ЧЕРНІГІВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО — державно-територіальне утворення часів Київської Русі та Великого князівства Литовського з політ. центром у м. Чернігів. Кордони Ч.к. змінювалися протягом усього періоду його існування і, за винятком нетривалих періодів, не збігалися з кордонами Чернігівської землі та межами володінь черніг. князів (див. також Чернігівське велике княжіння).Чернігівське князівство складова Русі
Чернігівське князівство — князівство династії Рюриковичів, а з 14 століття — Гедиміновичів, на території сучасної Чернігівщини і Сіверщини з центром у місті Чернігів.
Столицею князівства було місто Чернігів. Інші міста: Новгород-Сіверський, Стародуб, Брянськ, Путивль, Курськ, Любеч, Глухів, Чечерськ, Гомель, Біловеж, Вир, Глібль, Оргощ, Хоробор, Морівськ. На Чернігівській землі літописи згадують 46 міст. Найбільшими були: Чернігів, Новгород-Сіверський, Путивль, Курськ, Рильськ, Трубчевськ, Ніжин, Прилуки, Остер та ін. Тут було розвинуте землеробство, ремесла. Але часті наскоки половців спустошували ці землі. Нерідко князі об’єднували свої зусилля і тоді здобували перемогу над половцями. Але були й невдачі. Літопис залишив нам згадку про поразку князя Ігоря Святославича у 1185 р. від половців.
Володіння й вплив Чернігівського князівства до 12 століття поширювалися далеко на північний схід (Муромо-Рязанська земля) і південний схід (Тмутороканське князівство).
До 11 століття в Чернігівському князівстві правила місцева племінна старшина і воєводи з Києва, що їх присилали великі князі київські для збирання данин, судівництва й оборони краю від зовнішніх ворогів, в основному кочовиків. У 1024–1036 роках Чернігівським князівством володів Мстислав Володимирович, який перейшов сюди з Тмуторокані. Після Ярослава Мудрого князівство дісталося його синові Святославові, який дав початок чернігівській гілці Рюриковичів.
Деякий час Чернігівським князівством правив Володимир Мономах, але за ухвалою Любецького з'їзду (1097) воно дісталося синам Святослава — Олегові й Данилові та їх нащадкам Ольговичам. Одночасно Чернігівське князівство поділилося на удільні князівства: Чернігівське, Новгород-Сіверське і Муромо-Рязанське. Попри це авторитет Чернігівського князівства був великий, і воно втримало титул великих князів.
Характерной особенностью татар является гостеприимность. Попав в крымско-татарский дом, вам непременно будет приготовлен вкусный ароматный кофе со множеством лакомств: мед, курабье, сухофрукты, пахлава, орехи. Гость в доме татар является очень уважаемой особой. Он занимает самые почетные места за столом. Существует обычай: если подавая кофе, чашечку располагают ручкой к гостю, это означает, что его рады видеть, но если же ручка направлена от гостя, значит его не уважают и его визиту в этом доме не рады. Проявлением неуважения является наполненный до краёв чай. По сложившейся традиции уровень уважения зависит от количества налитого чая: чем меньше чая в вашей кружке, тем лучше к вам относятся.
ЧЕРНІГІВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО — державно-територіальне утворення часів Київської Русі та Великого князівства Литовського з політ. центром у м. Чернігів. Кордони Ч.к. змінювалися протягом усього періоду його існування і, за винятком нетривалих періодів, не збігалися з кордонами Чернігівської землі та межами володінь черніг. князів (див. також Чернігівське велике княжіння).Чернігівське князівство складова Русі
Чернігівське князівство — князівство династії Рюриковичів, а з 14 століття — Гедиміновичів, на території сучасної Чернігівщини і Сіверщини з центром у місті Чернігів.
Столицею князівства було місто Чернігів. Інші міста: Новгород-Сіверський, Стародуб, Брянськ, Путивль, Курськ, Любеч, Глухів, Чечерськ, Гомель, Біловеж, Вир, Глібль, Оргощ, Хоробор, Морівськ. На Чернігівській землі літописи згадують 46 міст. Найбільшими були: Чернігів, Новгород-Сіверський, Путивль, Курськ, Рильськ, Трубчевськ, Ніжин, Прилуки, Остер та ін. Тут було розвинуте землеробство, ремесла. Але часті наскоки половців спустошували ці землі. Нерідко князі об’єднували свої зусилля і тоді здобували перемогу над половцями. Але були й невдачі. Літопис залишив нам згадку про поразку князя Ігоря Святославича у 1185 р. від половців.
Володіння й вплив Чернігівського князівства до 12 століття поширювалися далеко на північний схід (Муромо-Рязанська земля) і південний схід (Тмутороканське князівство).
До 11 століття в Чернігівському князівстві правила місцева племінна старшина і воєводи з Києва, що їх присилали великі князі київські для збирання данин, судівництва й оборони краю від зовнішніх ворогів, в основному кочовиків. У 1024–1036 роках Чернігівським князівством володів Мстислав Володимирович, який перейшов сюди з Тмуторокані. Після Ярослава Мудрого князівство дісталося його синові Святославові, який дав початок чернігівській гілці Рюриковичів.
Деякий час Чернігівським князівством правив Володимир Мономах, але за ухвалою Любецького з'їзду (1097) воно дісталося синам Святослава — Олегові й Данилові та їх нащадкам Ольговичам. Одночасно Чернігівське князівство поділилося на удільні князівства: Чернігівське, Новгород-Сіверське і Муромо-Рязанське. Попри це авторитет Чернігівського князівства був великий, і воно втримало титул великих князів.
Характерной особенностью татар является гостеприимность. Попав в крымско-татарский дом, вам непременно будет приготовлен вкусный ароматный кофе со множеством лакомств: мед, курабье, сухофрукты, пахлава, орехи. Гость в доме татар является очень уважаемой особой. Он занимает самые почетные места за столом. Существует обычай: если подавая кофе, чашечку располагают ручкой к гостю, это означает, что его рады видеть, но если же ручка направлена от гостя, значит его не уважают и его визиту в этом доме не рады. Проявлением неуважения является наполненный до краёв чай. По сложившейся традиции уровень уважения зависит от количества налитого чая: чем меньше чая в вашей кружке, тем лучше к вам относятся.