Чернігово-Сіверське князівство — територія у Давній Русі по річці Десні, її притоках та у верхів'ях Оки. Населення становили сіверяни, радимичі та в'ятичі.
У Чернігово-Сіверському князівстві було 2 князівства: Чернігівське та Новгород-Сіверське. Формально князі Новгород-Сіверського князівства підпорядковувалися Чернігову, а фактично проводили самостійну політику. Деякий час Чернігівським князівством правив Володимир Мономах, але за ухвалою Любецького з'їзду (1097 рік) воно та Новгород-Сіверське князівство дісталося Олегові та його нащадкам Ольговичам. Саме тоді з'явилося Чернігово-Сіверське князівство, яке було розділене на 3 уділи (Новгород-Сіверський, Чернігівський та Муромо-Рязанський).
Чернігово-Сіверські князі воювали, особливо, у другій половині ХІІ століття, з половцями. Один з їх походів на чолі з князем Ігорем Святославичем на половців у 1185 році оспіваний у «Слові о полку Ігоровім». 18 жовтня 1239 монголи на чолі з Батиєм захопили князівство. Князівство, розділене на низку уділів, на довгий час потрапило у безпосередню залежність від Золотої Орди.
У 1355—1356 роках Чернігово-Сіверське князівство було звільнене від влади Золотої Орди литовсько-руськими військами під керівництвом литовського князя Ольгерда Гедиміновича. Відомо, що в Чернігові був удільним князем Роман Михайлович (імовірно, з руської династії), а у Новгород-Сіверському син Ольгерда Гедиміновича князь Корибут-Дмитр.
У 1450-х роках Великий князь Литовський Олександр Казимирович надає Новгород-Сіверську землю «для годування» князю-московиту Шемячичу Івану Дмитровичу, який попросив політичного притулку в Литві, тому що ворогував із великим князем Московським Іваном ІІІ. Згодом у 1496 році Великий князь Литовський надає також Чернігів «для годування» князю-московиту. Але вже 1500 року цей князь, вчинивши державну зраду, разом з іншими сіверськими князями-емігрантами з Московії, переходить на державну службу до московського князя Івана III, що спровокувало чергову московсько-литовську війну. У квітні 1500 року Чернігів та Новгород-Сіверський було окуповано московськими військами. За мирним договором 1503 р. всі сіверські міста відійшли до Московської держави.
Лише в 1618 році, згідно з Деулінським перемир'ям, Чернігово-Сіверські землі повернуто Речі Посполитій, а Чернігів став центром Чернігівського воєводства.
1. Хан Тауке превратил совет биев в важнейший орган управления с совещательными функциями, были значительно расширены права биев в судебном производстве.
2. Жеты Жаргы — свод законов обычного права казахов, принятый в Казахском ханстве при хане Тауке. В научной литературе именуется как «Уложение хана Тауке», «Законы хана Тауке».
3.Основной целью дипломатических контактов правителей Казахского ханства с Русским государством были установления и развитие добрососедских отношений.
4.Как при изучении отношений казахов с Россией, так и при выяснении отношений со средне-азиатскими ханствами видно, что в положении трудящихся масс казахов и соседних с ними народностей Средней Азии было много общего. Формы эксплуатации были однородны, хоть и не тождественны, и народы Средней Азии испытывали тяжелый гнет своей феодальной власти.
5. Это был грозный противник, но казахам удавалось сохранять паритет. После смерти ойратского хана в 1653 году в Джунгарии начались междоусобицы. Это дало десять лет передышки, но, когда престол занял Галдан-Бошогту, военные походы возобновились. В 1681 году ойраты перешли реку Шу и постепенно захватывали одну территорию за другой. Иногда Тауке удавалось отвоевать земли, но неприятель снова их оккупировал. Сдерживать джунгар удавалось до 1690-х гг. Однако после того как к власти пришел Цэван-Рабдан, агрессия стала девизом неприятеля.
Чернігово-Сіверське князівство — територія у Давній Русі по річці Десні, її притоках та у верхів'ях Оки. Населення становили сіверяни, радимичі та в'ятичі.
У Чернігово-Сіверському князівстві було 2 князівства: Чернігівське та Новгород-Сіверське. Формально князі Новгород-Сіверського князівства підпорядковувалися Чернігову, а фактично проводили самостійну політику. Деякий час Чернігівським князівством правив Володимир Мономах, але за ухвалою Любецького з'їзду (1097 рік) воно та Новгород-Сіверське князівство дісталося Олегові та його нащадкам Ольговичам. Саме тоді з'явилося Чернігово-Сіверське князівство, яке було розділене на 3 уділи (Новгород-Сіверський, Чернігівський та Муромо-Рязанський).
Чернігово-Сіверські князі воювали, особливо, у другій половині ХІІ століття, з половцями. Один з їх походів на чолі з князем Ігорем Святославичем на половців у 1185 році оспіваний у «Слові о полку Ігоровім». 18 жовтня 1239 монголи на чолі з Батиєм захопили князівство. Князівство, розділене на низку уділів, на довгий час потрапило у безпосередню залежність від Золотої Орди.
У 1355—1356 роках Чернігово-Сіверське князівство було звільнене від влади Золотої Орди литовсько-руськими військами під керівництвом литовського князя Ольгерда Гедиміновича. Відомо, що в Чернігові був удільним князем Роман Михайлович (імовірно, з руської династії), а у Новгород-Сіверському син Ольгерда Гедиміновича князь Корибут-Дмитр.
У 1450-х роках Великий князь Литовський Олександр Казимирович надає Новгород-Сіверську землю «для годування» князю-московиту Шемячичу Івану Дмитровичу, який попросив політичного притулку в Литві, тому що ворогував із великим князем Московським Іваном ІІІ. Згодом у 1496 році Великий князь Литовський надає також Чернігів «для годування» князю-московиту. Але вже 1500 року цей князь, вчинивши державну зраду, разом з іншими сіверськими князями-емігрантами з Московії, переходить на державну службу до московського князя Івана III, що спровокувало чергову московсько-литовську війну. У квітні 1500 року Чернігів та Новгород-Сіверський було окуповано московськими військами. За мирним договором 1503 р. всі сіверські міста відійшли до Московської держави.
Лише в 1618 році, згідно з Деулінським перемир'ям, Чернігово-Сіверські землі повернуто Речі Посполитій, а Чернігів став центром Чернігівського воєводства.
1. Хан Тауке превратил совет биев в важнейший орган управления с совещательными функциями, были значительно расширены права биев в судебном производстве.
2. Жеты Жаргы — свод законов обычного права казахов, принятый в Казахском ханстве при хане Тауке. В научной литературе именуется как «Уложение хана Тауке», «Законы хана Тауке».
3.Основной целью дипломатических контактов правителей Казахского ханства с Русским государством были установления и развитие добрососедских отношений.
4.Как при изучении отношений казахов с Россией, так и при выяснении отношений со средне-азиатскими ханствами видно, что в положении трудящихся масс казахов и соседних с ними народностей Средней Азии было много общего. Формы эксплуатации были однородны, хоть и не тождественны, и народы Средней Азии испытывали тяжелый гнет своей феодальной власти.
5. Это был грозный противник, но казахам удавалось сохранять паритет. После смерти ойратского хана в 1653 году в Джунгарии начались междоусобицы. Это дало десять лет передышки, но, когда престол занял Галдан-Бошогту, военные походы возобновились. В 1681 году ойраты перешли реку Шу и постепенно захватывали одну территорию за другой. Иногда Тауке удавалось отвоевать земли, но неприятель снова их оккупировал. Сдерживать джунгар удавалось до 1690-х гг. Однако после того как к власти пришел Цэван-Рабдан, агрессия стала девизом неприятеля.
Объяснение: