Майже вся інформація про греко-перські війни у наш час відома виключно з грецьких джерел. Основним джерелом з цих війн є праця Геродота «Історія», яка обривається на подіях 478 року до н. е. Давньогрецький історик, названий «батьком історії», народився у 484 році до н. е. в Галікарнасі, грецькій колонії на малоазійському узбережжі, що в той час перебувала під владою імперії Ахеменідів. У своїй книзі, написаній в 440-430 роках до н. е., Геродот намагався простежити походження греко-перських війн, які на той час були недавньою історією.Деякі пізніші стародавні історики, починаючи з Фукідіда, критикували Геродота. Але тим не менш, Фукідід вирішив почати свою історію з місця, де зупинився Геродот (на облозі Сестоса) і вважав його працю досить точною, яка не потребувала переписування або виправлення. Плутарх критикував Геродота у своєму есе «Про зловмисність Геродота», закидаючи йому відсутність належного патріотизму, зокрема через те, що він байдуже поставився до такого подвигу ахейців, як здобуття Іліона. Негативне ставлення до Геродота було передане Європі епохи Відродження, хоча він як і раніше залишався добре читаним. Однак, починаючи з XIX століття репутація давньогрецького історика була реабілітована археологічними знахідками, які неодноразово підтверджували його версію тих подій. На сьогодні переважаючим поглядом є те, що Геродот здійснив чудову роботу у своїй праці «Історія», але до деяких його конкретних деталей (зокрема, чисельності військ і дат) слід ставитися з часткою скептицизму. Тим не менш, залишаються деякі історики, які вважають, що Геродот більшу частину своєї історії вигадав.На жаль, військова історія Греції в період з кінця другого перського вторгнення в Грецію і Пелопоннеської війни (479—431 роках до н. е.) не дуже добре підкріплена стародавніми джерелами, що збереглись. Цей період, який стародавні вчені іноді називають Пентеконтаетія (грец. Πεντηκονταετία), був періодом відносного миру і процвітання в Греції. Найбагатше і найзначиміше джерело цього періоду — Фукідідова «Історія Пелопоннеської війни», яка, як правило, розглядається сучасними істориками як надійне історичне джерело. У своїй праці Фукудід написав тільки про перші двадцять років війни і трохи інформації про те, що сталося раніше. Проте, його праця, використовується сьогодні як хронологічна таблиця того періоду, на деталях якої археологічні дані та дані інших письменників можуть бути поєднані.Греко-перські війни (500 до н. е. — 449 до н. е., з перервами) — війни між Персією та давньогрецькими містами-державами, що відстоювали свою незалежність. Приводом до війни була до військовими кораблями, надана Афінами та Еретрією з острова Евбеї 500 повсталим проти перського панування грецьким полісами у Малій Азії.Основним джерелом з історії греко-перських воєн є «Історія» Геродота, що містить опис подій до 478 до н. е. включно. Про хід військових дій в середині V ст. до н. е. стисло повідомляє Фукідід в «Історії Пелопоннеської війни». Розповіді про окремі моменти війни зустрічаються в творах трагіка Есхіла і в «Афінській політії» Аристотеля. З пізніших істориків про цей період переповідає Діодор Сицилійський, а також Плутарх, що написав декілька біографій політичних і військових діячів того часу (Фемістокла, Арістіла, Кімона). Цікавий матеріал містять нечисленні написи, що відносяться до V ст. до н. е. Нарешті, в 1938—1939 рр. були проведені археологічні розкопки на полі бою при Фермопілах, що дали цінні відомості. Вельми цікаві також результати розкопок могильного пагорба на Марафонському полі в Аттиці (1940-ві роки XX столПридушивши повстання у 493 до н. е., перська армія під командуванням полководця Мардонія навесні 492 переправилася через Геллеспонт для завоювання Греції, але після загибелі флоту (близько 300 кораблів) під час бурі поблизу Афона змушена була повернутися назад, обмежившись окупацією Фракії.
Навесні 490 до н. е. перська армія під командуванням полководців Датіса й Артаферна направилася морським шляхом через острова Родос, Наксос і Делос до Евбеї і, захопивши її, висадилася на марафонський рівнині, де відбулася знаменита битва під Марафоном (490 до н. е.). В якій афіняни та платейці під командуванням Мільтіада одержали вагому перемогу над персами.
Протягом 10-річного перепочинку в Афінах з ініціативи вождя демократичного угруповання Фемістокла був створений великий флот. Новий похід персів у 480 до н. е. очолював цар Ксеркс. Перське військо прорвалося через гірський прохід Фермопіли, який захищали греки під командуванням спартанського царя Леоніда, спустошили Беотію, Аттику та зруйнували Афіни.
Однак у тому ж році перський флот зазнав тяжкої поразки біля острова Саламін. 479 до н. е. при Платеях було розгромлено сухопутне військо персів. У цей же час перський флот зазнав поразки біля мису Мікале. Ці перемоги по суті справи вирішили підсумок Греко-перських воєн: перси змушені були очистити територію Греції, а греки перенесли військові дії в район Егейського моря та в Малу Азію.
