На початку січня 1245 року галицько-волинський князь Данило Романович зустрівся з ханом Золотої Орди Батиєм. Історики неоднозначно трактують цю зустріч та пов’язані з нею наступні події. Внаслідок переговорів між Данилом і Батиєм зав’язалися союзницькі стосунки.
Завдяки цьому галицько-волинські землі на деякий час були вбережені від набігів золотоординців.
6 грудня 1240 року Батий захопив Київ. Завойовницькі полчища рушили від Києва на захід, винищуючи все на своєму шляху. У місті Володимирі винищені були поголовно всі мешканці. Русичі, захоплені зненацька, кидали свої житла в містах і селах, ховалися по лісах або втікали, самі не знаючи куди. Татари пограбували спорожнілий Галич. Завойовники розділилися на дві частини: одні через Карпати пішли в Угорщину, інші через Польщу – в Сілезію і Моравію, звідки через три роки повернулися назад у свої степи.
У 1245 році прибули посли від хана Батия до Данила з грізним посланням: «Дай Галич!». Данило, зайнятий безперервними війнами зі своїми суперниками, не встиг укріпити своїх міст і не був у змозі дати відсіч татарським полчищам. Він заздалегідь іде в Золоту Орду на поклін до хана, щоб визнати себе його данником і зберегти свою землю.
26 жовтня 1245 року вибрався Данило в гості до хана Батия. По дорозі заїхав у Київ, далі до Переяславля. На початку січня 1246 року він прибув до Батия на Волгу. Данила лякали чутки, що монголи змусять його, християнина, кланятися кущу, вогню і мертвим пращурам. Тут його зустрів прислужник князя Ярослава Всеволодовича Сонгур і сказав: «Брат твій Ярослав кланявся кущу і тобі кланятися», на що вівповів розсерджений Данило: «Диявол говорить із уст ваших. Бог запре уста твої і не буде почуто слово твоє». В цей час Данила покликав Батий. Князь був втішений, що його не примушували робити нічого такого, що скидалося б на служіння ідолам. Батий звернувся до нього: «Даниле! Чому ти єси давно не прийшов? Але якщо нині ти прийшов єси, то й се добре. Чи п’єш ти чорне молоко, наше пиття, кобилячий кумис? Данило відповів: «Досі я не пив. А нині ти велиш – п’ю». Батий сказав: «Ти вже наш таки татарин. Пий наше пиття!».
Гостював Данило у Батия двадцять п’ять днів і отримав дозвіл управляти галицько-волинськими землями. Рідні і близькі раділи, що Данило повернувся живий і здоровий від Батия, але журилися з його приниження. Про це пише з жалем літописець: «О, лихіша лиха честь татарськая! Данило Романович, що був князем великим, володів із братом своїм Руською землею, Києвом, Володимиром, Галичем, іншими краями, нині сидить на колінах і холопом себе називає! А вони данини хотять і погрози ідуть, (і) він життя не надіється! О, лиха ти, честь татарськая!».
Хоч для Данила ця гостина у хана була принизливою, проте він досягнув успіху – зберіг свою державу на деякий час від грабіжницьких нападів татарської орди.
В літописі є згадка про те, коли Данило зустрівся із німецькими послами. Останні дивувалися з незвичайного для них озброєння русичів (з їхньої блискучої татарської зброї). Можна припустити, що Данило мав певні домовленості про економічну співпрацю з монголо-татарами. В літописі неодноразово згадується про те, що Данило змушений поставляти збіжжя, коней або навіть надавати військову до монголо-татарам у їхніх походах на Польщу, Литву тощо. Золотоординські хани часто називають Данила «спільником». Ймовірно (за умовами договору) між Данилом і Батиєм русичі і монголо-татари змушені були співпрацювати саме у військових і економічних питаннях. Проте нема згадок, що Данило платив данину монголо-татарам. Очевидно, відносини між Данилом і Батиєм були відносно дружними. А одна з версій, що Батий дозволив 100 караїмським сім’ям переселитися до Галича, засвідчує швидше про співпрацю обох правителів.
Своїм дипломатичним хистом Данило зумів зберегти Галицько- Волинську державу від розорення монголо-татарською ордою.
Державний устрій Речі Посполитої оформився при королі Генріхові Валуа (1573–1574), який займав польський престол перед тим як стати королем Франції. Таким чином оформився державний устрій — республіка з виборним королем.
Парламентська влада
Найвищим законодавчим органом держави був з'їзд шляхти — сейм або сойм, що обирав короля. В період між сеймами король керував державою разом і за згодою з обраною сеймом Радою резидентів.
Під час ухвалення рішень сеймом існувало право «ліберум вето» — кожний з учасників сейму міг накласти вето на прийняття певного рішення вимовивши слова «Не позвалям» (Не дозволяю). 3 другої половини XV ст. в Польщі усталилася двопалатна структура сейму, що складався з двох палат — сенаторів і послів; остання репрезентувала шляхту — виборців. На елекційних сеймах сенат засідав у великому королівському наметі, що звався шопою, а посли воєводств і земель — на майдані, оточеному ровом, так званому Колі. Присутня на елекції шляхта, участь якої у виборах не обмежувалася, збиралася в окремих наметах, поза Колом. Зокрема, від шляхти правобережних воєводств, враховуючи послів, присутніми на елекції 1632 р. було 186 осіб.
Суб'єкти держави
Велике князівство Литовське зберігало певну автономію у складі Речі Посполитої (мало свої органи адміністративного управління, військо, фінанси, судочинство велося на засадах Литовських статутів).
Під час загострення боротьби магнатських угруповань за владу, феодали Речі Посполитої створювали конфедерації. Відкриті виступи конфедератів проти короля називалися рокошами.
На початку січня 1245 року галицько-волинський князь Данило Романович зустрівся з ханом Золотої Орди Батиєм. Історики неоднозначно трактують цю зустріч та пов’язані з нею наступні події. Внаслідок переговорів між Данилом і Батиєм зав’язалися союзницькі стосунки.
Завдяки цьому галицько-волинські землі на деякий час були вбережені від набігів золотоординців.
6 грудня 1240 року Батий захопив Київ. Завойовницькі полчища рушили від Києва на захід, винищуючи все на своєму шляху. У місті Володимирі винищені були поголовно всі мешканці. Русичі, захоплені зненацька, кидали свої житла в містах і селах, ховалися по лісах або втікали, самі не знаючи куди. Татари пограбували спорожнілий Галич. Завойовники розділилися на дві частини: одні через Карпати пішли в Угорщину, інші через Польщу – в Сілезію і Моравію, звідки через три роки повернулися назад у свої степи.
У 1245 році прибули посли від хана Батия до Данила з грізним посланням: «Дай Галич!». Данило, зайнятий безперервними війнами зі своїми суперниками, не встиг укріпити своїх міст і не був у змозі дати відсіч татарським полчищам. Він заздалегідь іде в Золоту Орду на поклін до хана, щоб визнати себе його данником і зберегти свою землю.
26 жовтня 1245 року вибрався Данило в гості до хана Батия. По дорозі заїхав у Київ, далі до Переяславля. На початку січня 1246 року він прибув до Батия на Волгу. Данила лякали чутки, що монголи змусять його, християнина, кланятися кущу, вогню і мертвим пращурам. Тут його зустрів прислужник князя Ярослава Всеволодовича Сонгур і сказав: «Брат твій Ярослав кланявся кущу і тобі кланятися», на що вівповів розсерджений Данило: «Диявол говорить із уст ваших. Бог запре уста твої і не буде почуто слово твоє». В цей час Данила покликав Батий. Князь був втішений, що його не примушували робити нічого такого, що скидалося б на служіння ідолам. Батий звернувся до нього: «Даниле! Чому ти єси давно не прийшов? Але якщо нині ти прийшов єси, то й се добре. Чи п’єш ти чорне молоко, наше пиття, кобилячий кумис? Данило відповів: «Досі я не пив. А нині ти велиш – п’ю». Батий сказав: «Ти вже наш таки татарин. Пий наше пиття!».
Гостював Данило у Батия двадцять п’ять днів і отримав дозвіл управляти галицько-волинськими землями. Рідні і близькі раділи, що Данило повернувся живий і здоровий від Батия, але журилися з його приниження. Про це пише з жалем літописець: «О, лихіша лиха честь татарськая! Данило Романович, що був князем великим, володів із братом своїм Руською землею, Києвом, Володимиром, Галичем, іншими краями, нині сидить на колінах і холопом себе називає! А вони данини хотять і погрози ідуть, (і) він життя не надіється! О, лиха ти, честь татарськая!».
Хоч для Данила ця гостина у хана була принизливою, проте він досягнув успіху – зберіг свою державу на деякий час від грабіжницьких нападів татарської орди.
В літописі є згадка про те, коли Данило зустрівся із німецькими послами. Останні дивувалися з незвичайного для них озброєння русичів (з їхньої блискучої татарської зброї). Можна припустити, що Данило мав певні домовленості про економічну співпрацю з монголо-татарами. В літописі неодноразово згадується про те, що Данило змушений поставляти збіжжя, коней або навіть надавати військову до монголо-татарам у їхніх походах на Польщу, Литву тощо. Золотоординські хани часто називають Данила «спільником». Ймовірно (за умовами договору) між Данилом і Батиєм русичі і монголо-татари змушені були співпрацювати саме у військових і економічних питаннях. Проте нема згадок, що Данило платив данину монголо-татарам. Очевидно, відносини між Данилом і Батиєм були відносно дружними. А одна з версій, що Батий дозволив 100 караїмським сім’ям переселитися до Галича, засвідчує швидше про співпрацю обох правителів.
Своїм дипломатичним хистом Данило зумів зберегти Галицько- Волинську державу від розорення монголо-татарською ордою.
Державний устрій Речі Посполитої оформився при королі Генріхові Валуа (1573–1574), який займав польський престол перед тим як стати королем Франції. Таким чином оформився державний устрій — республіка з виборним королем.
Парламентська влада
Найвищим законодавчим органом держави був з'їзд шляхти — сейм або сойм, що обирав короля. В період між сеймами король керував державою разом і за згодою з обраною сеймом Радою резидентів.
Під час ухвалення рішень сеймом існувало право «ліберум вето» — кожний з учасників сейму міг накласти вето на прийняття певного рішення вимовивши слова «Не позвалям» (Не дозволяю). 3 другої половини XV ст. в Польщі усталилася двопалатна структура сейму, що складався з двох палат — сенаторів і послів; остання репрезентувала шляхту — виборців. На елекційних сеймах сенат засідав у великому королівському наметі, що звався шопою, а посли воєводств і земель — на майдані, оточеному ровом, так званому Колі. Присутня на елекції шляхта, участь якої у виборах не обмежувалася, збиралася в окремих наметах, поза Колом. Зокрема, від шляхти правобережних воєводств, враховуючи послів, присутніми на елекції 1632 р. було 186 осіб.
Суб'єкти держави
Велике князівство Литовське зберігало певну автономію у складі Речі Посполитої (мало свої органи адміністративного управління, військо, фінанси, судочинство велося на засадах Литовських статутів).
Під час загострення боротьби магнатських угруповань за владу, феодали Речі Посполитої створювали конфедерації. Відкриті виступи конфедератів проти короля називалися рокошами.