Після смерті Карла VI 1740 р. у Священній Римській імперії не було спадкоємця престолу за чоловічою лінією. Наступницею імператора стала, за його бажанням, 23-річна донька Марія-Терезія. їй одразу довелося вступити у боротьбу проти претендентів на престол (війна за австрійську спадщину). Незважаючи на скрутне становище, вона зуміла захистити своє право.
Марія-Терезія започаткувала в імперії реформи в дусі освіченого абсолютизму.
Слід зауважити, що майже всі реформи, проведені Марією-Терезією, були продиктовані її прагненням захистити своє право на престол. З метою посилення центральної влади було створено Державну раду і центральний суд, завдяки чому вся повнота влади зосередилася в руках імператриці. Для успішного ведення війни проти суперників здійснено військову реформу, вербування найманців замінено рекрутськими наборами, що дало можливість збільшити армію зі 108 до 278 тис. вояків. Було уніфіковано систему податків — запроваджено загальний податок на прибуток, що його сплачували всі верстви суспільства. Ліквідовано внутрішні митні кордони. Селянам надали право викуповувати власні наділи, панщину обмежили трьома днями на тиждень. Було видано Цивільний («Терезіанський кодекс») і Кримінальний («Терезіанська Немезіда») кодекси. Здійснювалися заходи з розвитку освіти: було запроваджено загальну шкільну освіту й відокремлено школу від церкви.
Значно більшого у проведенні реформ досяг син Марії-Терезії Йосиф ІІ (1780-1790). Він вдався до подальшого посилення центральної влади. Було скасовано права провінційних станових зборів, посилено владу губернаторів, яких призначав імператор, урівнено в правах усі області, в судах та адміністраціях введено німецьку мову. Важливими стали реформи церкви. Йосиф прагнув підпорядкувати собі церкву та послабити її вплив на суспільство. Він постановив, щоби папські укази й розпорядження оприлюднювалися лише за згодою уряду, а чернечі ордени були підпорядковані місцевим єпископам; скоротив кількість монастирів і ченців. Конфісковані землі та майно було продано, частину доходів спрямовано на розвиток освіти; церковні школи переорієнтовано на світське навчання і підпорядковано «Вищій навчальній комісії». Зрештою, він наважився на втручання у внутрішню структуру католицької церкви і навіть змінив деякі обряди. За його правління було видано новий збірник законів («Йосифів законник»), а1781 р. скасовано особисту залежність селян.
Проведені Иосифом II реформи викликали широкий : позиційний рух. Селянською реформою були невдоволені поміщики, особливо угорські. Релігійна реформа спричинила конфлікт із папою та повстання в Бельгії, адміністративні —загострили національні протиріччя в імперії. Зрештою, наприкінці свого правління він скасував власні реформи, крім селянської та запровадженої віротерпимості.
Імператор Йосиф II, як і король Пруссії Фрідріх II та Катерина ІІ в Росії, був одним із представників освіченого абсолютизму. Він намагався втілити в життя ідеали, які так припали йому до вподоби, але довести все задумане до кінця не зміг.
Все грандиозные планы избавления от капиталистической эксплоатации потерпели крушение. Рухнул план ремесленников-рабочих, воспринявших учение Оуэна, — овладеть производством при профсоюзов. Борьба фабричных рабочих за 8-часовой рабочий день, за повышение заработной платы, стоившая огромного напряжения, потерпела поражение.
Ничего не получив в результате политической борьбы за всеобщее избирательное право, рабочие после реформы 1832 г . перешли к новым борьбы за улучшение своего положения.
Рабочие убедились, что одних средств экономической борьбы — профсоюзов и стачек — еще недостаточно для низвержения всей системы капитализма. Эти средства оказались бессильны против буржуазии, вооруженной всеми средствами принуждения государственного аппарата. Реформа 1832 г. ярче, чем когда-либо прежде, обнажила классовое лицо буржуазии. После опыта классовой борьбы начала 30-х годов в рабочем движении вновь выдвигается на первый план политическая борьба. Рабочие, выступая против буржуазных порядков, начинают действовать как самостоятельная политическая сила.
Подъему политической борьбы промышленный кризис, разразившийся в Англии в 1837 г.
Кризис вызвал резкое обострение недовольства не только в среде рабочего класса, но и мелкой буржуазии, бессильной перед конкуренцией крупного капитала.
Марія-Терезія започаткувала в імперії реформи в дусі освіченого абсолютизму.
Слід зауважити, що майже всі реформи, проведені Марією-Терезією, були продиктовані її прагненням захистити своє право на престол. З метою посилення центральної влади було створено Державну раду і центральний суд, завдяки чому вся повнота влади зосередилася в руках імператриці. Для успішного ведення війни проти суперників здійснено військову реформу, вербування найманців замінено рекрутськими наборами, що дало можливість збільшити армію зі 108 до 278 тис. вояків. Було уніфіковано систему податків — запроваджено загальний податок на прибуток, що його сплачували всі верстви суспільства. Ліквідовано внутрішні митні кордони. Селянам надали право викуповувати власні наділи, панщину обмежили трьома днями на тиждень. Було видано Цивільний («Терезіанський кодекс») і Кримінальний («Терезіанська Немезіда») кодекси. Здійснювалися заходи з розвитку освіти: було запроваджено загальну шкільну освіту й відокремлено школу від церкви.
Значно більшого у проведенні реформ досяг син Марії-Терезії Йосиф ІІ (1780-1790). Він вдався до подальшого посилення центральної влади. Було скасовано права провінційних станових зборів, посилено владу губернаторів, яких призначав імператор, урівнено в правах усі області, в судах та адміністраціях введено німецьку мову. Важливими стали реформи церкви. Йосиф прагнув підпорядкувати собі церкву та послабити її вплив на суспільство. Він постановив, щоби папські укази й розпорядження оприлюднювалися лише за згодою уряду, а чернечі ордени були підпорядковані місцевим єпископам; скоротив кількість монастирів і ченців. Конфісковані землі та майно було продано, частину доходів спрямовано на розвиток освіти; церковні школи переорієнтовано на світське навчання і підпорядковано «Вищій навчальній комісії». Зрештою, він наважився на втручання у внутрішню структуру католицької церкви і навіть змінив деякі обряди. За його правління було видано новий збірник законів («Йосифів законник»), а1781 р. скасовано особисту залежність селян.
Проведені Иосифом II реформи викликали широкий : позиційний рух. Селянською реформою були невдоволені поміщики, особливо угорські. Релігійна реформа спричинила конфлікт із папою та повстання в Бельгії, адміністративні —загострили національні протиріччя в імперії. Зрештою, наприкінці свого правління він скасував власні реформи, крім селянської та запровадженої віротерпимості.
Імператор Йосиф II, як і король Пруссії Фрідріх II та Катерина ІІ в Росії, був одним із представників освіченого абсолютизму. Він намагався втілити в життя ідеали, які так припали йому до вподоби, але довести все задумане до кінця не зміг.
Все грандиозные планы избавления от капиталистической эксплоатации потерпели крушение. Рухнул план ремесленников-рабочих, воспринявших учение Оуэна, — овладеть производством при профсоюзов. Борьба фабричных рабочих за 8-часовой рабочий день, за повышение заработной платы, стоившая огромного напряжения, потерпела поражение.
Ничего не получив в результате политической борьбы за всеобщее избирательное право, рабочие после реформы 1832 г . перешли к новым борьбы за улучшение своего положения.
Рабочие убедились, что одних средств экономической борьбы — профсоюзов и стачек — еще недостаточно для низвержения всей системы капитализма. Эти средства оказались бессильны против буржуазии, вооруженной всеми средствами принуждения государственного аппарата. Реформа 1832 г. ярче, чем когда-либо прежде, обнажила классовое лицо буржуазии. После опыта классовой борьбы начала 30-х годов в рабочем движении вновь выдвигается на первый план политическая борьба. Рабочие, выступая против буржуазных порядков, начинают действовать как самостоятельная политическая сила.
Подъему политической борьбы промышленный кризис, разразившийся в Англии в 1837 г.
Кризис вызвал резкое обострение недовольства не только в среде рабочего класса, но и мелкой буржуазии, бессильной перед конкуренцией крупного капитала.