ПРОЧИТАЙТЕ ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО. ПРО ЯКУ ПОДІЮ ВОНО РОЗПОВІДАЄ З «Літопису Самовидця»: «Як ударили в бубни на раду, Брюховецький, відповідно до постанови, пішо військо припровадив на ту раду до намету своєї сторони. І Сомко не забарився: і сам, і всі козаки, що були при ньому, як люди заможні, вбрались ошатно і добре озброїлись, наче до війни. Вони-бо мали намір, коли рада не на їхню користь зарадить, між собою битву розпочати, бо при Сомковому таборі й гармат було чимало. Але нічого з того не вийшло, бо запорожці були запевнені ласкою його царської величності, тож швидко та рада відбулася, і боярин вийшов з намету та й почав читати грамоту й указ його царської величності. Не давши читцю закінчити, ані слухаючи листа царської величності, раптом крик здійнявся з обох сторін за гетьманство: одні кричать: «Брюховецького гетьманом!», а інші кричать: «Сомка гетьманом» - і на столець обох садовлять. А далі й між собою заповзялися битися і зламали Сомків бунчук, ледве Сомко видерся з намету царського й дістався до коня та інша старшина. Інших же кількох чоловік забили. І так прихильники Сомка мусили відступати до свого табору, а прихильники Брюховецького на столець його посадовили, зіпхнувши князя, і гетьманом проголосили, давши йому булаву і бунчук в руки. Та заледве дуже нескоро той галас вгомонився, так що князь Великоґаґин не підтверджував гетьманства Брюховецького, бо і прийняти його не міг через той шум серед народу»...Пантелеймон Куліш у своєму романі «Чорна рада» так відтворив ті самі події: «Ось ударили голосно в бубни, засурмили в сурми. Виходить із царського намету боярин, князь Гагін, з думними дяками. У руках царська грамота. Його підручники несуть царську корогву козацькому війську, кармазин, оксамит, соболі од царя у подарунок старшині з гетьманом. Усі посли, по московському звичаю, з бородами, у парчевих соболевих турських шубах; на ногах у князя гаптовані золотом, виложені жемчугом сап’янці. Поклонились обом гетьманам і козацтву на всі чотири сторони. Усі втихли, що чутно було, як бряжчали в бояр шаблюки
После принятия христианства, которое объединяло весь народ и укрепляло государство, Владимир решил ослабить власть племенных князей и укрепить единство державы.
Всех своих 12 сыновей он отправил по разным русским землям. Они должны были проводить там его политику. Он отправил сыновей в Новгород, Полоцк, Ростов и другие города. Так было легче и управлять, и собирать дань.
Но теперь и охрана границ стала делом общерусским. Если неприятель нападал на одно княжество, на борьбу с ним собирались дружины со всего государства. Еще позже, при Ярославе Мудром, складываются еще более четкие правила управления государством.
Высшей властью был наделен киевский князь, он становился полноправным правителем всей страны. Он не только издавал законы, но и был главным защитником Русской земли.
Именно он имел приоритеты в решении вопросов внешней политики. А вот основой военной организации Древнерусского государства являлось народное ополчение.
Оно находилось в распоряжении веча. Поэтому князь и знать должны были прислушиваться и считаться в волей веча. К концу 10 века формирование Древнерусского государства закончилось, все восточные славяне объединились в одно государство. Все они теперь принимали участие в общегосударственных делах. Поэтому и охрана границ теперь являлась общерусским делом.
О восприятии деятельности Петра во многом говорит памятник в Петербурге на Сенатской площади - "медный всадник". Россия,поднятая Петром,словно лошадь на дыбы.