Представьте в виде таблицы сравнительную характеристику древнерусского и монгольского обществ по следующим критериям: политическое развитие (органы власти), культурное развитие (религия, бытовые традиции, архитектура, изобразительное искусство), социально-экономическое развитие (группы населения и их обязанности, хозяйство, торговля).
Таємниця народження. Рік і місце народження Івана Сірка невідомі достеменно невідомі. За одними даними, він народився між 1605 та 1610 роками в сім’ї шляхтича на Поділлі, за іншими – у слободі Мерефі (зараз – Харківщина). Документальних відомостей про дитинство і юність також не дійшло. Сучасні історики сходяться на тому, що майбутній кошовий отримав належну шляхтичеві освіту. Перша половина його життя – цілковита «біла пляма». Досі, зокрема, невідомо, що саме покликало його на Січ.
2. Кошовий-рекордсмен. Іван Сірко встановив кілька своєрідних рекордів в історії Запорозької Січі, зокрема, за числом обрань на посаду кошового. За різними даними, він близько десятка разів очолював Військо Запорозьке Низове. Історик Дмитро Яворницький вважав, що на виборах він перемагав 8 разів. На думку сучасного біографа Юрія Мицика, який присвятив вивченню життя Сірка майже три десятиліття, посаду кошового отамана він загалом обіймав 15 разів.
Феноменальний полководець. Ім’я кошового оповите ореолом непереможності. Його часто порівнюють із Чингісханом або Тамерланом. Ще замолоду Іван Сірко уславився сміливістю й розумом, коли під керівництвом Богдана Хмельницького брав участь у морських походах, у штурмах Варни, Трапезунда та інших турецьких фортець. Брав участь у Визвольній війні під проводом Хмельницького, особливо відзначився у битві з поляками під Жванцем. Існує легенда, що як воєначальник Сірко не програв жодної битви. Це майже правда, оскільки реально як військовий лідер він здобув понад 60 розгромних перемог. Під його керівництвом козаки захоплювали Очаків, Білгород-Дністровський, Ізмаїл, Кілію, Перекоп, Ясси, Кафу, Бахчисарай. Але в його житті були й поразки: історики нараховують близько десятка програних боїв.
4. Змінні політичні погляди. Протягом життя Сірко не раз міняв свої політичні переконання. Він то воював на боці російської армії, то укладав тимчасовий союз з татарами, то підлаштовувався під поляків. Політичним кредо отамана була народна мудрість: «Нужда закон міняє». Як відзначають історики, він часто діяв відповідно до улюбленої приказки.
За часів Руїни, коли Московське царство, Річ Посполита, Османська імперія та часом Швеція боролися за українські землі, політична ситуація була хисткою. Зокрема, 1659 року Сірка вважали переконаним прихильником Москви й противником польської корони. Спливло буквально кілька місяців, і 17 жовтня 1659 року полковник Сірко рішуче відмовився поставити підпис під Переяславськими статтями, які суттєво звужували автономію козацької України в складі Московії.
5. Кілька разів похований. Помер отаман 1-го (за іншими даними – 10-го) серпня 1680 року на своїй пасіці в хуторі Грушівка (тепер село Іллінка Томаківського району Дніпропетровщини). Його тіло запорожці переправили на Чортомлицьку Січ (тепер – село Капулівка на Нікопольщині), викопали могилу й поховали з почестями. Після руйнування Січі 1775-го року російськими військами останки Сірка перепоховали на новому місці, але теж під Капулівкою. 1967 року, коли берег, де була могила, підмили води Каховського водосховища, прах Сірка знову перенесли – на вище місце. При цьому череп відправили в Москву, аби антропологи відтворили його портрет. У труну поклали інший – катакомбної людини. Після цього череп Сірка майже чверть століття залишався в Росії, а після повернення в Україну ще кілька років пролежав у сейфі місцевих чиновників. І лише в серпні 2000 року голову козака приєднали до тіла. Це відбулось через 320 років після його смерті. Меморіальний комплекс «Могила Кошового отамана Івана Сірка» на Нікопольщині наразі є пам’яткою національного значення.
Древние славяне были язычниками. На ранней ступени своего развития они верили в злых и добрых духов. Сложился пантеон славянских богов, каждый из которых олицетворял разнообразные силы природы или отражал социальные и общественные отношения того времени. Язычество не обеспечивало этнокультурного единства всех племен и земель Киевской Руси. Историческая практика показала, что это единство лучше других обеспечивают так называемые мировые религии: христианство и ислам.
Владимир вошёл в историю как князь-креститель. Попытавшись реформировать и унифицировать язычество ( 980 г.) «и стал Владимир княжить в Киеве, один и поставил кумиры на холме за теремным двором : деревянного Перуна с серебряной головой и золотыми усами, затем Хорса, Дажьбога, Стрибога, Симаргла и Мокошь и приносили им жертвы, называя их богами, и приводили к ним своих сыновей и дочерей, а жертвы эти шли бесам, и оскверняли землю жертвоприношениями своими. И осквернилась кровью земля русская и холм тот…» ( Из «Повести временных лет») и не преуспев в этом, в 988-989 г. князь крестился сам и заставил креститься Русь.
М.Н. Карамзин о Владимире: « главное право его на вечную память и благодарность состоит, конечно, в том, что он поставил россиян на путь истинной веры…» Я согласен с оценкой М.Н. Карамзина.
В 988 г. при Владимире I в качестве государственной религии было принято христианство. Христианство, как повествует летописец, было распространено на Руси издревле. Его проповедовал еще апостол Андрей Первозванный - один из учеников Христа. Рассказы о последующих крещениях отдельных групп населения Руси (во время Аскольда и Дира, Кирилла и Мефодия, княгини Ольги и др.) показывают, что христианство постепенно входило в жизнь древнерусского общества.
Принятие христианства в православной традиции стало одним из определяющих факторов нашего дальнейшего исторического развития.
На мой взгляд, христианство создало широкую основу для объединения всех народов этого общества. Исчезла граница между русом и славянином, угро-финном и славянином и т. д. Всех их объединила общая духовная основа. Христианство постепенно начало вытеснять языческие обряды и традиции и на этой основе произошла гуманизация общества. Значительным культурным переворотом было введение единой письменности. Принятие христианства становлению городской культуры в преимущественно сельскохозяйственной по роду жизнедеятельности стране. Под влиянием христиан развивались храмное строительство, книжное дело, литература, история и философия. На основе христианизации происходит становление нового типа государственности в Киевской Руси, которая в значительной мере приобретает византийскую форму. Устанавливается тесная взаимосвязь между светской и церковной властью, при главенстве первой над второй. В первой половине XI в. начинается оформление церковной юрисдикции. В ведение церкви передаются дела о браке, разводе, семье, некоторые наследственные дела. К концу XII в. церковь стала осуществлять надзор за службой мер и весов. Значительная роль отводится церкви в международных делах, связанных с углублением отношений с христианскими государствами и церквями. Крещение преодолеть языческий изоляционизм восточных славян, объединило их в единое древнерусское общество, создав духовную основу русской государственности духовному развитию человека. В целом благодаря принятию христианства Киевская Русь была включена в европейский христианский мир, а значит и стала равноправным элементом европейского цивилизационного процесса.
Христианская церковь, стремясь к стабильности, осуждала как социальные протесты и насилие со стороны низов общества, так и чрезмерную тягу к богатствам и насилие со стороны его верхов. При этом она формировала уважение к власти, т. к. “несть власти не от Бога”, воспитывала терпимость к ближнему.
Принятие христианства повлекло за собой и качественные сдвиги в развитии культуры. Распространяется письменность, летописание, появляются первые рукописные книги, преимущественно церковного содержания. Благодаря Византии и Болгарии Русь познакомилась с достижениями античной культуры. Принятие христианства повлекло за собой зарождение каменного зодчества, возникновение иконописи, фресковой живописи. В монастырях велось летописание. Крупные церковные храмы типа Софийского собора в Киеве становились центрами духовной жизни, символами могущества и святости Руси.
Православная церковь не только образовывала, но и воспитывала древнерусское общество. Смягчая нравы, церковь упорно боролась против многоженства и других языческих пережитков, активно выступала она и против рабства.
Таким образом, христианизация формированию русской цивилизации, ставшей разновидностью христианского европейского мира.
Объяснение: