Петр Первый известен каждому россиянину как великий преобразователь, правивший страной с 1689 по 1725 год. Его реформы, проведенные в первой четверти восемнадцатого века, по мнению историков, продвинули страну на два-пять столетий вперед. Например, М. Щербатов полагал, что без Петра Россия бы такой путь за двести лет, а Карамзин считал, что царь за двадцать пять лет сделал то, что другие бы не сделали и за шесть веков. При этом стоит отметить, что ни один, ни другой историк не питали особых симпатий к правлению Петра Первого, но отказать ему в значимости проведенных реформ и гигантском скачке в развитии страны они не могли.
Іншим важливим джерелом опозиції, скрушним Рішельє з властивою йому рішучістю, була меншина гугенотів (протестантська). Примирливий Нантський едикт Генріха IV від 1598 року гарантував гугенотам повну свободу совісті й відносну свободу богослужіння. Він залишав за ними велике число укріплених міст — в основному на півдні і південному заході Франції. Рішельє убачав у цій незалежності загрозу державі, особливо під час війни. Гугеноти були державою в державі, вони мали сильних прихильників в містах і могутній військовий потенціал. Кардинал волів не доводити ситуацію до кризи, проте фанатизм гугенотів підігрівався Англією, вічною суперницею Франції. Участь, прийнята гугенотами в 1627 році в нападі англійців з моря на узбережжі Франції, стала для уряду сигналом до початку дій (див. Англо-французька війна (1627 — 1629)). До січня 1628 року була обложена фортеця Ла-рошель — опорний пункт протестантів на березі Біськайської затоки.
Петр Первый известен каждому россиянину как великий преобразователь, правивший страной с 1689 по 1725 год. Его реформы, проведенные в первой четверти восемнадцатого века, по мнению историков, продвинули страну на два-пять столетий вперед. Например, М. Щербатов полагал, что без Петра Россия бы такой путь за двести лет, а Карамзин считал, что царь за двадцать пять лет сделал то, что другие бы не сделали и за шесть веков. При этом стоит отметить, что ни один, ни другой историк не питали особых симпатий к правлению Петра Первого, но отказать ему в значимости проведенных реформ и гигантском скачке в развитии страны они не могли.
Іншим важливим джерелом опозиції, скрушним Рішельє з властивою йому рішучістю, була меншина гугенотів (протестантська). Примирливий Нантський едикт Генріха IV від 1598 року гарантував гугенотам повну свободу совісті й відносну свободу богослужіння. Він залишав за ними велике число укріплених міст — в основному на півдні і південному заході Франції. Рішельє убачав у цій незалежності загрозу державі, особливо під час війни. Гугеноти були державою в державі, вони мали сильних прихильників в містах і могутній військовий потенціал. Кардинал волів не доводити ситуацію до кризи, проте фанатизм гугенотів підігрівався Англією, вічною суперницею Франції. Участь, прийнята гугенотами в 1627 році в нападі англійців з моря на узбережжі Франції, стала для уряду сигналом до початку дій (див. Англо-французька війна (1627 — 1629)). До січня 1628 року була обложена фортеця Ла-рошель — опорний пункт протестантів на березі Біськайської затоки.