Узгодження концепції спільного блага в плюралістичній демократії
Винесення спільного блага при авторитарному правлінні і диктатурі
v4_p103_serb v4_p260b_serb
У плюралістичній демократії спільне благо є предметом переговорів і взаємних доказів. Ніхто не знає результат заздалегідь (AB?). Часто використовується метод проб і помилок, тому рішення можуть, а іноді і повинні бути виправлені. Політика є процесом колективного навчання на основі дискусії; наприкінці якої повинно бути прийнято рішення. D1: через божественне розуміння або науковий аналіз (наприклад, марксизм-ленінізм) спільне благо може бути об’єктивно визначене. Тільки правляча еліта здатна робити це (D2!). Спільне благо виправдовує будь-які засоби, в тому числі силу, щоб подолати опір і протистояння (X). Критики «D1» або «D2!» засуджуються як вороги.
У плюралістичній демократії групи відстоюють різні цілі, інтереси і цінності (цілі А і В). Кожна група відстоює свої цілі (a1, a2, b1, b2), намагаючись вплинути на прийняття остаточного рішення на їхню користь (ААВ? – BBA?). Плюралізм породжує конкуренцію і суперечки.
Вільні ЗМІ підтримують жваві дебати.
У диктатурі групи або окремі особи, що пропагують альтернативні варіанти або критику, повинні замовкнути (X-символ). Право на участь надається тільки прихильникам режиму. Засоби масової інформації контролюються цензурою. Правитель вирішує, які проблеми, інтереси або цілі повинні бути внесені в політичний порядок денний.
Протиріччя вважається необхідним і продуктивним для досягнення згоди і компромісу. Рішення відкриті для критичного огляду. Згода забезпечується і зумовлюється керівником. Протиріччя вважається дисгармонійним і небезпечним, оскільки його важко контролювати.
Западноевропейские представления об «идеале женщины» мало чем отличались от бытовавших на Руси. Так же считалась обязательной покорность сначала отцу, а затем, после вступления в брак – супругу. Давались и особые рекомендации по воспитанию девочек. Почти все авторы средневековых дидактических произведений отмечали скромность, стыдливость, целомудрие как необходимые для девочки качества. В известных педагогических сочинениях XIII века Эгидия Римского и Винцента из Бове предлагались такие воспитания целомудрия и стыдливости в дочери: отец должен пристально следить, чтобы она все время сидела дома, не ходила в гости, на представления, танцы и даже не вступала ни с кем в разговоры вне дома. Для правильного воспитания девочки считалось нужным оберегать ее и от излишеств в пище, сне, ношении украшений и т.д. В одном из произведений писалось "Дочь всегда должна испытывать голод — в той мере, чтобы сразу после еды быть в состоянии читать или молиться; девочка должна регулярно вставать для молитвы ночью" . Необходимость воспитания у девочки стыдливости и скромности подчеркивавалась и в более поздних произведениях. Например, итальянский гуманист Франческо Барбаро в произведении "О женитьбе" указывал, что девушке нужно везде и всегда быть скромной; для этого следует избегать всего того, что может смутить и возбудить душу, — в людных местах, например, прикрывать уши, чтобы не проникло сквернословие . Воплощением же идеала женщины, обладающей всеми добродетелями, была Дева Мария. В одном из сохранившихся текстов проповедей двенадцать служанок Девы Марии символизировали женские добродетели. Их имена — Умеренность, Замкнутость, Стыдливость, Внимание, Благоразумие, Робость, Честь, Усердие, Целомудрие, Послушание, Смирение, Вера.imageБрачный возраст, официально установленный церковью, был 12 лет для девочек и 14 лет для мальчиков. Реальный же брачный возраст зависел и от социальной принадлежности и от региона проживания. Здесь можно проследить разницу с положением на русских землях: если на Руси крестьянских дочерей выдавали замуж рано (но не так как в знатных семьях), то в Западной Европе, по некоторым сведениям, крестьянки могли откладывать брак и до 30 лет – пока сами не заработают на приданое (впрочем, это более характерно для позднего Средневековья). То же касалось и простых горожанок. На Руси невеста в 20 лет считалась уже «перестарком».
