Практична робота: Реформаційні заходи , що здійснювали під вливом модернізаційних процесів що здійснювали під впливом модернізаційних процесів у 19 і на початку 20 ст. уряди Росії, Австро- Угорщини, Німеччини, Франції, Великої Британії.
Среднеазиатское восстание 1916 года — вооружённое выступление мусульманского населения среднеазиатских владений Российской империи против русских поселенцев и центральной власти, вызванное трудовой мобилизацией и осложнённое межэтническим напряжением.
Непосредственным толчком к началу восстания стал указ о привлечении на тыловые работы в прифронтовых районах мужского населения в возрасте от 19 до 43 лет включительно. Недовольство восставших также было обусловлено отъёмом правительством земель и передачей её в собственность русским переселенцам, нищетой, стычками с вооружёнными отрядами казаков и новыми переселенцами, насильственной реквизицей скота у коренного населения. Местное духовенство в своих проповедях также возбуждало в населении недовольство политикой центральных властей.
Восстание началось 4 июля 1916 года в Ходженте Самаркандской области (ныне Худжанд, Таджикистан). Вскоре оно охватило Самаркандскую, Сырдарьинскую, Ферганскую, Закаспийскую, Акмолинскую, Семипалатинскую, Семиреченскую, Тургайскую, Уральскую области с более чем 10-миллионным многонациональным населением. 17 июля 1916 года в Туркестанском военном округе было объявлено военное положение.[7]
В советский же период таким лидерам восстания как Амангельды Иманов и Алиби Джангильдин были приписаны революционные и социалистические взгляды, борьба с царской буржуазией, в честь них были названы множество улиц и населённых пунктов в Казахстане. В целом произошла героизация восстания, оно было объявлено восстанием против самодержавия, национальные и религиозные мотивы, а также зверства восставших полностью игнорировались.
Стату́т Вели́кого кня́зівства Лито́вського — основний кодекс права Великого князівства Литовського, Руського, Жемайтійського. Видавався в трьох основних редакціях 1529, 1566 і 1588 років, які відомі як Литовські статути. Джерелами Литовського статуту були звичаєве литовське, білоруське, українське право, відповідна місцева судова практика, «Руська правда», польські судебники та кодекси інших держав.
Статут Великого князівства Литовського увібрав у себе основні положення державного, цивільного, сімейного, кримінального й процесуального права князівства, норми римського, руського, польського та німецького кодифікованого звичаєвого права, відповідна місцева судова практика, «Руська правда», польські судебники. Його положення були чинними на землях Литви й України аж до середини XIX століття.
Статут декларував рівність громадян незалежно від соціального стану та походження, віротерпимість, відповідальність суддів перед законом, заборону перетворювати вільних людей на рабів і т. ін. Водночас запроваджував привілеї князів, магнатів та шляхти, у тому числі право на закріпачення селян. Литовський статут був основним збірником права в Україні з XVI ст. до 40-х років XIX ст. Став джерелом російського «Соборного уложення» (1649 р.), «Прав, по которым судится малороссийский народ» та приватних українських кодифікаційних проєктів. На території Київської, Подільської та Волинської губерній чинність Литовського статуту було припинено сенатським указом від 25 червня 1840 р. У Лівобережній Україні 4 березня 1843 р. його було замінено Зводом законів Російської імперії[1].
Відповідь:
Пояснення:
Среднеазиатское восстание 1916 года — вооружённое выступление мусульманского населения среднеазиатских владений Российской империи против русских поселенцев и центральной власти, вызванное трудовой мобилизацией и осложнённое межэтническим напряжением.
Непосредственным толчком к началу восстания стал указ о привлечении на тыловые работы в прифронтовых районах мужского населения в возрасте от 19 до 43 лет включительно. Недовольство восставших также было обусловлено отъёмом правительством земель и передачей её в собственность русским переселенцам, нищетой, стычками с вооружёнными отрядами казаков и новыми переселенцами, насильственной реквизицей скота у коренного населения. Местное духовенство в своих проповедях также возбуждало в населении недовольство политикой центральных властей.
Восстание началось 4 июля 1916 года в Ходженте Самаркандской области (ныне Худжанд, Таджикистан). Вскоре оно охватило Самаркандскую, Сырдарьинскую, Ферганскую, Закаспийскую, Акмолинскую, Семипалатинскую, Семиреченскую, Тургайскую, Уральскую области с более чем 10-миллионным многонациональным населением. 17 июля 1916 года в Туркестанском военном округе было объявлено военное положение.[7]
В советский же период таким лидерам восстания как Амангельды Иманов и Алиби Джангильдин были приписаны революционные и социалистические взгляды, борьба с царской буржуазией, в честь них были названы множество улиц и населённых пунктов в Казахстане. В целом произошла героизация восстания, оно было объявлено восстанием против самодержавия, национальные и религиозные мотивы, а также зверства восставших полностью игнорировались.
Відповідь:
Стату́т Вели́кого кня́зівства Лито́вського — основний кодекс права Великого князівства Литовського, Руського, Жемайтійського. Видавався в трьох основних редакціях 1529, 1566 і 1588 років, які відомі як Литовські статути. Джерелами Литовського статуту були звичаєве литовське, білоруське, українське право, відповідна місцева судова практика, «Руська правда», польські судебники та кодекси інших держав.
Статут Великого князівства Литовського увібрав у себе основні положення державного, цивільного, сімейного, кримінального й процесуального права князівства, норми римського, руського, польського та німецького кодифікованого звичаєвого права, відповідна місцева судова практика, «Руська правда», польські судебники. Його положення були чинними на землях Литви й України аж до середини XIX століття.
Статут декларував рівність громадян незалежно від соціального стану та походження, віротерпимість, відповідальність суддів перед законом, заборону перетворювати вільних людей на рабів і т. ін. Водночас запроваджував привілеї князів, магнатів та шляхти, у тому числі право на закріпачення селян. Литовський статут був основним збірником права в Україні з XVI ст. до 40-х років XIX ст. Став джерелом російського «Соборного уложення» (1649 р.), «Прав, по которым судится малороссийский народ» та приватних українських кодифікаційних проєктів. На території Київської, Подільської та Волинської губерній чинність Литовського статуту було припинено сенатським указом від 25 червня 1840 р. У Лівобережній Україні 4 березня 1843 р. його було замінено Зводом законів Російської імперії[1].
Пояснення: