Вот два отрывка из архива Министерства иностранных дел Франции, относящиеся к пребыванию царя в Париже в 1717 г.:
«Черты лица у него довольно красивые, в них даже просвечивает доброта, и, глядя на него, трудно поверить, что он срубает головы своим подданным, вызвавшим его неудовольствие. Он был бы очень хорошо сложен, если бы не так плохо держался; он горбится на ходу хуже голландских матросов, которым, кажется, старается подражать по внешности. У него большие глаза, хорошо очерченные нос и рот, приятное, хотя несколько бледное лицо, светло-каштановые, довольно короткие волосы. Он часто делает гримасы. Привычное его движение – смотреть на свою шпагу, стараясь склонить голову через плечо, и поднимать и вытягивать назад ногу. Иногда он ворочает головой, словно желая углубить лицо в плечи. Его приближенные уверяют, что это судорожное подергивание является у него при усиленной сосредоточенности мыслей».
И еще:
«Царь очень высокого роста, слегка горбится, голова обыкновенно опущена. Он брюнет, и на лице у него печать суровости; обладает по-видимому быстрым умом и сообразительностью; в манерах есть некоторая величавость, но не хватает выдержанности».
Характер:
Царь был неуравновешен, легко выходил из себя, а то, что лицо его при этом дергалось, возможно, являлось следствием пережитого в детстве потрясения от стрелецкого бунта. Историк В.О. Ключевский отмечал такое свойство государя: «В домашнем быту Петр до конца жизни оставался верен привычкам древнерусского человека, не любил просторных и высоких зал и за границей избегал пышных королевских дворцов. Ему, уроженцу русской безбрежной равнины, было душно среди гор в узкой немецкой долине. Странно одно: выросши на вольном воздухе, привыкнув к простору во всем, он не мог жить в комнате с высоким потолком и, когда попадал в такую, приказывал делать искусственный низкий потолок из полотна. Вероятно, тесная обстановка детства наложила на него эту черту».
Петр действовал решительно, напористо, энергично, хотя временами конвульсивно и даже суетливо. В нем сочетались потрясающее трудолюбие и неуемная жажда развлечений. Петр испытывал непреодолимое влечение к знаниям. Его любознательность и живой ум позволили ему составить представление о самых разных областях науки, освоить многие ремесла. Круг его интересов был необъятен — кораблестроение и артиллерия, фортификация и дипломатия, военная наука и механика, медицина, астрономия и многое, многое другое.
Остальное:
Личные качества и мешающие идти к цели, а также что ты ценишь и не одобряешь в его характере уже являются личным мнением, его составишь сам по тексту что я скинул :)
ответ:Українські добровольці та волонтери 100 років тому
Майже 40 країн світу взяли участь в Першій світовій війні і хоча України в цьому списку не було, зате були українці, які мали амбіції використати війну в своїх державницьких цілях. Насамперед мова про галичан, які користуючись ліберальнішим життям в Австро-Угорщині, добре десятиліття готувалися до воєнної завірюхи. Так, ще в 1894 році виникло Товариство «Сокіл», а в 1900 році - «Січ». Коли 28 червня 1914 року в Сараєво було вбито австрійського престолонаслідника Франца-Фердинанда, що стало прямим приводом до І Світової війни, то в той же день у Львові відбувся «Шевченківський Здвиг». На ньому понад 12 тисяч представників сокільсько-січових товариств презентували близько 2 тисяч осередків та 120 тисяч членів.
Окрім згаданих товариств діяли й менші структури – від «Пласту» до «Січових стрільців», але й поза ними українське громадянство було достатньо мобілізоване. Як зауважив польський публіцист Вільгельм Фельдман: «У ХХ ст. багато народів постало з попелу, але відродження небагатьох відбулося так швидко й енергійно, як відродження українців Австрії».
Війна стала приводом для українців домагатися створення свого добровольчого батальйону. Австрійська влада не заперечувала – воюючи з Росією, Австро-Угорщина розраховувала захопити польські та українські землі, що перебували в складі імперії Романових, тому потребували агітаторів від цих національних груп.
Всі українські політичні партії об’єдналися в «Головну Українську Раду» (ГУР, згодом ЗУР), а для вирішення питання легіону – створено «Українську Боєву Управу» (УБУ). За короткий час представники бездержавної нації організували свій політичний та військовий провід, а вже в серпні 1914 року було розбудовано велику мережу громадських та повітових комітетів, які займалися організацією легіонерів. За цей час до «Українських Січових Стрільців» (УСС) зголосилося десятки тисяч добровольців.
На початках формування легіону вплив політиків часто більше шкодив аніж допомагав. Ситуація змінилася пізніше – коли добровольці опинилися «в полі» (на фронті) і стали центром уваги всього українства. Але в серпні 1914 року було інакше. Спочатку, поза плечима начальника УСС Теодора Рожанковського «політики» погодилися з пропозицією австрійців взяти на озброєння «верндлі» - однозарядні гвинтівки, які було знято з озброєння ще в 1886 році. За свідченнями дослідників – ці гвинтівки були найгіршими зразками озброєння в І Світовій війні. Комічності ситуації додавала відсутність ременів й стрільці змушені були носили їх на мотузках.
Вже пізніше, у вересні 1914 року, опинившись на Закарпатті вони нищили «верндлі» і за власні кошти перекуповували в австрійських вояків сучасні «манліхери».
В іншому випадку – австрійський консул Урбас, поза керівником стрільців, пропонував авторитетним політикам та вузькій групі військових погодитися на марш УСС до Кам’янця-Подільського. На заувагу, що окрім «верндлів» стрільці нічого не мають – консул парирував, що легіон УСС буде займатися пропагандою серед українського населення, тому йтиме позаду передових груп військових і може взагалі обійтися без зброї.
Але вже за кілька тижнів війна поставить все на своє місце – швидкий російський наступ спровокує масову евакуацію, в тому числі й різних груп добровольців, які офіційно ще не стали легіонерами.
Новина про формування українського легіону вразила українське населення. Слід згадати, що до добровольців могли йти лише особи, які не підлягали загальній мобілізації – не відповідали віком, здоров’ям чи були звільнені через виконання професійних обов’язків, як наприклад вчителі. І ось, після того як було проведено масову мобілізацію – до «вербункових пунктів» вистроїлися черги добровольців.
В архіві УСС, в матеріалах про діяльність УБУ не лише згадувалося про «золоті годинники, ланцюжки, бранзолети, кульчики і інші жіночі та мужеські дорогоцінності», які жертвували українці. Згадувалися й конкретні історії, коли та чи інша пані приносила останнє родинне золото в «дар для стрільців».
Перший рік війни не охолов запалу – волонтерство вже набувало фахових напрямів. Так, після відвоювання Львова українське жіноцтво творить «Українську Самаританську Поміч» (УСП). «Скільки їх зголосилося! Були між ними монахині, вчительки, студентки, кравчині, домашні помічниці», - згадувала про зголошення на медичні курси секретар УСП Ірина Домбчевська. І якщо інтелігенція жертвувала на свою медичну службу гроші та матеріали, то сільські жінки надсилали подушки, вишивані рушники та лляні полотна.
Внешность:
Вот два отрывка из архива Министерства иностранных дел Франции, относящиеся к пребыванию царя в Париже в 1717 г.:
«Черты лица у него довольно красивые, в них даже просвечивает доброта, и, глядя на него, трудно поверить, что он срубает головы своим подданным, вызвавшим его неудовольствие. Он был бы очень хорошо сложен, если бы не так плохо держался; он горбится на ходу хуже голландских матросов, которым, кажется, старается подражать по внешности. У него большие глаза, хорошо очерченные нос и рот, приятное, хотя несколько бледное лицо, светло-каштановые, довольно короткие волосы. Он часто делает гримасы. Привычное его движение – смотреть на свою шпагу, стараясь склонить голову через плечо, и поднимать и вытягивать назад ногу. Иногда он ворочает головой, словно желая углубить лицо в плечи. Его приближенные уверяют, что это судорожное подергивание является у него при усиленной сосредоточенности мыслей».
И еще:
«Царь очень высокого роста, слегка горбится, голова обыкновенно опущена. Он брюнет, и на лице у него печать суровости; обладает по-видимому быстрым умом и сообразительностью; в манерах есть некоторая величавость, но не хватает выдержанности».
Характер:
Царь был неуравновешен, легко выходил из себя, а то, что лицо его при этом дергалось, возможно, являлось следствием пережитого в детстве потрясения от стрелецкого бунта. Историк В.О. Ключевский отмечал такое свойство государя: «В домашнем быту Петр до конца жизни оставался верен привычкам древнерусского человека, не любил просторных и высоких зал и за границей избегал пышных королевских дворцов. Ему, уроженцу русской безбрежной равнины, было душно среди гор в узкой немецкой долине. Странно одно: выросши на вольном воздухе, привыкнув к простору во всем, он не мог жить в комнате с высоким потолком и, когда попадал в такую, приказывал делать искусственный низкий потолок из полотна. Вероятно, тесная обстановка детства наложила на него эту черту».
Петр действовал решительно, напористо, энергично, хотя временами конвульсивно и даже суетливо. В нем сочетались потрясающее трудолюбие и неуемная жажда развлечений. Петр испытывал непреодолимое влечение к знаниям. Его любознательность и живой ум позволили ему составить представление о самых разных областях науки, освоить многие ремесла. Круг его интересов был необъятен — кораблестроение и артиллерия, фортификация и дипломатия, военная наука и механика, медицина, астрономия и многое, многое другое.
