которой могла погибнуть и царская семья жизни своих близких, император Александр около получаса держал рухнувшую крышу вагона, пока не подоспела Однако, как предполагают, в результате этого чрезмерного напряжения, начала прогрессировать почечная болезнь. Стремительно развиваясь, уже 20 октября 1894 г. она привела Александра III к смерти.
Після смерті Данила Галицького князівство знову втрачає свою єдність: його землі поділено між трьома нащадками князя - Левом, Мстиславом і Шварно.
Найпослідовніше продовжував державницьку політику батька Лев Данилович (1264 - 1301 рр.). Він приєднав до своїх володінь Закарпаття та Люблінську землю. Завдяки цьому територія Галицько-Волинської держави стала найбільшою за всю свою історію.
На землі XIII - XIV ст. відновилася єдність Галицько-Волинської держави під владою наступника Лева - князя Юрія I (1301 - 1308 рр.). Він, як і Данило, прийняв королівський титул і назвав себе "королем Русі та князем Володимирії". За період правління Юрія I розквітли міста, піднеслася торгівля, зріс економічний добробут. І хотя князь змушений був повернути зміцнілій Польській державі Люблінську землю, його міжнародний авторитет і вплив зростали. Про це свідчить установлення у 1303 р. окремої Галицької митрополії, яка безпосередньо підпорядковувалася Вселенському патріархові в Константинополі.
Наступниками Юрія I стали його сини - Андрій та Лев II (1315 - 1323 рр.). Вони поділили територію князівства на сфери впливу, але правили спільно, тому розпаду єдиної держави не відбулося. Романовичі проводили активну зовнішню політику: налагодили союзницькі відносини з Польською державою та Тевтонським орденом. Ці союзи мали антилитовську та антиординську спрямованість. Однак братам не вдалося ефективно протидіяти експансії Литви - Дорогичинську та Берестейську землі було втрачено. Трагічно для них закінчилася і боротьба з Ордою: 1323 р. у битві з військами хана Узбека молоді князі загинули.
Загибель Андрія та Лева II обірвала пряму лінію династії Романовичів. Майже два роки галицько-волинський трон залишався без правителя. Лмше у 1325 р., унаслідок компромісу між місцевим боярством і правителями Польщі, Угорщини та Литви, главою держави було обрано 14-річного мазовецького князя Болеслава Тройденовича, сина Марії, дочки Юрія I Львовича.
Князь прийняв православ'я та ім'я Юрія II Болеслава. Період правління Юрія II Болеслава (1325 - 1340 рр.) став поступовим занепадом Галицько-Волинського князівства. Посилився ординський вплив, безуспішною була боротьба з Польщею за Люблінську землю, міста дедалі більше контролювалися іноземними купцями та ремісниками, національна знать відійшла від адміністративної влади, місцеве населення наверталося до католицизму.
Квітень 1340 р. - унаслідок боярської змови Юрія II Болеслава було отруєно. Після цієї події зберегти єдність колись могутнього Галицько-Волинського князівства вже не вдалося. Протягом короткого часу держава занепала та розчленувалася, її землі опинилися під владою чужоземців: Галичина - під Польщею, Волинь - під Литвою, Буковина - у складі Молдавського князівства.
Протягом 100 років після занепаду Києва Галицько-Волинське князівство слугувало опорою української державності. У цій ролі обидва князівства перейняли велику частку київської спадщини й водночас запобігали захопленню західноукраїнських земель Польщею. Тим самим у переламний момент історії вони зберегли в українців почуття культурної та політичної ідентичності.
