Что, тоже не знаешь? Это Алёна Кряженко. Хлопоманські настрої певної частини студентства дедалі більше загострювали національне питання. На середину ХІХ ст. молодь, яка вступала до Київського університету, переважно була вихована польскою культурою. Ця ж культура панувала серед них протягом всього навчання. Кость Михальчук у своїх спогадах зауважував, що перехід правобережної польсько-культурної молоді «в українство» був надзвичайно драматичним і навіть героїчним кроком. Такий перехід відбувався значно із більшими випробовуннями для сумління, аніж виявлення українофільства лівобережцями. Адже «треба врахувати ту політичну репутацію і той незаперечний моральний авторитет, яким послуговувалася польська справа у Європі, а водночас і той легендарний ореол, яким наділявся в очах цивілізованого світу польський народ і його інтелігенція». Тож можна собі уявити, писав К. Михальчук, наскільки неймовірно важко було тим людям, що зважилися на відступ від такого бездоганного авторитету, як не просто було «виправдатися не лише перед цим суспільством, але й перед самими собою, перед власним сумлінням і честю, тим більше, що ці люди, виховані в польському середовищі, органічно поріднені з ним та його культурою, жили її життям та інтересами…»
Монгольские набеги оставили сильный следа на казахской земле, ведь именно после распада их империи и появилась Алашская земля которая являлась одной из мощнейших страной ближнего востока, имевшая во владениях большую часть земель нынешнего казахстана, киргизстана, афганистана, туркменистана и т.д. Так же монголы оставили многие свои технологии на казахской земле такие как кольчуга луки, сабли и мечи, научили жителей езде на степных лошадях и орошению земли. Как в итоге можно сказать что они оставили положительный след на казахской народности
Хлопоманські настрої певної частини студентства дедалі більше загострювали національне питання. На середину ХІХ ст. молодь, яка вступала до Київського університету, переважно була вихована польскою культурою. Ця ж культура панувала серед них протягом всього навчання.
Кость Михальчук у своїх спогадах зауважував, що перехід правобережної польсько-культурної молоді «в українство» був надзвичайно драматичним і навіть героїчним кроком. Такий перехід відбувався значно із більшими випробовуннями для сумління, аніж виявлення українофільства лівобережцями. Адже «треба врахувати ту політичну репутацію і той незаперечний моральний авторитет, яким послуговувалася польська справа у Європі, а водночас і той легендарний ореол, яким наділявся в очах цивілізованого світу польський народ і його інтелігенція». Тож можна собі уявити, писав К. Михальчук, наскільки неймовірно важко було тим людям, що зважилися на відступ від такого бездоганного авторитету, як не просто було «виправдатися не лише перед цим суспільством, але й перед самими собою, перед власним сумлінням і честю, тим більше, що ці люди, виховані в польському середовищі, органічно поріднені з ним та його культурою, жили її життям та інтересами…»