Сьогодні виповнюється 77 років з дня приєднання західноукраїнських земель до УРСР.
1. Саме 1 листопада 1939 року Верховна Рада СРСР ухвалила Закон "Про включення Західної України до складу СРСР" і з'єднання її з УРСР.
2. До того 23 серпня 1939 року був підписаний пакт про ненапад між Німеччиною та СРСР, так званий "пакт" Ріббентропа – Молотова. У таємному протоколі Гітлер і Сталін домовилися про розподіл Європи на відповідні сфери впливу та окупації. Саме за ним Радянському Союзові передавалися майже всі західноукраїнські землі.
3. 1 вересня 1939 року Німеччина напала на Польщу, поклавши цим початок Другій світовій війні. Своєю чергою 17 вересня 1939 року радянські війська перейшли кордон і зайняли практично всі землі, населені українцями і білорусами, а це територія площею більше 190 тис. кв. км із населенням майже 12 млн осіб.
4. На території Західної України було створено шість областей: Львівську, Станіславську, Волинську, Тернопільську, Рівненську та Дрогобицьку.
5. Менш ніж через рік було законодавчо оформлено і включено до складу УРСР територію Північної Буковини та придунайські землі.
6. Із приєднанням західноукраїнських земель до СРСР розпочався процес радянізації. Спочатку населення Західної України вітало прихід Червоної Армії, адже до цього Західна Україна була залежною від Польщі з досить сильним політичним, національним та економічним гнобленням, жорстокою експлуатацією, масовим хронічним безробіттям, напівкріпосницькими порядками на селі, безправ'ям українців.
У зовнішньополітичній діяльності Наполеона в період Консульства чільне місце посідала боротьба з другою антифранцузькою коаліцією (1798—1801 рр.), прагнення збільшити підвладні французам території і, використовуючи їхні ресурси, знищити свого головного супротивника — Велику Британію. Війна з другою коаліцією завершилася блискучою перемогою Наполеона. Стрімко й неочікувано для австрійців здолавши Альпи, 14 червня 1800 р. він ущент розгромив їх під селищем Маренго.
Наполеонівські війни — поняття, яким визначають війни, що вела Франція та її союзники в періоди Консульства (1799—1804 рр.) та Імперії Наполеона I Бонапарта (1804— 1814, 1815 рр.) проти коаліцій європейських держав.
За підписаним 1801 р. Люне-вільським миром Австрію було витіснено з Італії, і вона погодилася визнати кордони Франції за лівим берегом Рейну. За Ам’єнським миром із Великою Британією, Франція повернула свої володіння у Вест-Індії, але залишила Єгипет. У війні встановився тимчасовий перепочинок, але через рік бойові дії відновилися. У союзі з Наполеоном виступала Іспанія, за до флоту якої він збирався підкорити Велику Британію. У 1802 р. Франція захопила П’ємонт в Італії, а в 1803 р. підкорила Швейцарію.
Наполеонівські війни, які розпочалися в Європі в період Консульства, хронологічно продовжували війни Великої французької революції кінця XVIII ст., проте відрізнялися за своїм характером. Незважаючи на загарбницький характер, вони сприяли поширенню революційних ідей та руйнуванню «старого порядку». Вони велися в інтересах французької буржуазії, яка прагнула закріпити свою перевагу в континентальній Європі. Головними противниками Франції в наполеонівських війнах були Велика Британія, Австрія та Росія.
2. Війни періоду Першої імперії(другий пункт)
У серпні 1805 р. сформувалася третя антифранцузька коаліція (1805 р.). На відміну від попередніх, своєю метою вона проголосила не боротьбу з революційною Францією, а опір загарбницькій політиці Наполеона I. Останній, у свою чергу, збирався завдати головного удару Великій Британії. Із цією метою Наполеон готував велику армію вторгнення. Однак спочатку він вирішив вивести з гри слабку Австрію, і рушив туди зі своїми основними силами. 20 жовтня 1805 р. в битві біля міста Ульм на Дунаї він примусив капітулювати головну австрійську армію. Однак майже одночасно із цією перемогою французи зазнали поразки. 21 жовтня 1805 р. в найбільшій морській битві XIX ст. біля мису Трафальгар, неподалік Гібралтарської протоки, об’єднаний французько-іспанський флот був майже повністю знищений британською ескадрою адмірала Гораціо Нельсона.
У листопаді 1805 р. Наполеон переможним маршем увійшов до Відня. На до австрійцям прийшла російська армія. 2 грудня 1805 р. під Аустерліцем (територія сучасної Чехії) відбулася «битва трьох імператорів». Наполеон I вщент розгромив об’єднану армію австрійського імператора Франца II та російського імператора Олександра І. Унаслідок цього третя антифранцузька коаліція розпалася. У 1806 р. Наполеон I примусив Франца II зняти із себе титул імператора Священної Римської імперії німецької нації. Відтепер підвладні Францу II землі називалися Австрійською імперією, а він сам став імператором Францом І.
У липні 1806 р. Наполеон I створив із 16 південнонімецьких держав Рейнський союз під своєю протекцією. Це прискорило появу четвертої антифранцузької коаліції (1806—1807 рр.). Наполеон діяв швидко й рішуче. 14 жовтня 1806 р. відбулися дві вирішальні битви під Ієною та Ауерш-тедтом, у яких його війська знищили прусську армію. 27 жовтня 1806 р. Наполеон урочисто вступив до Берліна.
21 листопада 1806 р. в Берліні імператор французів підписав декрет про Континентальну блокаду, за яким залежним від нього й союзним країнам заборонялося торгувати, підтримувати поштові та інші зв’язки з Великою Британією. Порушникам заборони загрожувала конфіскація майна. Однак ця заборона більше зашкодила торгівлі французів, ніж британців.
Сьогодні виповнюється 77 років з дня приєднання західноукраїнських земель до УРСР.
1. Саме 1 листопада 1939 року Верховна Рада СРСР ухвалила Закон "Про включення Західної України до складу СРСР" і з'єднання її з УРСР.
2. До того 23 серпня 1939 року був підписаний пакт про ненапад між Німеччиною та СРСР, так званий "пакт" Ріббентропа – Молотова. У таємному протоколі Гітлер і Сталін домовилися про розподіл Європи на відповідні сфери впливу та окупації. Саме за ним Радянському Союзові передавалися майже всі західноукраїнські землі.
3. 1 вересня 1939 року Німеччина напала на Польщу, поклавши цим початок Другій світовій війні. Своєю чергою 17 вересня 1939 року радянські війська перейшли кордон і зайняли практично всі землі, населені українцями і білорусами, а це територія площею більше 190 тис. кв. км із населенням майже 12 млн осіб.
4. На території Західної України було створено шість областей: Львівську, Станіславську, Волинську, Тернопільську, Рівненську та Дрогобицьку.
5. Менш ніж через рік було законодавчо оформлено і включено до складу УРСР територію Північної Буковини та придунайські землі.
6. Із приєднанням західноукраїнських земель до СРСР розпочався процес радянізації. Спочатку населення Західної України вітало прихід Червоної Армії, адже до цього Західна Україна була залежною від Польщі з досить сильним політичним, національним та економічним гнобленням, жорстокою експлуатацією, масовим хронічним безробіттям, напівкріпосницькими порядками на селі, безправ'ям українців.
1. Війни періоду Консульства (перший пункт)
У зовнішньополітичній діяльності Наполеона в період Консульства чільне місце посідала боротьба з другою антифранцузькою коаліцією (1798—1801 рр.), прагнення збільшити підвладні французам території і, використовуючи їхні ресурси, знищити свого головного супротивника — Велику Британію. Війна з другою коаліцією завершилася блискучою перемогою Наполеона. Стрімко й неочікувано для австрійців здолавши Альпи, 14 червня 1800 р. він ущент розгромив їх під селищем Маренго.