ответ:Внутренняя политика царя носила самодержавный характер, это было время отхода от идей либерализации русского общества и усиления контроля центральной власти над всеми сферами жизни государства. В войне с революционным терроризмом, которую вел его отец, Александр III одержал победу. Он родился 26 февраля 1845 г. и был вторым сыном императора Александра II. Изначально никто не готовил его к наследованию престола, он получил традиционное для великих князей военно-инженерное образование. Однако старший брат Александра, наследник престола Николай заболел и вскоре скончался. Несмотря на старания отца и выдающихся преподавателей, пробелы в образовании Александра III заполнить так и не удалось. Летом 1866 г. Александр III отправился в путешествие по Европе и познакомился с невестой покойного брата — принцессой Дагмарой. И уже 17 июня 1866 г. в Копенгагене состоялась их Спустя несколько месяцев принцесса приехала в Кронштадт и, приняв православие, стала Марией Федоровной. Супругов всю жизнь связывала теплые отношения. В марте 1881 г. Александр II был убит террористами-народовольцами. Новый император, Александр III, должен был решить, какую политику он будет проводить: продолжит развитие реформ своего отца или отдаст предпочтение самодержавной политике деда. В результате Александр III издал манифест «О незыблемости самодержавия» и развернул целый ряд контрреформ, которые были направлены на частичное сворачивание либеральных начинаний отца-реформатора. Александр III внес существенный вклад в переустройство системы государственных и общественных отношений: он ликвидировал автономию университетов, провел реформы в сфере городского управления. При нем было восстановлено закрытое судопроизводство для политических процессов, он стремился укрепить роль поместного дворянства в жизни общества. В историю Александр III вошел, как царь-Миротворец, поскольку в годы его правления Россия не участвовала ни в одном серьезном военно-политическом конфликте того времени. При этом государь не поступался интересами России, и именно при нем Россия прочно укрепилась в Средней Азии, максимально приблизившись к колониальным владениям Великобритании. Революционная волна при нем также сошла на нет. С личностью Александра III связывается представление о настоящем русском царе-батюшке, богатыре с железным здоровьем. 17 октября 1888 г. недалеко от станции Борки в 50 км от Харькова произошла железнодорожная катастрофа, в которой могла погибнуть и царская семья жизни своих близких, император Александр около получаса держал рухнувшую крышу вагона, пока не подоспела Однако, как предполагают, в результате этого чрезмерного напряжения, начала прогрессировать почечная болезнь. Стремительно развиваясь, уже 20 октября 1894 г. она привела Александра III к смерти.
Объяснение:
Після смерті Данила Галицького князівство знову втрачає свою єдність: його землі поділено між трьома нащадками князя - Левом, Мстиславом і Шварно.
Найпослідовніше продовжував державницьку політику батька Лев Данилович (1264 - 1301 рр.). Він приєднав до своїх володінь Закарпаття та Люблінську землю. Завдяки цьому територія Галицько-Волинської держави стала найбільшою за всю свою історію.
На землі XIII - XIV ст. відновилася єдність Галицько-Волинської держави під владою наступника Лева - князя Юрія I (1301 - 1308 рр.). Він, як і Данило, прийняв королівський титул і назвав себе "королем Русі та князем Володимирії". За період правління Юрія I розквітли міста, піднеслася торгівля, зріс економічний добробут. І хотя князь змушений був повернути зміцнілій Польській державі Люблінську землю, його міжнародний авторитет і вплив зростали. Про це свідчить установлення у 1303 р. окремої Галицької митрополії, яка безпосередньо підпорядковувалася Вселенському патріархові в Константинополі.
Наступниками Юрія I стали його сини - Андрій та Лев II (1315 - 1323 рр.). Вони поділили територію князівства на сфери впливу, але правили спільно, тому розпаду єдиної держави не відбулося. Романовичі проводили активну зовнішню політику: налагодили союзницькі відносини з Польською державою та Тевтонським орденом. Ці союзи мали антилитовську та антиординську спрямованість. Однак братам не вдалося ефективно протидіяти експансії Литви - Дорогичинську та Берестейську землі було втрачено. Трагічно для них закінчилася і боротьба з Ордою: 1323 р. у битві з військами хана Узбека молоді князі загинули.
Загибель Андрія та Лева II обірвала пряму лінію династії Романовичів. Майже два роки галицько-волинський трон залишався без правителя. Лмше у 1325 р., унаслідок компромісу між місцевим боярством і правителями Польщі, Угорщини та Литви, главою держави було обрано 14-річного мазовецького князя Болеслава Тройденовича, сина Марії, дочки Юрія I Львовича.
Князь прийняв православ'я та ім'я Юрія II Болеслава. Період правління Юрія II Болеслава (1325 - 1340 рр.) став поступовим занепадом Галицько-Волинського князівства. Посилився ординський вплив, безуспішною була боротьба з Польщею за Люблінську землю, міста дедалі більше контролювалися іноземними купцями та ремісниками, національна знать відійшла від адміністративної влади, місцеве населення наверталося до католицизму.
Квітень 1340 р. - унаслідок боярської змови Юрія II Болеслава було отруєно. Після цієї події зберегти єдність колись могутнього Галицько-Волинського князівства вже не вдалося. Протягом короткого часу держава занепала та розчленувалася, її землі опинилися під владою чужоземців: Галичина - під Польщею, Волинь - під Литвою, Буковина - у складі Молдавського князівства.
Протягом 100 років після занепаду Києва Галицько-Волинське князівство слугувало опорою української державності. У цій ролі обидва князівства перейняли велику частку київської спадщини й водночас запобігали захопленню західноукраїнських земель Польщею. Тим самим у переламний момент історії вони зберегли в українців почуття культурної та політичної ідентичності.