Назва річки Есмань, на якій стоїть Глухів, у перекладі з перської мови означає «прекрасний шлях». Це крихітне місто останніми роками почало прагнути туристичного визнання, і його шарм у тому, що автентичності тут іще не замащено лискучою фарбою. Хоча потроху все ж таки зникають сліди занедбаності й руїни. Сюди, де немає затишно-гламурних кав’ярень, готелів і транспортних мереж (які не надто й потрібні, адже весь тутешній масштаб легко вимірюється пішим кроком), тягне повертатися.Тривалий час Глухів мав неофіційний титул «військового містечка», одного з найбільших таких на Сумщині, адже був по Другій світовій війні заселений радянськими офіцерами з їхніми сім’ями. За останнє десятиліття місто-ветеран суттєво прислухалось до голосу сучасності, перейменувало центральні вулиці Лєніна та Радянську на Києво-московську й Терещенків, прикрасило центр біло-грайливою «Стометрівкою» («за паспортом» – вулиця Ратна), перетворило старезну водонапірну башту на етнографічний музей з оглядовим майданчиком нагорі. Що й казати, зміни були настільки радикальні, що Глухів кілька років тому навіть отримав «Золотого Фенікса» – нагороду за найкращий благоустрій серед міст України. І справді, його доля чимось близька до історії міфічного птаха.