Наполеонівські війни — поняття, яким визначають війни, що вела Франція та її союзники в періоди Консульства (1799—1804 рр.) та Імперії Наполеона I Бонапарта (1804— 1814, 1815 рр.) проти коаліцій європейських держав.
За підписаним 1801 р. Люне-вільським миром Австрію було витіснено з Італії, і вона погодилася визнати кордони Франції за лівим берегом Рейну. За Ам’єнським миром із Великою Британією, Франція повернула свої володіння у Вест-Індії, але залишила Єгипет. У війні встановився тимчасовий перепочинок, але через рік бойові дії відновилися. У союзі з Наполеоном виступала Іспанія, за до флоту якої він збирався підкорити Велику Британію. У 1802 р. Франція захопила П’ємонт в Італії, а в 1803 р. підкорила Швейцарію.
Наполеонівські війни, які розпочалися в Європі в період Консульства, хронологічно продовжували війни Великої французької революції кінця XVIII ст., проте відрізнялися за своїм характером. Незважаючи на загарбницький характер, вони сприяли поширенню революційних ідей та руйнуванню «старого порядку». Вони велися в інтересах французької буржуазії, яка прагнула закріпити свою перевагу в континентальній Європі. Головними противниками Франції в наполеонівських війнах були Велика Британія, Австрія та Росія.
2. Війни періоду Першої імперії(другий пункт)
У серпні 1805 р. сформувалася третя антифранцузька коаліція (1805 р.). На відміну від попередніх, своєю метою вона проголосила не боротьбу з революційною Францією, а опір загарбницькій політиці Наполеона I. Останній, у свою чергу, збирався завдати головного удару Великій Британії. Із цією метою Наполеон готував велику армію вторгнення. Однак спочатку він вирішив вивести з гри слабку Австрію, і рушив туди зі своїми основними силами. 20 жовтня 1805 р. в битві біля міста Ульм на Дунаї він примусив капітулювати головну австрійську армію. Однак майже одночасно із цією перемогою французи зазнали поразки. 21 жовтня 1805 р. в найбільшій морській битві XIX ст. біля мису Трафальгар, неподалік Гібралтарської протоки, об’єднаний французько-іспанський флот був майже повністю знищений британською ескадрою адмірала Гораціо Нельсона.
У листопаді 1805 р. Наполеон переможним маршем увійшов до Відня. На до австрійцям прийшла російська армія. 2 грудня 1805 р. під Аустерліцем (територія сучасної Чехії) відбулася «битва трьох імператорів». Наполеон I вщент розгромив об’єднану армію австрійського імператора Франца II та російського імператора Олександра І. Унаслідок цього третя антифранцузька коаліція розпалася. У 1806 р. Наполеон I примусив Франца II зняти із себе титул імператора Священної Римської імперії німецької нації. Відтепер підвладні Францу II землі називалися Австрійською імперією, а він сам став імператором Францом І.
У липні 1806 р. Наполеон I створив із 16 південнонімецьких держав Рейнський союз під своєю протекцією. Це прискорило появу четвертої антифранцузької коаліції (1806—1807 рр.). Наполеон діяв швидко й рішуче. 14 жовтня 1806 р. відбулися дві вирішальні битви під Ієною та Ауерш-тедтом, у яких його війська знищили прусську армію. 27 жовтня 1806 р. Наполеон урочисто вступив до Берліна.
21 листопада 1806 р. в Берліні імператор французів підписав декрет про Континентальну блокаду, за яким залежним від нього й союзним країнам заборонялося торгувати, підтримувати поштові та інші зв’язки з Великою Британією. Порушникам заборони загрожувала конфіскація майна. Однак ця заборона більше зашкодила торгівлі французів, ніж британців.