Вся история третьей французской республики есть история этого грабежа. Из этих источников возникла теперешняя война. Это не результат злой воли капиталистов, не какая-нибудь ошибочная политика монархов. Так смотреть было бы неверно. Нет, эта война вызвана неизбежно тем развитием гигантски-крупного капитализма, особенно банкового, которое привело к тому, что каких-нибудь четыре банка в Берлине и пять или шесть в Лондоне господствуют над всем миром, забирают себе все средства, подкрепляют свою финансовую политику всей вооруженной силой и, наконец, столкнулись в неслыханно-зверской схватке из-за того, что дальше идти свободно захватным порядком некуда. Либо один должен отказаться от владения своими колониями, либо другой. Такие вопросы в этом мире капиталистов не решаются добровольно. Это может быть решено только войной. Вот почему смешно тут обвинять того или другого коронованного разбойника. Они все одинаковы — эти коронованные разбойники. Вот почему также нелепо обвинять капиталистов той или другой страны. Они виноваты только в том, что завели такую систему. Но так делается по всем законам, охраняемым всеми силами цивилизованного государства. "Я в полном моем праве, я покупаю акции. Все суды, вся полиция, вся постоянная армия и все флоты на свете охраняют это мое священное право на акции". Если создаются банки, которые ворочают сотнями миллионов рублей, если они накинули сети банковского грабежа на весь мир, если эти банки столкнулись в мертвой схватке, — кто виноват? Ищи виноватого! Виновато в этом все развитие капитализма за полвека, и нет выхода из этого, кроме свержения господства капиталистов и рабочей революции. Вот тот ответ, к которому пришла из анализа войны наша партия, вот почему мы говорим: простейший вопрос об аннексиях запутан настолько, настолько изолгались представители буржуазных партий, что они могут представить дело так, будто бы Курляндия не есть аннексия России. Курляндию и Польшу они вместе делили, эти три коронованных разбойника. Они делили сто лет, они рвали
ответ:Протекторат Кромвеля — Англійська революція, що охоплює період з 1647 по 1660 роки. Правителем (лордом-протектором) Англії, Шотландії та Ірландії на початку цього періоду був Олівер Кромвель; після його смерті(1658) протягом року правив його син Річард.
Поразкою короля і його політичного оточення закінчилася перша громадянська війна. Карл І втік до своїх союзників шотландців, після декількох військових поразок королівської армії, але ті за значний грошовий викуп видали його парламенту. Основна боротьба розгорнулася між пресвітеріанами та індепендентами. інтереси великої торгово-фінансової буржуазії і верхів дворянства відстоювали пресвітеріани. За негайне закінчення революції за конституційну монархію, реформу церкви, примирення з королем. Індепенденти прихильниками енергійного ведення війни, більш радикальної церковної реформи, а також деяких політичних і соціальних реформ. Також вони підтримували торгову і промислову буржуазію, середнє дворянство(джентрі). І якщо в індепендентів бала підтримка армії на чолі з Кромвелемвеля, то в пресвітеріан була більшість у парламенті. В 1647 році індепенденти здобули перемогу над пресвітеріанами Довгого парламенту і створили в палаті общин індепендентську більшість. Весною 1648 року спочалася Друга громадянська війна. Армія Кромвеля придушила виступи, вступила в Лондон і підтримала організований Радою офіцерів розгон монархічно налаштованих членів парламенту.[1]
ІІ етап революції
26 січня 1649 року Карл I, король Англії, Шотландії та Ірландії, був засуджений до смерті і незабаром страчений за «кримінальні дії проти англійського парламенту і народу». 17 березня англійський парламент оголосив про скасування англійської монархії як «непотрібної, обтяжливої та небезпечної для блага народа», а 19 травня був прийнятий «Акт про оголошення Англії республікою», де проголошувалось, що країна керується парламентом і призначеними ним посадовими особами. Однак заколоти та війни, що пішли слідом за цим, значно підняли вплив військової верхівки на чолі з головнокомандувачем Олівером Кромвелем, які спирались на радикальних пуритан-індепендентів.
Відразу після страти короля в Англії почалися заворушення бідноти(дигери, левелери), жорстоко пригнічені Кромвелем. Одночасно піднявся заколот в Ірландії та Шотландії. До кінця 1649 Кромвель проводив жорстоке усмирення Ірландії, а потім прибув до Шотландії, де місцевий парламент оголосив королем принца Карла, сина страченого короля; шотландське просвітеріанство безкомпромісно протистояло як англіканам, так і індепендам. Кардинал Мазаріні від Франції і Вільгельм II Оранський від Голландії надали Карлу значну грошову та матеріальну до У 1650 році Карл висадився в Шотландії, але в двох запеклих боях — битві при Данбарі (1650) і битві при Вустері (1651) – кавалерія Кромвеля розгромила переважаючі сили противника. На цьому громадянська війна закінчилася, принц Карл втік до Франції.
16 грудня 1653 року новообраний парламент прийняв першу в історії Англії конституцію, що отримала назву «Знаряддя управління»(англ. The Instrument of Government). У ній вперше містилося твердження, пізніше включене до багатьох інших республіканських конституцій: «Народ, під владою Божої, є основою будь-якої істинної влади» (англ. The people are, under God, the original of all just power). Палата лордів скасовувалася. Конституція прямо оголосила Кромвеля довічним «лордом-протектором» (буквально: Верховним захисником) країни, фактично з королівськими повноваженнями.
Раніше титул лорда-протектора епізодично присвоювався англійським принцам, котрі виконували обов'язки регента у дитинстві, серйозної хвороби або тривалої відсутності монарха. Останнім носієм цього титулу до Кромвеля був Едуард Сеймур, що правив в період 1547-1549 від імені малолітнього Едуарда VI.
Був обраний новий парламент (вересень 1654 року) з 400 депутатів, який проіснував кілька місяців і в січні 1655 року за спробу скоротити повноваження протектора був розпущений. Новий парламент в 1657 році замінив першу конституцію на нову, яка була названа «Смиренною петицією». Парламент запропонував Кромвелю титул короля. Кромвель відкинув цю пропозицію, але погодився зробити свою владу спадковою. Формально Англія залишалася республікою. За новою конституцією Кромвель мав титул «Його Високість» (англ. His Highness), керував військовими діями і закордонними справами, призначав і звільняв державних чиновників, підписував закони, засновував титули лордів (які республіка не скасувала), мав право призначити свого наступника[2].
ответ:Протекторат Кромвеля — Англійська революція, що охоплює період з 1647 по 1660 роки. Правителем (лордом-протектором) Англії, Шотландії та Ірландії на початку цього періоду був Олівер Кромвель; після його смерті(1658) протягом року правив його син Річард.
Поразкою короля і його політичного оточення закінчилася перша громадянська війна. Карл І втік до своїх союзників шотландців, після декількох військових поразок королівської армії, але ті за значний грошовий викуп видали його парламенту. Основна боротьба розгорнулася між пресвітеріанами та індепендентами. інтереси великої торгово-фінансової буржуазії і верхів дворянства відстоювали пресвітеріани. За негайне закінчення революції за конституційну монархію, реформу церкви, примирення з королем. Індепенденти прихильниками енергійного ведення війни, більш радикальної церковної реформи, а також деяких політичних і соціальних реформ. Також вони підтримували торгову і промислову буржуазію, середнє дворянство(джентрі). І якщо в індепендентів бала підтримка армії на чолі з Кромвелемвеля, то в пресвітеріан була більшість у парламенті. В 1647 році індепенденти здобули перемогу над пресвітеріанами Довгого парламенту і створили в палаті общин індепендентську більшість. Весною 1648 року спочалася Друга громадянська війна. Армія Кромвеля придушила виступи, вступила в Лондон і підтримала організований Радою офіцерів розгон монархічно налаштованих членів парламенту.[1]
ІІ етап революції
26 січня 1649 року Карл I, король Англії, Шотландії та Ірландії, був засуджений до смерті і незабаром страчений за «кримінальні дії проти англійського парламенту і народу». 17 березня англійський парламент оголосив про скасування англійської монархії як «непотрібної, обтяжливої та небезпечної для блага народа», а 19 травня був прийнятий «Акт про оголошення Англії республікою», де проголошувалось, що країна керується парламентом і призначеними ним посадовими особами. Однак заколоти та війни, що пішли слідом за цим, значно підняли вплив військової верхівки на чолі з головнокомандувачем Олівером Кромвелем, які спирались на радикальних пуритан-індепендентів.
Відразу після страти короля в Англії почалися заворушення бідноти(дигери, левелери), жорстоко пригнічені Кромвелем. Одночасно піднявся заколот в Ірландії та Шотландії. До кінця 1649 Кромвель проводив жорстоке усмирення Ірландії, а потім прибув до Шотландії, де місцевий парламент оголосив королем принца Карла, сина страченого короля; шотландське просвітеріанство безкомпромісно протистояло як англіканам, так і індепендам. Кардинал Мазаріні від Франції і Вільгельм II Оранський від Голландії надали Карлу значну грошову та матеріальну до У 1650 році Карл висадився в Шотландії, але в двох запеклих боях — битві при Данбарі (1650) і битві при Вустері (1651) – кавалерія Кромвеля розгромила переважаючі сили противника. На цьому громадянська війна закінчилася, принц Карл втік до Франції.
16 грудня 1653 року новообраний парламент прийняв першу в історії Англії конституцію, що отримала назву «Знаряддя управління»(англ. The Instrument of Government). У ній вперше містилося твердження, пізніше включене до багатьох інших республіканських конституцій: «Народ, під владою Божої, є основою будь-якої істинної влади» (англ. The people are, under God, the original of all just power). Палата лордів скасовувалася. Конституція прямо оголосила Кромвеля довічним «лордом-протектором» (буквально: Верховним захисником) країни, фактично з королівськими повноваженнями.
Раніше титул лорда-протектора епізодично присвоювався англійським принцам, котрі виконували обов'язки регента у дитинстві, серйозної хвороби або тривалої відсутності монарха. Останнім носієм цього титулу до Кромвеля був Едуард Сеймур, що правив в період 1547-1549 від імені малолітнього Едуарда VI.
Був обраний новий парламент (вересень 1654 року) з 400 депутатів, який проіснував кілька місяців і в січні 1655 року за спробу скоротити повноваження протектора був розпущений. Новий парламент в 1657 році замінив першу конституцію на нову, яка була названа «Смиренною петицією». Парламент запропонував Кромвелю титул короля. Кромвель відкинув цю пропозицію, але погодився зробити свою владу спадковою. Формально Англія залишалася республікою. За новою конституцією Кромвель мав титул «Його Високість» (англ. His Highness), керував військовими діями і закордонними справами, призначав і звільняв державних чиновників, підписував закони, засновував титули лордів (які республіка не скасувала), мав право призначити свого наступника[2].
Объяснение: