Прочитать пункты 1-7 параграфа 21-22 составить краткий конспект прочитанного. Указать год принятия Устава о Сибирских киргизах и его автора (т.е. кто его разработал).
Галицько-Волинське князівство є давнім державним утворенням українського народу
Галицько-Волинське князівство, в основі якого були українські за етнічним складом і керовані руськими князями регіони, є державним утворенням винятково нашого народу.
Під час нерівного бою 19 червня 1205 року на березі Вісли загинув князь Роман Мстиславович, збирач втрачених земель нашого народу, який залишив глибокий слід в українській історії. Відзначаючи його заслуги, «Галицько–Волинський літопис» назвав князя «пам’ятним самодержцем усієї Руси, що побідив поганські народи».
Галицькі бояри не були зацікавлені у відновленні єдиного Галицько-Волинського князівства, тому й організували заколот, унаслідок якого вдова Романа Мстиславовича Ганна з малолітніми синами Данилом і Васильком змушена була втікати з Галича до Володимира, а потім у Польщу. Розпочався кількадесятилітній період міжусобних воєн та іноземного втручання в боротьбі за галицько-волинську спадщину. Звичайно, після цього створене Романом Мстиславовичем у 1199–1205 роках потужне державне утворення фактично розпадається.
Спільнота істориків, як і кожна соціальна група, має власну колективну пам’ять. Стрижні "пам’яті історика" утворюють постаті видатних науковців минулого: істориків "першого плану", – "отців нації" і філософів від історії, – та істориків "другого плану" – широких знавців вузьких тем.
Великі історики формують своєрідну галерею пам’яті своїх наукових спадкоємців, будучи представниками минулих поколінь науковців в очах наших сучасників і моральними орієнтирами для наступних поколінь істориків.
Адже бути істориком у ХХ ст. – значило перебувати не тільки на фронті книжкових "боїв за історію", а й на фронті цілком реальних боїв за суспільні перетворення та поділ світу, коли історична наука виявлялася смертельно небезпечним заняттям для "жерців Кліо".
ТАК
Галицько-Волинське князівство є давнім державним утворенням українського народу
Галицько-Волинське князівство, в основі якого були українські за етнічним складом і керовані руськими князями регіони, є державним утворенням винятково нашого народу.
Під час нерівного бою 19 червня 1205 року на березі Вісли загинув князь Роман Мстиславович, збирач втрачених земель нашого народу, який залишив глибокий слід в українській історії. Відзначаючи його заслуги, «Галицько–Волинський літопис» назвав князя «пам’ятним самодержцем усієї Руси, що побідив поганські народи».
Галицькі бояри не були зацікавлені у відновленні єдиного Галицько-Волинського князівства, тому й організували заколот, унаслідок якого вдова Романа Мстиславовича Ганна з малолітніми синами Данилом і Васильком змушена була втікати з Галича до Володимира, а потім у Польщу. Розпочався кількадесятилітній період міжусобних воєн та іноземного втручання в боротьбі за галицько-волинську спадщину. Звичайно, після цього створене Романом Мстиславовичем у 1199–1205 роках потужне державне утворення фактично розпадається.
Объяснение:
Спільнота істориків, як і кожна соціальна група, має власну колективну пам’ять. Стрижні "пам’яті історика" утворюють постаті видатних науковців минулого: істориків "першого плану", – "отців нації" і філософів від історії, – та істориків "другого плану" – широких знавців вузьких тем.
Великі історики формують своєрідну галерею пам’яті своїх наукових спадкоємців, будучи представниками минулих поколінь науковців в очах наших сучасників і моральними орієнтирами для наступних поколінь істориків.
Адже бути істориком у ХХ ст. – значило перебувати не тільки на фронті книжкових "боїв за історію", а й на фронті цілком реальних боїв за суспільні перетворення та поділ світу, коли історична наука виявлялася смертельно небезпечним заняттям для "жерців Кліо".