Розпочавши війну з Річчю Посполитою, Б. Хмельницький розумів необхідність підтримання добрих відносин із Московською державою. По-перше, виступ московської армії союзницею поляків у їх боротьбі з українцями для останніх мав би катастрофічні наслідки. По-друге, у тогочасному світі визначальне значення мала приналежність до однієї релігії. Українці вважали себе приналежними, разом із московитами, до одного православного народу, очікували від братів по вірі до у війні проти влади католицької Польщі. Унаслідок цього в українському суспільстві в роки Національно-визвольної війни поширювалися промосковські настрої.
У 1648—1653 рр. гетьман Б. Хмельницький постійно підтримував зв'язки з правлячими колами Московської держави. Одразу після Корсунської битви гетьман звернувся з листом до московського царя Олексія Михайловича, повідомив про перші перемоги козаків і спробував заручитися його підтримкою у війні з поляками. Ситуація була досить складною. Союзниками Б. Хмельницького були кримські татари, які були ворогами Московської держави. Річ Посполиту й Московію поєднував Поляновський мирний договір 1634 р. Уряд останньої не хотів його порушувати.
Після початку повстання на кордоні з Україною зосереджувалися московські війська, які могли в разі прохання польського уряду рушити в наступ проти козаків. Після отримання московським урядом листа Б. Хмельницького запланований похід в Україну було відмінено.
ЗО грудня 1648 р. гетьман відправив до Москви посольство, очолюване полковником С. Мужидонським, клопотатися про надання воєнної до прийняття Війська Запорозького у складі Чернігівського, Київського, Брацлавського, Подільського, Волинського воєводств і Мозирського повіту московським царем «під свою руку». Це було перше зафіксоване у виявлених джерелах прохання Хмельницького перейти під протекцію Московської держави. Проте московський уряд через власну неготовність до війни з Польщею відмовився обговорювати питання військової до Було заявлено, що лише після того, як Хмельницький і козаки самостійно звільняться з-під польської влади, вони можуть, якщо побажають, перейти в підданство до московського царя.
У наступні роки гетьман неодноразово повторював своє бажання прийняти протекцію московського царя, але той не поспішав давати відповідь і уважно гав за ситуацією в Україні. У середині 1650 р. московський уряд звинуватив ослаблену війною з козаками Річ Посполиту в систематичних порушеннях Поляновського договору й розірвав його.Із серпня 1651 до травня 1653 р. в Москві майже безперервно працювали українські посольства, які за наказом гетьмана вели переговори, вимагаючи згоди на прийняття Гетьманщини під «государеву руку».
У червні 1653 р. Б. Хмельницький попередив московську сторону, що в разі затягування переговорів прийме протекцію турецького султана.1 жовтня 1653 р. на скликаному в Москві Земському соборі було ухвалено рішення: «Військо Запорозьке з містами і з землями прийняти під государеву високу руку» та про оголошення війни Речі Посполитій. Для реалізації цього рішення до Гетьманщини вирушило спеціальне московське посольство, очолюване боярином Василем Бутурліним.
Україно-московський договір 1654 р. Для вирішення питання про прийняття протекції московського царя за розпорядженням Б. Хмельницького 8 січня 1654 р. в Переяславі було скликано військову раду. У ній брали участь старшина і представники всіх полків. Вислухавши промову гетьмана, рада підтримала його пропозицію прийняти підданство одновірного московського брата.
Гетьман, старшина й московські посли рушили до Успенської соборної церкви Переяслава. Б. Хмельницький планував, що там обидві сторони, за європейською традицією, складуть присягу.
Однак трапилося замішання. Бутурлін заявив, що цар своїм підданим не присягає. Б. Хмельницький уладнав конфлікт, заявивши, що Військо Запорозьке згодне скласти присягу.
+Після ради в Переяславі московські посли вирушили до міст і містечок Гетьманщини, де, за їх даними, присягу склали 127 338 осіб. Водночас серед козацької старшини відмовилися присягати Іван Богун, Іван Сірко та деякі інші. Тривалий час не хотіли присягати козаки Запорозької Січі. Незадоволені прийняттям присяги були серед козаків Кропив'янського, Корсунського, Полтавського, Уманьського і Брацлавського полків. Із «великою неохотою», небезпідставно побоюючись обмеження своїх прав, приймало присягу вище православне духівництво. Відмовлявся присягати київський митрополит Сильвестр Косов.
Первыми стали выделять греко-персидские войны как исторический период в истории Эллады немецкие историки XIX—начала XX века. В частности, Г. Бузольт в разделе «Персидские войны» описывает взаимоотношения греков с Лидией, Персией и Карфагеном с VII века до н. э. и до изгнания Ксеркса из Греции в 479 году до н. э.[2] К. Ю. Белох в своей «Греческой истории» описал войны греков и персов начала V века до н. э.[3] В отличие от немецких историков, британские учёные этого же времени не выделяли отдельного периода греко-персидских войн, а под «Персидской войной» понимали только поход Ксеркса в 480 году до н. э. Во второй половине XX века Э. Бёрн писал, что греко-персидские войны начались с завоевания Ионии Киром в 546 году до н. э. и закончились последней кампанией Кимона на Кипре[4]. Позднее он изменил свою точку зрения и связал начало войн с началом Ионийского восстания в 499 году до н. э.[5] Эта точка зрения в середине XX века стала более распространённой. Одни историки датировали греко-персидские войны 500/499—449 годами до н. э., другие — 500—479 или даже 490—479 годами до н. э.[6]
Геродот первым из античных писателей называет греко-персидские войны термином τα Μηδικά, который впоследствии станет одним из общепринятых для обозначения этого конфликта. Это название встречается у «отца истории» один раз и впоследствии стало применяться в значении хронологического ориентира, как и Троянская война. Фукидид также использовал в основном это понятие для обозначения конфликта. Этот термин является сокращением от τα Μηδικά πράγματα, что означает «мидийские дела» (или «дела с мидянами», «отношения с мидянами»). Переводят это понятие в изданиях Геродота и Фукидида по-разному. У Фукидида это выражение подразумевает битву при Марафоне 490 года до н. э. и поход Ксеркса 480—479 годов до н. э. Таким образом, окончание войн он относил к 479 году до н. э. и не включал в него события пентеконтаэтии. В IV веке до н. э. этот термин продолжает сохраняться (оно используется в сочинениях Андокида, Ксенофонта и Аристотеля), несмотря на то, что появляется общая тенденция перехода от восприятия персов как мидян к восприятию их как персов[7]. Определение ό Μηδικός πόλεμος («мидийская война») впервые употребляет Фукидид, подразумевая поход Ксеркса. Диодор Сицилийский относил окончание войны к взятию Сеста в 479 году до н. э. Один раз Фукидид использует термин το μηδικό («мидийское дело»), подразумевая только военные действия против Ксеркса в 480 году до н. э.[8]
В IV веке до н. э. появилась общая тенденция перехода от восприятия персов как мидян к восприятию их как персов. В связи с этим греческие авторы, в частности, Исократ и «Платон», стали называть мидийские войны персидскими. В эллинистический и римский периоды греческие писатели, в частности, Плутарх и Павсаний, стремясь подражать авторам классической эпохи, активно употребляли термин «Мидийские войны». Один раз Фукидид использует определение «Эллинская война», вероятно, для обозначения действий Делосского союза против Персии после 478 года до н. э. Таким образом, древние греки ограничивали греко-персидские войны 490 и 479 г
Объяснение:
Розпочавши війну з Річчю Посполитою, Б. Хмельницький розумів необхідність підтримання добрих відносин із Московською державою. По-перше, виступ московської армії союзницею поляків у їх боротьбі з українцями для останніх мав би катастрофічні наслідки. По-друге, у тогочасному світі визначальне значення мала приналежність до однієї релігії. Українці вважали себе приналежними, разом із московитами, до одного православного народу, очікували від братів по вірі до у війні проти влади католицької Польщі. Унаслідок цього в українському суспільстві в роки Національно-визвольної війни поширювалися промосковські настрої.
У 1648—1653 рр. гетьман Б. Хмельницький постійно підтримував зв'язки з правлячими колами Московської держави. Одразу після Корсунської битви гетьман звернувся з листом до московського царя Олексія Михайловича, повідомив про перші перемоги козаків і спробував заручитися його підтримкою у війні з поляками. Ситуація була досить складною. Союзниками Б. Хмельницького були кримські татари, які були ворогами Московської держави. Річ Посполиту й Московію поєднував Поляновський мирний договір 1634 р. Уряд останньої не хотів його порушувати.
Після початку повстання на кордоні з Україною зосереджувалися московські війська, які могли в разі прохання польського уряду рушити в наступ проти козаків. Після отримання московським урядом листа Б. Хмельницького запланований похід в Україну було відмінено.
ЗО грудня 1648 р. гетьман відправив до Москви посольство, очолюване полковником С. Мужидонським, клопотатися про надання воєнної до прийняття Війська Запорозького у складі Чернігівського, Київського, Брацлавського, Подільського, Волинського воєводств і Мозирського повіту московським царем «під свою руку». Це було перше зафіксоване у виявлених джерелах прохання Хмельницького перейти під протекцію Московської держави. Проте московський уряд через власну неготовність до війни з Польщею відмовився обговорювати питання військової до Було заявлено, що лише після того, як Хмельницький і козаки самостійно звільняться з-під польської влади, вони можуть, якщо побажають, перейти в підданство до московського царя.
У наступні роки гетьман неодноразово повторював своє бажання прийняти протекцію московського царя, але той не поспішав давати відповідь і уважно гав за ситуацією в Україні. У середині 1650 р. московський уряд звинуватив ослаблену війною з козаками Річ Посполиту в систематичних порушеннях Поляновського договору й розірвав його.Із серпня 1651 до травня 1653 р. в Москві майже безперервно працювали українські посольства, які за наказом гетьмана вели переговори, вимагаючи згоди на прийняття Гетьманщини під «государеву руку».
