велика роль греко-католицької церкви (далі - також гкц) у житті галицьких українців в 20-30 рр. зумовлювалася не тільки тим, що вона була в тому часі майже безальтернативним і традиційним носієм християнської релігії серед галицьких українців.
як і у попередні десятиліття, так і в означений період, в умовах незначної секуляризації українського суспільства, релігійно-конфесійна приналежність переважної більшості галицьких українців була важливою складовою і навіть підвалиною їх індивідуальної та національної тотожності.
ставлення польської держави до греко-католицької церкви в 20-30 рр. розвивалось в руслі їх асиміляційно-репресивної політики щодо галицьких українців загалом і мало на меті денаціоналізацію церкви, тобто усунення прихильників українського національного руху з рядів греко-католицького духовенства на користь лояльних до польської держави.
проте опіка ватикану, формалізована конкордатом 1925 р., не давала польському уряду можливості проводити щодо гкц надто свавільну політику підпорядкування, жертвою якої в цей же період стала православна церква українців на волині. це дозволяло греко-католицькому єпископату зберігати значну самостійність у діяльності своєї церкви.
в міжвоєнний період греко-католицька церква була важливою складовою українського суспільства в галичині, і її діяльність мала великий вплив на його розвиток. в 20-30 рр. гкц згідно з ініційованою ватиканом "католицькою акцією" та оновленою суспільною доктриною католицизму, суттєво активізувала свою пастирську діяльність.
свідченням росту суспільного впливу церкви в українському суспільстві в галичині в міжвоєнні десятиліття було, зокрема, збільшення кількості культурно-освітніх закладів, які розвивали свою діяльність під опікою церкви, та зміцнення в межах українського національного руху католицької суспільно-політичної течії. її становили ряд суспільно-політичних організацій, що вели свою діяльність на ідейних засадах греко-католицької церкви та під визначальним впливом греко-католицького духовенства.
взаємини греко-католицької церкви й українського національного руху в 20-30 рр. в галичині, а можливо в хіх-хх ст. загалом, ефективно, на нашу думку, аналізувати і оцінювати через співвідношення позицій та інтересів обох сторін - релігійного й національного суспільних рухів.
характер цих взаємин, переважання в них взаєморозуміння чи навпаки суперечностей, визначалися взаємним ставленням і церкви і національного руху до позицій та інтересів один одного як на теоретичному, так і на практичному рівнях, в ідеологічній, політичній, економічній та інших площинах суспільного життя. очевидно, кожна зі сторін взаємин прагнула, щоб її позиції та інтереси поділялися або принаймні толерувалися іншою стороною.
для греко-католицького духовенства було однозначним, що "сильна держава, могутній нарід тоді, коли їх оживотворює католицька релігія…" в 1938 р. єпископат гкц у своєму зверненні до українського народу з нагоди 950-ліття хрещення руси-україни наголошував: "відродження нації можливе тільки на тривких підставах христової науки".
з свого боку, представники українського національного руху підкреслювали не
а) парламент добивался изменений в политических традициях королевства.
объяснение: старые законы стали выпадать из своего времени, людям хотелось перемен, да и не то чтобы хотелось, того требовали , политические и религиозные перемены. сменявшие друг друга короли и королевы, при абсолютной монархии делали всё что вздумается (делали в своих интересах, не заботясь об интересах народа): постоянно меняли вероисповедание, казнили ни в чём неповинных людей лишь потому, что их интересы не совпадали с интересами правящего монарха. тому пример мария i тюдор. при ней казнили тысячи людей за то что они не исповедовали католицизм. да и стюарты пытались вернуть былые некогда католичество и абсолютизм. соответственно, жителям надоедали такие частые перемены и поэтому были восстания против правителей. парламент, конечно действовал не всегда в интересах горожан, но он так же защищал права людей и пытался хоть как-то, но им.
ответ:
велика роль греко-католицької церкви (далі - також гкц) у житті галицьких українців в 20-30 рр. зумовлювалася не тільки тим, що вона була в тому часі майже безальтернативним і традиційним носієм християнської релігії серед галицьких українців.
як і у попередні десятиліття, так і в означений період, в умовах незначної секуляризації українського суспільства, релігійно-конфесійна приналежність переважної більшості галицьких українців була важливою складовою і навіть підвалиною їх індивідуальної та національної тотожності.
ставлення польської держави до греко-католицької церкви в 20-30 рр. розвивалось в руслі їх асиміляційно-репресивної політики щодо галицьких українців загалом і мало на меті денаціоналізацію церкви, тобто усунення прихильників українського національного руху з рядів греко-католицького духовенства на користь лояльних до польської держави.
проте опіка ватикану, формалізована конкордатом 1925 р., не давала польському уряду можливості проводити щодо гкц надто свавільну політику підпорядкування, жертвою якої в цей же період стала православна церква українців на волині. це дозволяло греко-католицькому єпископату зберігати значну самостійність у діяльності своєї церкви.
в міжвоєнний період греко-католицька церква була важливою складовою українського суспільства в галичині, і її діяльність мала великий вплив на його розвиток. в 20-30 рр. гкц згідно з ініційованою ватиканом "католицькою акцією" та оновленою суспільною доктриною католицизму, суттєво активізувала свою пастирську діяльність.
свідченням росту суспільного впливу церкви в українському суспільстві в галичині в міжвоєнні десятиліття було, зокрема, збільшення кількості культурно-освітніх закладів, які розвивали свою діяльність під опікою церкви, та зміцнення в межах українського національного руху католицької суспільно-політичної течії. її становили ряд суспільно-політичних організацій, що вели свою діяльність на ідейних засадах греко-католицької церкви та під визначальним впливом греко-католицького духовенства.
взаємини греко-католицької церкви й українського національного руху в 20-30 рр. в галичині, а можливо в хіх-хх ст. загалом, ефективно, на нашу думку, аналізувати і оцінювати через співвідношення позицій та інтересів обох сторін - релігійного й національного суспільних рухів.
характер цих взаємин, переважання в них взаєморозуміння чи навпаки суперечностей, визначалися взаємним ставленням і церкви і національного руху до позицій та інтересів один одного як на теоретичному, так і на практичному рівнях, в ідеологічній, політичній, економічній та інших площинах суспільного життя. очевидно, кожна зі сторін взаємин прагнула, щоб її позиції та інтереси поділялися або принаймні толерувалися іншою стороною.
для греко-католицького духовенства було однозначним, що "сильна держава, могутній нарід тоді, коли їх оживотворює католицька релігія…" в 1938 р. єпископат гкц у своєму зверненні до українського народу з нагоди 950-ліття хрещення руси-україни наголошував: "відродження нації можливе тільки на тривких підставах христової науки".
з свого боку, представники українського національного руху підкреслювали не
а) парламент добивался изменений в политических традициях королевства.
объяснение: старые законы стали выпадать из своего времени, людям хотелось перемен, да и не то чтобы хотелось, того требовали , политические и религиозные перемены. сменявшие друг друга короли и королевы, при абсолютной монархии делали всё что вздумается (делали в своих интересах, не заботясь об интересах народа): постоянно меняли вероисповедание, казнили ни в чём неповинных людей лишь потому, что их интересы не совпадали с интересами правящего монарха. тому пример мария i тюдор. при ней казнили тысячи людей за то что они не исповедовали католицизм. да и стюарты пытались вернуть былые некогда католичество и абсолютизм. соответственно, жителям надоедали такие частые перемены и поэтому были восстания против правителей. парламент, конечно действовал не всегда в интересах горожан, но он так же защищал права людей и пытался хоть как-то, но им.