4. Традиційні види господарської діяльності українців Заняттями українського народу здавна були рільництво, скотарство, бджільництво, рибальство і мисливство. Вагомість кожного з цих занять у господарстві змінювалася протягом століть, одначе найголовнішим завжди було рільництво. Найпоширенішою системою обробітку ґрунту в ХІХ ст. залишалося трипілля. Для обробітку землі до 80-х рр. ХІХ ст. використовували традиційний український важкий плуг, що його називали тоді малоросійським, новоросійським, степовим. На початку 40-х рр. ХІХ ст. поряд із ним розпочали застосовувати легкий плуг, винахідником якого вважався полтавський селянин Стеценко. Посівні роботи виконувались, як і перше, вручну. Сіяли жито, пшеницю, ячмінь, овес, гречку, просо. Для збирання врожаю застосовували серп і косу. Промислова революція спричинила появу різноманітних сільськогосподарських машин, але більшість селян в силу різних обставин продовжувала використовувати давні знаряддя праці.Городництво було переважно жіночою справою. Город української господині не можна було уявити без соняшників (попервах їх використовували лише як декоративну рослину) і кукурудзи, що були завезені в Україну з Америки. Протягом першої половини ХІХ ст. на Півдні з’явилися помідори, які згодом поширились і в інших регіонах. Відтоді почали вирощувати баклажани і перець. Славились і херсонські кавуни, що їх вирощували на Півдні з XVI ст. Ними торгували не лише в Україні та Росії, а й вивозили за кордон. У 1764 р. на українських землях з’явилася картопля. Ця південноамериканська культура швидко завоювала прихильність серед українців і перетворилася на «другий хліб». Поряд із новими культурами не забувались і звичні: буряки, капуста, гарбузи, часник, цибуля, огірки, морква тощо.Невід’ємною складовою пейзажу українського села був славнозвісний «садок вишневий коло хати». Вирощували також яблука, груші, вишні, сливи, а на Півдні – черешні, горіхи, абрикоси, персики, у Причорномор’ї та Закарпатті – виноград. Українські селяни здавна вміли прищеплювати дерева і вивели чимало сортів з високими смаковими якостями. Лише в Подільській губернії, за свідченнями сучасників, у ХІХ ст. існувало близько сотні сортів яблук, з-поміж яких були й такі, де кожне яблуко важило близько 600 г. Кілька сортів плодових дерев навіть було вивезено з України на Американський континент.Із рільництвом було органічно пов’язане скотарство. Особлива увага приділялася розведенню волів, які в першій половині ХІХ ст. були основною тягловою силою. На Півдні звичною картиною пейзажу були отари тонкорунних овець-мериносів і табуни коней. Недарма ці землі порівнювали з американським Диким Заходом, а колоритні фігури чабанів – із ковбоями.Бджільництво завжди відігравало значну роль у господарстві українців. Справжню революцію в пасічництві здійснив український вчений П.Прокопович, який 1814 р. сконструював рамочний вулик. Проте використовувати його винахід почали в Німеччині, а вдома – лише через кілька десятиліть.Мисливство у ХІХ ст. вже не відігравало великої ролі в господарстві. У всіх регіонах України, крім Полісся, селяни не користувалися правом полювання. А для поміщиків протягом першої половини ХІХ ст. це було улюбленою розвагою. Вони влаштовували полювання гоном на конях із великими зграями гончих собак.Протягом ХІХ ст. риба, як і перше, посідала чільне місце у харчовому раціоні населення українських земель. Після приєднання Російською імперією південноукраїнських земель і здобуття виходу до Чорного моря тут стали виникати приватні риболовецькі компанії та артілі, що ловили чимало риби – осетрів, судаків, ляща, тарані тощо. Чумацькі валки везли з Півдня солону і в’ялену рибу до інших українських регіонів. У чисельних українських річках й озерах було чимало раків, різних порід риби. Для бідних селян риболовля ставала засобом збагачення їхнього харчового раціону. Водночас рибальство для більшості населення стало однією з форм проведення дозвілля.
4. Традиційні види господарської діяльності українців Заняттями українського народу здавна були рільництво, скотарство, бджільництво, рибальство і мисливство. Вагомість кожного з цих занять у господарстві змінювалася протягом століть, одначе найголовнішим завжди було рільництво. Найпоширенішою системою обробітку ґрунту в ХІХ ст. залишалося трипілля. Для обробітку землі до 80-х рр. ХІХ ст. використовували традиційний український важкий плуг, що його називали тоді малоросійським, новоросійським, степовим. На початку 40-х рр. ХІХ ст. поряд із ним розпочали застосовувати легкий плуг, винахідником якого вважався полтавський селянин Стеценко. Посівні роботи виконувались, як і перше, вручну. Сіяли жито, пшеницю, ячмінь, овес, гречку, просо. Для збирання врожаю застосовували серп і косу. Промислова революція спричинила появу різноманітних сільськогосподарських машин, але більшість селян в силу різних обставин продовжувала використовувати давні знаряддя праці.Городництво було переважно жіночою справою. Город української господині не можна було уявити без соняшників (попервах їх використовували лише як декоративну рослину) і кукурудзи, що були завезені в Україну з Америки. Протягом першої половини ХІХ ст. на Півдні з’явилися помідори, які згодом поширились і в інших регіонах. Відтоді почали вирощувати баклажани і перець. Славились і херсонські кавуни, що їх вирощували на Півдні з XVI ст. Ними торгували не лише в Україні та Росії, а й вивозили за кордон. У 1764 р. на українських землях з’явилася картопля. Ця південноамериканська культура швидко завоювала прихильність серед українців і перетворилася на «другий хліб». Поряд із новими культурами не забувались і звичні: буряки, капуста, гарбузи, часник, цибуля, огірки, морква тощо.Невід’ємною складовою пейзажу українського села був славнозвісний «садок вишневий коло хати». Вирощували також яблука, груші, вишні, сливи, а на Півдні – черешні, горіхи, абрикоси, персики, у Причорномор’ї та Закарпатті – виноград. Українські селяни здавна вміли прищеплювати дерева і вивели чимало сортів з високими смаковими якостями. Лише в Подільській губернії, за свідченнями сучасників, у ХІХ ст. існувало близько сотні сортів яблук, з-поміж яких були й такі, де кожне яблуко важило близько 600 г. Кілька сортів плодових дерев навіть було вивезено з України на Американський континент.Із рільництвом було органічно пов’язане скотарство. Особлива увага приділялася розведенню волів, які в першій половині ХІХ ст. були основною тягловою силою. На Півдні звичною картиною пейзажу були отари тонкорунних овець-мериносів і табуни коней. Недарма ці землі порівнювали з американським Диким Заходом, а колоритні фігури чабанів – із ковбоями.Бджільництво завжди відігравало значну роль у господарстві українців. Справжню революцію в пасічництві здійснив український вчений П.Прокопович, який 1814 р. сконструював рамочний вулик. Проте використовувати його винахід почали в Німеччині, а вдома – лише через кілька десятиліть.Мисливство у ХІХ ст. вже не відігравало великої ролі в господарстві. У всіх регіонах України, крім Полісся, селяни не користувалися правом полювання. А для поміщиків протягом першої половини ХІХ ст. це було улюбленою розвагою. Вони влаштовували полювання гоном на конях із великими зграями гончих собак.Протягом ХІХ ст. риба, як і перше, посідала чільне місце у харчовому раціоні населення українських земель. Після приєднання Російською імперією південноукраїнських земель і здобуття виходу до Чорного моря тут стали виникати приватні риболовецькі компанії та артілі, що ловили чимало риби – осетрів, судаків, ляща, тарані тощо. Чумацькі валки везли з Півдня солону і в’ялену рибу до інших українських регіонів. У чисельних українських річках й озерах було чимало раків, різних порід риби. Для бідних селян риболовля ставала засобом збагачення їхнього харчового раціону. Водночас рибальство для більшості населення стало однією з форм проведення дозвілля.