Мешкаючи на віддалених від виру тогочасної європейської історії територіях і не маючи власної писемності, слов'яни досить пізно потрапили на сторінки книжок. Найдавніші свідчення про них відносять до початку нової ери. Вони належать римським історикам І–II ст. Плінію Старшому, Корнелію Тациту та грецькому географові Птолемею (II ст.). Усі троє називали слов'ян венедами і розповідали про них як окремий народ, що мешкав на схід від Вісли в оточенні германців, фракійців, сарматів, балтів. На думку археологів, саме венедам відповідають зарубинецька та черняхівська археологічні культури у їх слов'янській частині. Птолемей, між іншим, з-поміж венедів називав також племена ставанів. У цій назві дехто з мовознавців вбачає перекручену самоназву "слов'яни". Загалом свідчення римських істориків – скупі на факти й досить суперечливі. Більш докладно розповідають про слов'ян джерела VI ст. й наступних століть. Велику увагу їм, зокрема, приділив автор історії готів Йордан у книзі "Про походження та діяння готів" (інша назва цієї книги – "Готика") 551 р. Венеди, як свідчить Йордан, довго не корилися волі готських правителів. Поступилися вони, щоправда ненадовго, перед королем Германаріхом, який направив проти них велике військо. "Ці венеди походять від одного кореня і сьогодні відомі під трьома назвами: венедів, антів, склавінів...". Назви "склавіни" та "анти" щодо слов'ян поряд із назвою "венеди" трапляються і в інших джерелах. Вони засвідчують поділ давніх слов'ян на різні племінні об'єднання. Так, за Йорданом, венеди мешкали в басейні Вісли, анти – в Подніпров'ї, склавіни – в Подунав'ї. На думку археологів, було ще одне племінне об'єднання слов'ян, що мешкало у верхній течії Дніпра. Та через віддаленість тих племен від римсько-візантійського світу їхня назва, нехай і умовна, не збереглася.
Про походження назв, що їх застосовували щодо слов'ян давні історики-чужинці, українські вчені дотримуються такої думки: дві з них – венеди та анти – є іншомовними (перша – балтського походження, друга – іранського); третя, склавіни, – видозмінена самоназва "слов'яни". Отож, етнонім "слов'яни" вживається в джерелах від VI ст., але, без сумніву, є давнішим
Відділ археології ранніх слов’ян був створений 1974 р. за ініціативою доктора історичних наук, а згодом член–кореспондента НАН України, професора В. Д. Барана. Від 2002 р. відділ очолював доктор історичних наук, професор Д. Н. Козак. З 2011 по 2019 рр. відділ носив назву «Відділу археології ранніх слов’ян та регіональних польових досліджень»». З 2019 р. відділ має назву «Відділ археології ранніх слов’ян». Завідувач відділу — кандидат історичних наук О. В. Петраускас.
Пріоритетним напрямом роботи відділу є дослідження етногенезу та ранньої історії слов’ян, що передбачає розробку таких проблем як формування етнокультурної слов’янської спільності, періодизація ранньослов’янської історії, взаємостосунки слов’янського населення та сусідніх етнічних груп і держав, визначення шляхів розселення слов’ян і їх місця в історії ранньосередньовічної Європи, процеси формування слов’янських народів і передумов виникнення Давньоруської держави, дослідження господарства й соціальної структури слов’янського суспільства, його матеріальної та духовної культури.
Ще до організації спеціального відділу археологія ранніх слов’ян в Україні мала значні здобутки. Пам’ятки цього часу досліджували співробітники Української академії наук від перших років її організації. Зокрема, в 1919–1920 рр. М. О. Макаренко здійснив дослідження слов’янських городищ переддержавного часу поблизу м. Ромни (Монастирище, Ведмеже). У 1924 р. вчений продовжив дослідження на городищі Монастирище, виділив роменську культуру та пов’язав її з літописними сіверянами. 1926 р. М. О. Макаренко досліджував Гурбинецький могильник черняхівської культури, а П. І. Смолічев — Масловський, які надалі (1928–1929) продовжив С. С. Гамченко. У 1929 р. В. Є. Козловська провадила розкопки поселення та могильника черняхівської культури поблизу с. Дідівщина на Київщині.
Відповідь:
Мешкаючи на віддалених від виру тогочасної європейської історії територіях і не маючи власної писемності, слов'яни досить пізно потрапили на сторінки книжок. Найдавніші свідчення про них відносять до початку нової ери. Вони належать римським історикам І–II ст. Плінію Старшому, Корнелію Тациту та грецькому географові Птолемею (II ст.). Усі троє називали слов'ян венедами і розповідали про них як окремий народ, що мешкав на схід від Вісли в оточенні германців, фракійців, сарматів, балтів. На думку археологів, саме венедам відповідають зарубинецька та черняхівська археологічні культури у їх слов'янській частині. Птолемей, між іншим, з-поміж венедів називав також племена ставанів. У цій назві дехто з мовознавців вбачає перекручену самоназву "слов'яни". Загалом свідчення римських істориків – скупі на факти й досить суперечливі. Більш докладно розповідають про слов'ян джерела VI ст. й наступних століть. Велику увагу їм, зокрема, приділив автор історії готів Йордан у книзі "Про походження та діяння готів" (інша назва цієї книги – "Готика") 551 р. Венеди, як свідчить Йордан, довго не корилися волі готських правителів. Поступилися вони, щоправда ненадовго, перед королем Германаріхом, який направив проти них велике військо. "Ці венеди походять від одного кореня і сьогодні відомі під трьома назвами: венедів, антів, склавінів...". Назви "склавіни" та "анти" щодо слов'ян поряд із назвою "венеди" трапляються і в інших джерелах. Вони засвідчують поділ давніх слов'ян на різні племінні об'єднання. Так, за Йорданом, венеди мешкали в басейні Вісли, анти – в Подніпров'ї, склавіни – в Подунав'ї. На думку археологів, було ще одне племінне об'єднання слов'ян, що мешкало у верхній течії Дніпра. Та через віддаленість тих племен від римсько-візантійського світу їхня назва, нехай і умовна, не збереглася.
Про походження назв, що їх застосовували щодо слов'ян давні історики-чужинці, українські вчені дотримуються такої думки: дві з них – венеди та анти – є іншомовними (перша – балтського походження, друга – іранського); третя, склавіни, – видозмінена самоназва "слов'яни". Отож, етнонім "слов'яни" вживається в джерелах від VI ст., але, без сумніву, є давнішим
Пояснення:
Відділ археології ранніх слов’ян був створений 1974 р. за ініціативою доктора історичних наук, а згодом член–кореспондента НАН України, професора В. Д. Барана. Від 2002 р. відділ очолював доктор історичних наук, професор Д. Н. Козак. З 2011 по 2019 рр. відділ носив назву «Відділу археології ранніх слов’ян та регіональних польових досліджень»». З 2019 р. відділ має назву «Відділ археології ранніх слов’ян». Завідувач відділу — кандидат історичних наук О. В. Петраускас.
Пріоритетним напрямом роботи відділу є дослідження етногенезу та ранньої історії слов’ян, що передбачає розробку таких проблем як формування етнокультурної слов’янської спільності, періодизація ранньослов’янської історії, взаємостосунки слов’янського населення та сусідніх етнічних груп і держав, визначення шляхів розселення слов’ян і їх місця в історії ранньосередньовічної Європи, процеси формування слов’янських народів і передумов виникнення Давньоруської держави, дослідження господарства й соціальної структури слов’янського суспільства, його матеріальної та духовної культури.
Ще до організації спеціального відділу археологія ранніх слов’ян в Україні мала значні здобутки. Пам’ятки цього часу досліджували співробітники Української академії наук від перших років її організації. Зокрема, в 1919–1920 рр. М. О. Макаренко здійснив дослідження слов’янських городищ переддержавного часу поблизу м. Ромни (Монастирище, Ведмеже). У 1924 р. вчений продовжив дослідження на городищі Монастирище, виділив роменську культуру та пов’язав її з літописними сіверянами. 1926 р. М. О. Макаренко досліджував Гурбинецький могильник черняхівської культури, а П. І. Смолічев — Масловський, які надалі (1928–1929) продовжив С. С. Гамченко. У 1929 р. В. Є. Козловська провадила розкопки поселення та могильника черняхівської культури поблизу с. Дідівщина на Київщині.