Узгодження концепції спільного блага в плюралістичній демократії
Винесення спільного блага при авторитарному правлінні і диктатурі
v4_p103_serb v4_p260b_serb
У плюралістичній демократії спільне благо є предметом переговорів і взаємних доказів. Ніхто не знає результат заздалегідь (AB?). Часто використовується метод проб і помилок, тому рішення можуть, а іноді і повинні бути виправлені. Політика є процесом колективного навчання на основі дискусії; наприкінці якої повинно бути прийнято рішення. D1: через божественне розуміння або науковий аналіз (наприклад, марксизм-ленінізм) спільне благо може бути об’єктивно визначене. Тільки правляча еліта здатна робити це (D2!). Спільне благо виправдовує будь-які засоби, в тому числі силу, щоб подолати опір і протистояння (X). Критики «D1» або «D2!» засуджуються як вороги.
У плюралістичній демократії групи відстоюють різні цілі, інтереси і цінності (цілі А і В). Кожна група відстоює свої цілі (a1, a2, b1, b2), намагаючись вплинути на прийняття остаточного рішення на їхню користь (ААВ? – BBA?). Плюралізм породжує конкуренцію і суперечки.
Вільні ЗМІ підтримують жваві дебати.
У диктатурі групи або окремі особи, що пропагують альтернативні варіанти або критику, повинні замовкнути (X-символ). Право на участь надається тільки прихильникам режиму. Засоби масової інформації контролюються цензурою. Правитель вирішує, які проблеми, інтереси або цілі повинні бути внесені в політичний порядок денний.
Протиріччя вважається необхідним і продуктивним для досягнення згоди і компромісу. Рішення відкриті для критичного огляду. Згода забезпечується і зумовлюється керівником. Протиріччя вважається дисгармонійним і небезпечним, оскільки його важко контролювати.
Западноевропейские представления об «идеале женщины» мало чем отличались от бытовавших на Руси. Так же считалась обязательной покорность сначала отцу, а затем, после вступления в брак – супругу. Давались и особые рекомендации по воспитанию девочек. Почти все авторы средневековых дидактических произведений отмечали скромность, стыдливость, целомудрие как необходимые для девочки качества. В известных педагогических сочинениях XIII века Эгидия Римского и Винцента из Бове предлагались такие воспитания целомудрия и стыдливости в дочери: отец должен пристально следить, чтобы она все время сидела дома, не ходила в гости, на представления, танцы и даже не вступала ни с кем в разговоры вне дома. Для правильного воспитания девочки считалось нужным оберегать ее и от излишеств в пище, сне, ношении украшений и т.д. В одном из произведений писалось "Дочь всегда должна испытывать голод — в той мере, чтобы сразу после еды быть в состоянии читать или молиться; девочка должна регулярно вставать для молитвы ночью" . Необходимость воспитания у девочки стыдливости и скромности подчеркивавалась и в более поздних произведениях. Например, итальянский гуманист Франческо Барбаро в произведении "О женитьбе" указывал, что девушке нужно везде и всегда быть скромной; для этого следует избегать всего того, что может смутить и возбудить душу, — в людных местах, например, прикрывать уши, чтобы не проникло сквернословие . Воплощением же идеала женщины, обладающей всеми добродетелями, была Дева Мария. В одном из сохранившихся текстов проповедей двенадцать служанок Девы Марии символизировали женские добродетели. Их имена — Умеренность, Замкнутость, Стыдливость, Внимание, Благоразумие, Робость, Честь, Усердие, Целомудрие, Послушание, Смирение, Вера.imageБрачный возраст, официально установленный церковью, был 12 лет для девочек и 14 лет для мальчиков. Реальный же брачный возраст зависел и от социальной принадлежности и от региона проживания. Здесь можно проследить разницу с положением на русских землях: если на Руси крестьянских дочерей выдавали замуж рано (но не так как в знатных семьях), то в Западной Европе, по некоторым сведениям, крестьянки могли откладывать брак и до 30 лет – пока сами не заработают на приданое (впрочем, это более характерно для позднего Средневековья). То же касалось и простых горожанок. На Руси невеста в 20 лет считалась уже «перестарком».