Франко-прусская война 1870–1871, война между Францией, с одной стороны, и Пруссией, а также др. государствами Северо-Германского союза и Южной Германии (Баварией, Вюртембергом, Баденом, Гессен-Дармштадтом) – с другой. Была порождена глубокими противоречиями между Пруссией и Францией. Пруссия стремилась завершить объединение Германии под своей гегемонией, ослабить Францию и её влияние в Европе, а Франция, в свою очередь, – сохранить преобладающее влияние на Европейском континенте, задержать объединение Германии, не допустить укрепления позиций Пруссии, а также предотвратить победоносной войной нарастание кризиса Второй империи.Поводом к войне стал дипломатический конфликт между Францией и Пруссией из-за кандидатуры принца Леопольда Гогенцоллерна-Зигмарингена, родственника прусского короля Вильгельма, на вакантный королевский престол в Испании. Обе стороны обостряли конфликт, готовясь к военному столкновению. 13 июля 1870 прусский канцлер О. Бисмарк, стремясь спровоцировать Францию к объявлению войны, сознательно исказил текст записи беседы между королём Пруссии и франц. послом, придав документу оскорбительный для Франции характер (см. Эмсская депеша 1870). 15 июля французское правительство начало призыв в армию резервистов. 16 июля началась мобилизация в Германии. 19 июля франц. правительство Наполеона III официально объявило войну Пруссии. Дипломатия Бисмарка, воспользовавшись просчётами французской внешней политики, обеспечила выгодный Пруссии нейтралитет европейских держав – России, Великобритании, Австро-Венгрии, Италии. Война началась в невыгодной для Франции обстановке, связанной с дипломатической изоляцией и отсутствием союзников.
Перемога М.Хрущова над однопартійцями-сталіністами у 1957 р. започаткувала новий виток наступу на релігію і церкву в СРСР, що закінчився разом із усуненням Хрущова від влади у жовтні 1964 р. Було декілька обставин, що зумовлювали неуникнення розгортання чергової антицерковної кампанії в СРСР у цей період. Насамперед це стосується тогочасної панівної ідеологічної парадигми, що проголошувала «повну й остаточну перемогу соціалізму в СРСР» й передвіщала побудову комуністичного суспільства у недалекому майбутньому, в якому не мало бути місця для релігійних вірувань, релігійних організацій і віруючих [7, с.271-285].
Сформульовані XXI та XXII з'їздами КПРС рішення з викорінення релігії обумовили перебіг антицерковної кампанії на зламі 1950 — 1960-х рр., яка стала останньою спробою радянського політичного керівництва радикально розв'язати релігійне питання в СРСР. Відмінністю кампанії 1958—1964 рр. від попередніх сталінських антирелігійних кампаній стало безпрецедентне використання владою жорстких адміністративних методів для нищення релігійного життя в країні, яке помітно пожвавилося на середину 1950-х рр. і мало позитивну динаміку розвитку. Кампанія була позначена інтенсивним продукуванням радянськими органами влади різних гілок і рівнів великої кількості підзаконних актів, відомчих інструкцій і вказівок, що мали надавати вигляду законності новим формам і методам наступу на релігію і церкву в СРСР.
стороны, и Пруссией, а также др. государствами Северо-Германского союза и
Южной Германии (Баварией, Вюртембергом, Баденом, Гессен-Дармштадтом) – с
другой. Была порождена глубокими противоречиями между Пруссией и
Францией. Пруссия стремилась завершить объединение Германии под своей
гегемонией, ослабить Францию и её влияние в Европе, а Франция, в свою
очередь, – сохранить преобладающее влияние на Европейском континенте,
задержать объединение Германии, не допустить укрепления позиций Пруссии,
а также предотвратить победоносной войной нарастание кризиса Второй
империи.Поводом к войне стал дипломатический конфликт между Францией и
Пруссией из-за кандидатуры принца Леопольда Гогенцоллерна-Зигмарингена,
родственника прусского короля Вильгельма, на вакантный королевский
престол в Испании. Обе стороны обостряли конфликт, готовясь к военному
столкновению. 13 июля 1870 прусский канцлер О. Бисмарк, стремясь
спровоцировать Францию к объявлению войны, сознательно исказил текст
записи беседы между королём Пруссии и франц. послом, придав документу
оскорбительный для Франции характер (см. Эмсская депеша 1870). 15 июля
французское правительство начало призыв в армию резервистов. 16 июля
началась мобилизация в Германии. 19 июля франц. правительство Наполеона
III официально объявило войну Пруссии. Дипломатия Бисмарка,
воспользовавшись просчётами французской внешней политики, обеспечила
выгодный Пруссии нейтралитет европейских держав – России,
Великобритании, Австро-Венгрии, Италии. Война началась в невыгодной для
Франции обстановке, связанной с дипломатической изоляцией и отсутствием
союзников.
Объяснение:
Перемога М.Хрущова над однопартійцями-сталіністами у 1957 р. започаткувала новий виток наступу на релігію і церкву в СРСР, що закінчився разом із усуненням Хрущова від влади у жовтні 1964 р. Було декілька обставин, що зумовлювали неуникнення розгортання чергової антицерковної кампанії в СРСР у цей період. Насамперед це стосується тогочасної панівної ідеологічної парадигми, що проголошувала «повну й остаточну перемогу соціалізму в СРСР» й передвіщала побудову комуністичного суспільства у недалекому майбутньому, в якому не мало бути місця для релігійних вірувань, релігійних організацій і віруючих [7, с.271-285].
Сформульовані XXI та XXII з'їздами КПРС рішення з викорінення релігії обумовили перебіг антицерковної кампанії на зламі 1950 — 1960-х рр., яка стала останньою спробою радянського політичного керівництва радикально розв'язати релігійне питання в СРСР. Відмінністю кампанії 1958—1964 рр. від попередніх сталінських антирелігійних кампаній стало безпрецедентне використання владою жорстких адміністративних методів для нищення релігійного життя в країні, яке помітно пожвавилося на середину 1950-х рр. і мало позитивну динаміку розвитку. Кампанія була позначена інтенсивним продукуванням радянськими органами влади різних гілок і рівнів великої кількості підзаконних актів, відомчих інструкцій і вказівок, що мали надавати вигляду законності новим формам і методам наступу на релігію і церкву в СРСР.
Сорри если не то