Воє́нний комуні́зм — назва внутрішньої політики більшовиків у 1918—1921 роках під час Громадянської війни. Основною ціллю більшовиків було утримання власної влади в країні та забезпечення Червоної гвардії та Червоної Армії продовольством та іншими необхідними ресурсами — в умовах війни, відсутності легітимної політичної влади та недіяльності звичайних економічних механізмів керування економікою та народним господарством.
Рішення про припинення воєнного комунізму та перехід до НЕПу було прийнято 21 березня 1921 року на X з'їзді РКП (б).
Это направление появилось в начале 1970-х годов в рамках Демократической партии в связи с тем, что часть демократов была не согласна с недовольством большинства демократов войной во Вьетнаме и выражала скептицизм в отношении социальных программ «Великого общества». Хотя неоконсерваторы в целом являются сторонниками свободного рынка, они менее склонны возражать против вмешательства государства в жизнь общества (в частности, против увеличения налогов), чем палеоконсерваторы и либертарианцы. В современной литературе и журналистике за приверженцами неоконсерватизма прочно закрепился термин «неокон».[1][2]
Воє́нний комуні́зм — назва внутрішньої політики більшовиків у 1918—1921 роках під час Громадянської війни. Основною ціллю більшовиків було утримання власної влади в країні та забезпечення Червоної гвардії та Червоної Армії продовольством та іншими необхідними ресурсами — в умовах війни, відсутності легітимної політичної влади та недіяльності звичайних економічних механізмів керування економікою та народним господарством.
Рішення про припинення воєнного комунізму та перехід до НЕПу було прийнято 21 березня 1921 року на X з'їзді РКП (б).
Это направление появилось в начале 1970-х годов в рамках Демократической партии в связи с тем, что часть демократов была не согласна с недовольством большинства демократов войной во Вьетнаме и выражала скептицизм в отношении социальных программ «Великого общества». Хотя неоконсерваторы в целом являются сторонниками свободного рынка, они менее склонны возражать против вмешательства государства в жизнь общества (в частности, против увеличения налогов), чем палеоконсерваторы и либертарианцы. В современной литературе и журналистике за приверженцами неоконсерватизма прочно закрепился термин «неокон».[1][2]