"...Правительствующий Сенат... за нужное почел сим ее
императорского величества указом еще обнародовать, чтоб
помещичьи люди и крестьяне подобным сему ложным разглашениям
ни под каким видом не верили, но имели бы к помещикам своим
должное повиновение и беспрекословное во всем послушание...
Повелевая таковых, кто отважился возмущать людей и крестьян к
неповиновению их помещикам, тотчас брать под караул и приводить в
ближайшия присутственные места, которым без продолжения
времени поступать с ними по указам, как с нарушителями общаго
Покоя, без всякаго послабления. А буде и по обнародовании сего е. и.
B. указа, которые люди и крестьяне в должном у помещиков своих
послушаний не останутся, и... недозволенныя на помещиков своих
челобитныя, а найпаче е. и. в. в собственныя руки подавать отважатся,
так как челобитчики, так и сочинители сих челобитен наказаны будут
кнутом, и прямо сошлются в вечную работу в Нерчинск, с зачетом их
помещикам в рекруты." Почему документ делит крепостных на
"людей", "крестьян" и "помещичьих людей"? Действительно ли
существовали эти три категории крепостных? *
Високого розвитку в містах досягло ремесло, з бронзи виготовляли знаряддя праці та зброю, а також статуетки людей і тварин. Археологами знайдено багато прикрас із золота, срібла, міді і бронзи: браслети, каблучки, сережки. З каменю робили ручні жорна, різні види гир.
Високого розвитку досягло гончарне мистецтво. Майже весь посуд виготовлявся на гончарному крузі. Часто посуд розмальовували візерунками й орнаментом. На гончарному крузі робили також череп'яні каналізаційні труби, череп'яні колеса, прядки.
Жителі міст утримували також свійських тварин: корів, овець, свиней, коротконогих биків, горбатих биків зебу, буйволів, кіз, собак, можливо, і приручених слонів. Із свійської птиці утримували курей і павичів.
Стародавні індійці вирощували пшеницю, ячмінь, горох, дині, цукрову тростину, рис, бавовну та ін. З бавовни виготовляли нитки і тканини. Користувалися також плодами фінікової пальми. Ґрунт обробляли за до дуже грубого плуга. Під час жнив користувалися мідними серпами. Жителі стародавніх міст займалися полюванням та рибальством.
Пересувалися давні індійці на двоколісних візках, запряжених биками. По воді плавали в човнах і парусних суднах.
У містах велася жвава торгівля. Жителі стародавніх міст торгували з Південною Індією, Персією, Середньою Азією, Дворіччям. Вивозили бавовняну тканину, золото, слонову кістку, цінну деревину. А купували метали, коштовне каміння тощо.
Уже у ІІІ тис. до н.е. індійці мали писемність з ієрогліфів. Однак прочитати їх написи поки що не вдалося, бо всі вони дуже короткі, а мова, на якій зроблено написи, нам майже не відома. Археологами була знайдена череп'яна чорнильниця. Тому можна припустити, що матеріалом для писання служила тканина, кора або щось інше, що не збереглось до наших днів.
На початку ІІ тис. до н.е. жителі стали залишати свої міста, з часом вони прийшли в занепад, і їх занесло піском. Про міста забули на 3,5 тисячі років, доки у 1922 р. не знайшли їх археологи. Історики ще остаточно не встановили причини запустіння цих міст. Можливо, була епідемія малярії, різка зміна природних умов (екологічна катастрофа) тощо.
Загибеллю цих двох міст закінчується найдавніший період історії Індії.
Зарождение экономической
мысли относится к доиндустриальному периоду истории,
охватывая древние цивилизации Востока, Грецию,
Римскую империю. Начало экономической науки берет
ещё с античных времен. Сам термин «экономика»
происходит от греческого «ведение домашнего хозяйства».
Наиболее примечательными среди мыслителей древности
были Ксенофонт, Платон и Аристотель.
Дальнейшее развитие экономической
мысли происходило в эпоху средневековья,
которая также охватывает большой исторический период
разложения феодализма и зарождения капиталистических
отношений. В этот отрезок времени впервые начинается
деление экономической теории на различные школы и
первой из них была школа меркантилистов. Именно с
этого периода можно говорить об экономической теории
как самостоятельной науке, так как появилась первая
система экономических взглядов, в центре которой
оказалась проблема богатства.
Меркантилисты считали, что богатство государства
заключается в деньгах - золоте и серебре. Поэтому они
ставили цель экономической политики государства –
строгий запрет вывоза денег из страны и любые привлечения денег в страну. Источником богатства, по их
мнению, являлась внешняя торговля.
Меркантилизм в своем развитии подразделялся на
две стадии: ранний и поздний меркантилизм. Главными
чертами раннего меркантилизма являлась теория
«денежного баланса», направленная на увеличение золота
и серебра в стране законодательным путем