В Древнем Риме процветало рабство. Под командованием Спартака рабы восстали против рабовладельческого строя и изменили его устои.
Причинами спартанского восстания были:
- Завоевание новых территорий привело к росту числа пленных, которые становились рабами.
- Рабы не имели прав. Они работали в шахтах и рудниках.
- По желанию хозяина раба могли убить.
- Рабов из деревень привозили в города и продавали на рынках.
2. Ход военных действий.
О Спартаке имеется мало информации. Считается, что он фракиец, был пленён после тяжелого ранения. Благодаря хорошей физической форме Спартака отдали в гладиаторскую школу.
Началось восстание в 74 году до нашей эры. Спартак устроил в школе (гладиаторов) заговор, но он был быстро раскрыт. И всё же Спартаку и некоторым его единомышленникам удалось сбежать. За ними был отправлен отряд римлян. Римляне блокировали восставших близ горы Везувий. Однако ночью, сплетя лестницу из лозы винограда, беглецы спустились с горы и убили своих преследователей.
Весть об успехе разнеслась быстро и вскоре у Спартака была уже целая армия. Спартак взял себе двух Эномая и Крикса.
Римский Сенат был обеспокоен таким положением вещей и выслал против Спартака два отряда римский солдат. Но они были побеждены рабами.
После победы армия рабов начинает стремительно расти, её численность достигает 73 тысячи человек.
3. Разногласия в армии восставших.
Спартак догадывался, что Сенат вскоре вышлет против него целую армию, и поражение будет неизбежным. И у него был план – идти через Альпы. Но с этим решением не согласился Крикс, чьи люди хотели идти в наступление.
В результате этих разногласий Крикс со своими людьми отделился от армии Спартака и вскоре был разбит римскими войсками. Крикс погиб в ходе сражения.
Внутренний раскол ослабил армию восставших. Но после нескольких побед уверенность вернулась, и рабы устроили военный поход на Рим. Сам Спартак знал, что взять Рим невозможно. Он хотел покинуть Италию и отправиться на остров Сицилия, где ожидал пополнить своё войско.
Восстание Спартака происходило, когда в Риме не было сильной армии, поскольку все военные силы были брошены на завоевание новых территорий. Но Сенату удалось собрать армию численностью 65 тысяч человек, которой руководил Красс.
Весной 71 года до нашей эры. Возле Апулии войско Спартака встретилось с римлянами. В ходе сражения рабы были повержены, а сам Спартак погиб.
Майже вся інформація про греко-перські війни у наш час відома виключно з грецьких джерел. Основним джерелом з цих війн є праця Геродота «Історія», яка обривається на подіях 478 року до н. е. Давньогрецький історик, названий «батьком історії», народився у 484 році до н. е. в Галікарнасі, грецькій колонії на малоазійському узбережжі, що в той час перебувала під владою імперії Ахеменідів. У своїй книзі, написаній в 440-430 роках до н. е., Геродот намагався простежити походження греко-перських війн, які на той час були недавньою історією.Деякі пізніші стародавні історики, починаючи з Фукідіда, критикували Геродота. Але тим не менш, Фукідід вирішив почати свою історію з місця, де зупинився Геродот (на облозі Сестоса) і вважав його працю досить точною, яка не потребувала переписування або виправлення. Плутарх критикував Геродота у своєму есе «Про зловмисність Геродота», закидаючи йому відсутність належного патріотизму, зокрема через те, що він байдуже поставився до такого подвигу ахейців, як здобуття Іліона. Негативне ставлення до Геродота було передане Європі епохи Відродження, хоча він як і раніше залишався добре читаним. Однак, починаючи з XIX століття репутація давньогрецького історика була реабілітована археологічними знахідками, які неодноразово підтверджували його версію тих подій. На сьогодні переважаючим поглядом є те, що Геродот здійснив чудову роботу у своїй праці «Історія», але до деяких його конкретних деталей (зокрема, чисельності військ і дат) слід ставитися з часткою скептицизму. Тим не менш, залишаються деякі історики, які вважають, що Геродот більшу частину своєї історії вигадав.На жаль, військова історія Греції в період з кінця другого перського вторгнення в Грецію і Пелопоннеської війни (479—431 роках до н. е.) не дуже добре підкріплена стародавніми джерелами, що збереглись. Цей період, який стародавні вчені іноді називають Пентеконтаетія (грец. Πεντηκονταετία), був періодом відносного миру і процвітання в Греції. Найбагатше і найзначиміше джерело цього періоду — Фукідідова «Історія Пелопоннеської війни», яка, як правило, розглядається сучасними істориками як надійне історичне джерело. У своїй праці Фукудід написав тільки про перші двадцять років війни і трохи інформації про те, що сталося раніше. Проте, його праця, використовується сьогодні як хронологічна таблиця того періоду, на деталях якої археологічні дані та дані інших письменників можуть бути поєднані.Греко-перські війни (500 до н. е. — 449 до н. е., з перервами) — війни між Персією та давньогрецькими містами-державами, що відстоювали свою незалежність. Приводом до війни була до військовими кораблями, надана Афінами та Еретрією з острова Евбеї 500 повсталим проти перського панування грецьким полісами у Малій Азії.Основним джерелом з історії греко-перських воєн є «Історія» Геродота, що містить опис подій до 478 до н. е. включно. Про хід військових дій в середині V ст. до н. е. стисло повідомляє Фукідід в «Історії Пелопоннеської війни». Розповіді про окремі моменти війни зустрічаються в творах трагіка Есхіла і в «Афінській політії» Аристотеля. З пізніших істориків про цей період переповідає Діодор Сицилійський, а також Плутарх, що написав декілька біографій політичних і військових діячів того часу (Фемістокла, Арістіла, Кімона). Цікавий матеріал містять нечисленні написи, що відносяться до V ст. до н. е. Нарешті, в 1938—1939 рр. були проведені археологічні розкопки на полі бою при Фермопілах, що дали цінні відомості. Вельми цікаві також результати розкопок могильного пагорба на Марафонському полі в Аттиці (1940-ві роки XX столПридушивши повстання у 493 до н. е., перська армія під командуванням полководця Мардонія навесні 492 переправилася через Геллеспонт для завоювання Греції, але після загибелі флоту (близько 300 кораблів) під час бурі поблизу Афона змушена була повернутися назад, обмежившись окупацією Фракії.