У червні 1653 р. Б. Хмельницький попередив московську сторону, що в разі затягування переговорів прийме протекцію турецького султана.1 жовтня 1653 р. на скликаному в Москві Земському соборі було ухвалено рішення: «Військо Запорозьке з містами і з землями прийняти під государеву високу руку» та про оголошення війни Речі Посполитій. Для реалізації цього рішення до Гетьманщини вирушило спеціальне московське посольство, очолюване боярином Василем Бутурліним.
Україно-московський договір 1654 р. Для вирішення питання про прийняття протекції московського царя за розпорядженням Б. Хмельницького 8 січня 1654 р. в Переяславі було скликано військову раду. У ній брали участь старшина і представники всіх полків. Вислухавши промову гетьмана, рада підтримала його пропозицію прийняти підданство одновірного московського брата.
Гетьман, старшина й московські посли рушили до Успенської соборної церкви Переяслава. Б. Хмельницький планував, що там обидві сторони, за європейською традицією, складуть присягу.
Однак трапилося замішання. Бутурлін заявив, що цар своїм підданим не присягає. Б. Хмельницький уладнав конфлікт, заявивши, що Військо Запорозьке згодне скласти присягу.
+Після ради в Переяславі московські посли вирушили до міст і містечок Гетьманщини, де, за їх даними, присягу склали 127 338 осіб. Водночас серед козацької старшини відмовилися присягати Іван Богун, Іван Сірко та деякі інші. Тривалий час не хотіли присягати козаки Запорозької Січі. Незадоволені прийняттям присяги були серед козаків Кропив'янського, Корсунського, Полтавського, Уманьського і Брацлавського полків. Із «великою неохотою», небезпідставно побоюючись обмеження своїх прав, приймало присягу вище православне духівництво. Відмовлявся присягати київський митрополит Сильвестр Косов.
Первыми стали выделять греко-персидские войны как исторический период в истории Эллады немецкие историки XIX—начала XX века. В частности, Г. Бузольт в разделе «Персидские войны» описывает взаимоотношения греков с Лидией, Персией и Карфагеном с VII века до н. э. и до изгнания Ксеркса из Греции в 479 году до н. э.[2] К. Ю. Белох в своей «Греческой истории» описал войны греков и персов начала V века до н. э.[3] В отличие от немецких историков, британские учёные этого же времени не выделяли отдельного периода греко-персидских войн, а под «Персидской войной» понимали только поход Ксеркса в 480 году до н. э. Во второй половине XX века Э. Бёрн писал, что греко-персидские войны начались с завоевания Ионии Киром в 546 году до н. э. и закончились последней кампанией Кимона на Кипре[4]. Позднее он изменил свою точку зрения и связал начало войн с началом Ионийского восстания в 499 году до н. э.[5] Эта точка зрения в середине XX века стала более распространённой. Одни историки датировали греко-персидские войны 500/499—449 годами до н. э., другие — 500—479 или даже 490—479 годами до н. э.[6]
Геродот первым из античных писателей называет греко-персидские войны термином τα Μηδικά, который впоследствии станет одним из общепринятых для обозначения этого конфликта. Это название встречается у «отца истории» один раз и впоследствии стало применяться в значении хронологического ориентира, как и Троянская война. Фукидид также использовал в основном это понятие для обозначения конфликта. Этот термин является сокращением от τα Μηδικά πράγματα, что означает «мидийские дела» (или «дела с мидянами», «отношения с мидянами»). Переводят это понятие в изданиях Геродота и Фукидида по-разному. У Фукидида это выражение подразумевает битву при Марафоне 490 года до н. э. и поход Ксеркса 480—479 годов до н. э. Таким образом, окончание войн он относил к 479 году до н. э. и не включал в него события пентеконтаэтии. В IV веке до н. э. этот термин продолжает сохраняться (оно используется в сочинениях Андокида, Ксенофонта и Аристотеля), несмотря на то, что появляется общая тенденция перехода от восприятия персов как мидян к восприятию их как персов[7]. Определение ό Μηδικός πόλεμος («мидийская война») впервые употребляет Фукидид, подразумевая поход Ксеркса. Диодор Сицилийский относил окончание войны к взятию Сеста в 479 году до н. э. Один раз Фукидид использует термин το μηδικό («мидийское дело»), подразумевая только военные действия против Ксеркса в 480 году до н. э.[8]
В IV веке до н. э. появилась общая тенденция перехода от восприятия персов как мидян к восприятию их как персов. В связи с этим греческие авторы, в частности, Исократ и «Платон», стали называть мидийские войны персидскими. В эллинистический и римский периоды греческие писатели, в частности, Плутарх и Павсаний, стремясь подражать авторам классической эпохи, активно употребляли термин «Мидийские войны». Один раз Фукидид использует определение «Эллинская война», вероятно, для обозначения действий Делосского союза против Персии после 478 года до н. э. Таким образом, древние греки ограничивали греко-персидские войны 490 и 479 г
Объяснение: