Прочитайте текст и ответьте на вопросы. В первой половине XIX века геополитические интересы Британии и России начинают
все более пересекаться. Для Британии Персия была, в первую очередь, важным
рынком сбыта ее индийских товаров, которые она везла из своей богатейшей
колонии. Кроме того, поскольку границы Российской империи все более начинали
придвигаться к границам Британской империи, или, по крайней мере, к границам ее
сферы влияния, то британцам важно было создать буферную зону, «пояс
безопасности» в виде Персии, препятствующий прямому проникновению России в
британские колонии. С годами для Британии все большее значение начинают
приобретать концессии (строительство банков, дорог, торговля табаком и пр.).
Концессии для Британии были важны как в политическом отношении, как форма
контроля над правящей элитой и финансами страны, так и в экономическом,
поскольку приносили большую прибыль метрополии. Россия имела не многим более
идеалистические интересы в Персии. Ее тоже интересовал персидский рынок сбыта и
прибыли от концессий. Но еще более ее интересовало расширение своего влияния в
Азии и продвижение границы своей империи на юг.
1. Какие экономические интересы преследовали Британия и Россия в Иране в первой
половине XIX века?
2. Какие методы использовали Россия и Британия для утверждения своего влияния в
Иране?
Обставини військового часу вимагали негайної перебудови роботи промисловості, транспорту, сільського господарства. Вже з перших днів війни Миколаївські заводи і інші підприємства області були переведені на випуск озброєння, боєприпасів, ремонт військової техніки – для потреб фронту. Швидкими темпами освоювалося виробництво протитанкових мін, артилерійських снарядів, авіабомб, детонаторів. Робітники оголошували себе мобілізованими і добровільно працювали в цехах по півтори – дві зміни. Першою задачею для суднобудівників стала інтенсивна робота з метою найшвидшого закінчення і здачі кораблів, що знаходилися на плаву і мали великий відсоток технічної готовності.
Складні задачі стояли перед працівниками сільського господарства області. Багато механізаторів пішли в Червону Армію, на їх місце прийшли жінки. На збиранні врожаю працювали всі жителі сіл, а також населення міст. За рішенням обкому партії, в місті створювалися винищувальні батальйони і загони народного ополчення. Вони цілодобово охороняли промислові підприємства, поля з іще незібраним хлібом, лікарні, водонапірні башти, колодязі, чергували біля телефонів у всіх організаціях.
А тим часом фронт наближався до Миколаєва. Вже був узятий Первомайськ, оточена Одеса... Почалася евакуація основних промислових підприємств, разом з кваліфікованими працівниками углиб СРСР.
5 серпня над Миколаєвом з'явилися фашистські бомбардувальники. На суднобудівельні заводи, електростанції, вокзал, порт були скинуті бомби, запалали пожежі. 16 серпня гітлерівські війська захопили Миколаїв, а незабаром та ж доля спіткала всю область.
З перших днів окупації фашистські загарбники почали упроваджувати так званий «новий порядок». Накази і розпорядження, якими фашисти регламентували життя жителів Миколаєва, закінчувалися словами: «за неслухняність – смертна страта». Фабрикою смерті стали табори «Шталаг-364» (с. Темвод на околиці Миколаєва), в с. Грейгове Жовтневого району. Фашистські кати скоювали масові вбивства в с.Богданівка Доманівського району. За роки окупації загарбники убили і замучили понад 105360 громадян, з них 74660 мирних жителів області, серед яких діти, старики, жінки, громадяни єврейської національності, 30699 – військовополонених. 25 тисяч чоловік насильно вивезено до Німеччини. Спалено сотні населених пунктів, зруйновано багато заводів, підприємств, житлових будинків, історичних пам'ятників. В умовах жорсткого окупаційного режиму росла хвиля опору: виникали підпільні організації, групи, партизанські загони.
На території області діяло 110 підпільних організацій, партизанських загонів і диверсійно-розвідувальних груп. Серед них: підпільна організація «Миколаївський центр», «Центр», «Патріот Батьківщини», «Партизанська іскра», «Вознесенський центр», Баштанський і Казанківський партизанські загони і багато інших. Більше 25000 патріотів у складних і важких умовах підпілля вели жорстоку боротьбу з лютим ворогом. Багато хто з них нагороджений орденами і медалями, а четирьом– В. О. Лягіну, П. К. Гречаному, В. С. Моргуненку, Д. Г.Дяченко присвоєно звання Героя Радянського Союзу посмертно...ось
Вспомните! Кто дал Народному собранию большие права в решении государственных дел?
В Афинском государстве было 1 О полководцев-страте- гов. Они проводили набор в войско, командовали отрядами, распоряжались захваченной добычей. А так как войны велись часто, то стратегами становились наиболее влиятельные граждане. Должность стратега была очень ответственной. По афинским законам это была единственная должность, на которую можно было избираться неограниченное количество раз.
Выборы происходили на заседаниях Народного собрания. Оно состояло из всех афинских граждан, достигших 20 лет. Собиралось Народное собрание около 40 раз в году (каждые 9-10 дней).
Принятие новых законов в Афинах было очень ответственным делом. Закон трижды рассматривался в Народном собрании. Затем создавалась специальная комиссия для его обсуждения. Само обсуждение велось в форме суда. Сторонники старого и нового законов выступали в роли обвинителей.
На заседаниях Народного собрания выслушивали отчеты должностных лиц. Если собрание считало, что должностное лицо не справляется со своими обязанностями, его отдавали под суд. Для решения текущих дел и рассмотрения предложений, поступающих в Народное собрание, жребием выбирали Совет пятисот. Совет заботился о военной обороне государства, вел дипломатические переговоры. Одним из важнейших дел Совета было распределение финансов. Отчет о расходах и доходах
Плитка для голосования в афинском суде. В щели вставляли пластинки с именами членов суда
передавался Народному собранию.
Суд в Афинах вершил Народный суд — гелиэя.
Стать судьей мог каждый афинянин, достигший 30-летнего возраста. Суд руководствовался существующими законами Афин. Если же соответствующего закона не было, то судили по совести. Судебных процессов проходило много, поэтому судьи были очень занятыми людьми.
Раз в год Народное собрание решало, кто из граждан Афин является угрозой для афинской демократии. Каждый писал на черепке имя того человека, который, по его мнению, был наиболее опасен для Афинского государства. Тот, чье имя встречалось более чем на половине черепков, приговаривался к изгнанию. Чаще всего срок изгнания устанавливался в 1 О лет.