Навесні 490 до н. е. перська армія під командуванням полководців Датіса й Артаферна направилася морським шляхом через острова Родос, Наксос і Делос до Евбеї і, захопивши її, висадилася на марафонський рівнині, де відбулася знаменита битва під Марафоном (490 до н. е.). В якій афіняни та платейці під командуванням Мільтіада одержали вагому перемогу над персами.
Протягом 10-річного перепочинку в Афінах з ініціативи вождя демократичного угруповання Фемістокла був створений великий флот. Новий похід персів у 480 до н. е. очолював цар Ксеркс. Перське військо прорвалося через гірський прохід Фермопіли, який захищали греки під командуванням спартанського царя Леоніда, спустошили Беотію, Аттику та зруйнували Афіни.
Однак у тому ж році перський флот зазнав тяжкої поразки біля острова Саламін. 479 до н. е. при Платеях було розгромлено сухопутне військо персів. У цей же час перський флот зазнав поразки біля мису Мікале. Ці перемоги по суті справи вирішили підсумок Греко-перських воєн: перси змушені були очистити територію Греції, а греки перенесли військові дії в район Егейського моря та в Малу Азію.
1. Причины восстания.
В Древнем Риме процветало рабство. Под командованием Спартака рабы восстали против рабовладельческого строя и изменили его устои.
Причинами спартанского восстания были:
- Завоевание новых территорий привело к росту числа пленных, которые становились рабами.
- Рабы не имели прав. Они работали в шахтах и рудниках.
- По желанию хозяина раба могли убить.
- Рабов из деревень привозили в города и продавали на рынках.
2. Ход военных действий.
О Спартаке имеется мало информации. Считается, что он фракиец, был пленён после тяжелого ранения. Благодаря хорошей физической форме Спартака отдали в гладиаторскую школу.
Началось восстание в 74 году до нашей эры. Спартак устроил в школе (гладиаторов) заговор, но он был быстро раскрыт. И всё же Спартаку и некоторым его единомышленникам удалось сбежать. За ними был отправлен отряд римлян. Римляне блокировали восставших близ горы Везувий. Однако ночью, сплетя лестницу из лозы винограда, беглецы спустились с горы и убили своих преследователей.
Весть об успехе разнеслась быстро и вскоре у Спартака была уже целая армия. Спартак взял себе двух Эномая и Крикса.
Римский Сенат был обеспокоен таким положением вещей и выслал против Спартака два отряда римский солдат. Но они были побеждены рабами.
После победы армия рабов начинает стремительно расти, её численность достигает 73 тысячи человек.
3. Разногласия в армии восставших.
Спартак догадывался, что Сенат вскоре вышлет против него целую армию, и поражение будет неизбежным. И у него был план – идти через Альпы. Но с этим решением не согласился Крикс, чьи люди хотели идти в наступление.
В результате этих разногласий Крикс со своими людьми отделился от армии Спартака и вскоре был разбит римскими войсками. Крикс погиб в ходе сражения.
Внутренний раскол ослабил армию восставших. Но после нескольких побед уверенность вернулась, и рабы устроили военный поход на Рим. Сам Спартак знал, что взять Рим невозможно. Он хотел покинуть Италию и отправиться на остров Сицилия, где ожидал пополнить своё войско.
Восстание Спартака происходило, когда в Риме не было сильной армии, поскольку все военные силы были брошены на завоевание новых территорий. Но Сенату удалось собрать армию численностью 65 тысяч человек, которой руководил Красс.
Весной 71 года до нашей эры. Возле Апулии войско Спартака встретилось с римлянами. В ходе сражения рабы были повержены, а сам Спартак погиб.
если можешь отметить этот ответ как лучший//