Остальное:
Личные качества и мешающие идти к цели, а также что ты ценишь и не одобряешь в его характере уже являются личным мнением, его составишь сам по тексту что я скинул :)
ответ:Українські добровольці та волонтери 100 років тому
Майже 40 країн світу взяли участь в Першій світовій війні і хоча України в цьому списку не було, зате були українці, які мали амбіції використати війну в своїх державницьких цілях. Насамперед мова про галичан, які користуючись ліберальнішим життям в Австро-Угорщині, добре десятиліття готувалися до воєнної завірюхи. Так, ще в 1894 році виникло Товариство «Сокіл», а в 1900 році - «Січ». Коли 28 червня 1914 року в Сараєво було вбито австрійського престолонаслідника Франца-Фердинанда, що стало прямим приводом до І Світової війни, то в той же день у Львові відбувся «Шевченківський Здвиг». На ньому понад 12 тисяч представників сокільсько-січових товариств презентували близько 2 тисяч осередків та 120 тисяч членів.
Окрім згаданих товариств діяли й менші структури – від «Пласту» до «Січових стрільців», але й поза ними українське громадянство було достатньо мобілізоване. Як зауважив польський публіцист Вільгельм Фельдман: «У ХХ ст. багато народів постало з попелу, але відродження небагатьох відбулося так швидко й енергійно, як відродження українців Австрії».
Війна стала приводом для українців домагатися створення свого добровольчого батальйону. Австрійська влада не заперечувала – воюючи з Росією, Австро-Угорщина розраховувала захопити польські та українські землі, що перебували в складі імперії Романових, тому потребували агітаторів від цих національних груп.
Всі українські політичні партії об’єдналися в «Головну Українську Раду» (ГУР, згодом ЗУР), а для вирішення питання легіону – створено «Українську Боєву Управу» (УБУ). За короткий час представники бездержавної нації організували свій політичний та військовий провід, а вже в серпні 1914 року було розбудовано велику мережу громадських та повітових комітетів, які займалися організацією легіонерів. За цей час до «Українських Січових Стрільців» (УСС) зголосилося десятки тисяч добровольців.
На початках формування легіону вплив політиків часто більше шкодив аніж допомагав. Ситуація змінилася пізніше – коли добровольці опинилися «в полі» (на фронті) і стали центром уваги всього українства. Але в серпні 1914 року було інакше. Спочатку, поза плечима начальника УСС Теодора Рожанковського «політики» погодилися з пропозицією австрійців взяти на озброєння «верндлі» - однозарядні гвинтівки, які було знято з озброєння ще в 1886 році. За свідченнями дослідників – ці гвинтівки були найгіршими зразками озброєння в І Світовій війні. Комічності ситуації додавала відсутність ременів й стрільці змушені були носили їх на мотузках.
Вже пізніше, у вересні 1914 року, опинившись на Закарпатті вони нищили «верндлі» і за власні кошти перекуповували в австрійських вояків сучасні «манліхери».
В іншому випадку – австрійський консул Урбас, поза керівником стрільців, пропонував авторитетним політикам та вузькій групі військових погодитися на марш УСС до Кам’янця-Подільського. На заувагу, що окрім «верндлів» стрільці нічого не мають – консул парирував, що легіон УСС буде займатися пропагандою серед українського населення, тому йтиме позаду передових груп військових і може взагалі обійтися без зброї.
Але вже за кілька тижнів війна поставить все на своє місце – швидкий російський наступ спровокує масову евакуацію, в тому числі й різних груп добровольців, які офіційно ще не стали легіонерами.
Новина про формування українського легіону вразила українське населення. Слід згадати, що до добровольців могли йти лише особи, які не підлягали загальній мобілізації – не відповідали віком, здоров’ям чи були звільнені через виконання професійних обов’язків, як наприклад вчителі. І ось, після того як було проведено масову мобілізацію – до «вербункових пунктів» вистроїлися черги добровольців.
В архіві УСС, в матеріалах про діяльність УБУ не лише згадувалося про «золоті годинники, ланцюжки, бранзолети, кульчики і інші жіночі та мужеські дорогоцінності», які жертвували українці. Згадувалися й конкретні історії, коли та чи інша пані приносила останнє родинне золото в «дар для стрільців».
Перший рік війни не охолов запалу – волонтерство вже набувало фахових напрямів. Так, після відвоювання Львова українське жіноцтво творить «Українську Самаританську Поміч» (УСП). «Скільки їх зголосилося! Були між ними монахині, вчительки, студентки, кравчині, домашні помічниці», - згадувала про зголошення на медичні курси секретар УСП Ірина Домбчевська. І якщо інтелігенція жертвувала на свою медичну службу гроші та матеріали, то сільські жінки надсилали подушки, вишивані рушники та лляні полотна.
Объяснение: