візантійский вплив на українську культуру був величезний, довговіковий, і він ще й сьогодні помічається в нас на кожному кроці в усій нашій культурі.
візантія — це мати православної віри, це вона защепила світло віри христової. тому зрозуміти нам візантійську культуру — це глибше зрозуміти культуру свою власну, культуру українську, саму нашу душу.
візантія — це праджерело нашої віри, а тим самим — праджерело нашого українського духа, нашої духової культури.
українці гордяться тим, що джерело їхньої культури не варварський (на ті часи) рим, але власне високо культурна, глибоко християнізована візантія.
і цим ми нічим не понижуємо своєї культури, вказуючи, що вона зродилася на візантійській основі, — ми тільки вказуємо на її найбільше благородне джерело, з якого ми довгі віки пили свою цілющу воду. усю сприйняту високу культуру ми належно знаціоналізували, — цебто поєднали зо своєю, чим перетворили в нову українську культуру.
культура наша до прийняття православної віри була мала, була зовсім іншого напрямку, бо була — поганська. для сусідів візантійців ми, руси-українці, були чистими варварами. напр. патріярх фотій в своїх оміліях 51 і 52-ій 860 року зве русів: "руси — це скифський і брутальний народ", "народ невідомий (нам) і безчисленний, варварський, кочовий".1 і довгі віки, з кн. володимира великого починаючи, русь-україна сильно пильнувала переймати й собі защіплювати високу культуру свого могутнього сусіда, візантії, а тим самим перестати бути варварською. усе найголовніше в нашій культурі взяли ми з візантії.
візантійська культура була велика й глибока, на ввесь тодішній світ славнозвісна, і тому нема нічого дивного, що кн. володимир так прагнув її прийняти, і охрестив україну року 988-го в візантійську православну віру. що кн. володимир святий прийняв саме візантійську православну віру, у тому була його глибока історична мудрість і божа опіка над нами, — тим ми зберегли себе, як слов`янську націю, набувши собі відповідну нам по духові східню віру й культуру, найкращу на той час у світі.
коли б ми прийняли були католицтво, то нас би до останку поїли такі "варварські" напасні народи, як німці, угорці, поляки. німці, і взагалі католики були й є запеклими ворогами слов`ян, і вони винародовили б україну-русь і проковтнули б її, як це вони зробили, скажемо, з лужичанами й ін. північними слов`янами.
візантійський вплив на україну був надзвичайно сильний, і з часом захопив у нас увесь народ, усі його класи, тоді як пізніший західній вплив захоплював у нас головно саму інтелігенцію, мало поширюючись серед народу, бо він не відповідав його духові. і вплив цей був дуже давній.3
"хоч візантійський вплив не захоплював всієї людини, не позбавляв її своїх національних ознак, зате він у своїй ланці захоплював усе населення згори додолу, з однаковою силою просякав в усі його класи. він, цей візантійський вплив і надавав давньому громадянству таку духову цілість".4
це високої ваги свідчення, бо це ключ до зрозуміння української душі, української духової культури. тієї культури, на якій ми зросли й навіки позосталися в ній. позосталися всі, хоч дехто й змінив пізніше свою віру.
владимир красное солнышко…. славный защитник земли , могущественный князь, которому служили доблестные богатыри илья муромец, алёша попович, добрыня никитич. он сын князя святослава игоревича. мать же князя – рабыня малуша, поэтому считался мальчик «робичичем» и не был равноправен с братьями старшими.
святослав, уходя в последний поход, оставил за себя в киеве старшего сына ярополка. в мятежной древлянской земле поставил среднего сына олега, младший остался без удела. а тут приехали новгородцы, с просьбой назначить наместником новгородской земли, одного из своих сыновей. туда-то и отправился владимир по велению отца своего. в 972 году пришла весть о гибели князя святослава.
стали сыновья править землёй . старшие братья рассорились, и закончилось всё братоубийством. ярополк убил олега. владимир же был полон решимости, покарать ярополка и занять отеческий престол в киеве. сначала он подчинил себе полоцкую землю. погиб друг ярополка варяг рогворд, который княжил в полоцке и два его сына, сам же женился на его дочери, которая раньше его отвергала. затем войско владимира двинулось походом на киев.
ярополк был вынужден покориться младшему брату, потому как не мог ему противостоять. владимир простил его и обещал почётное положение при дворе. однако ярополка убили двое варяг, которых и покарал владимир.
с 980г владимир стал великим князем всей земли. нелёгкое время досталось ему. пока братья разбирались между собой, польский князь мечислав i захватил западные земли, а на полоцкую и псковскую земли совершали набеги литовские племена ятвягов. все первые свои годы правления, князь возвращает руси все утраченные земли, укрепляя её рубежи.
в 987г совершил поход на город херсонес. именно после этого похода произошло крещение руси. в 922г ходил в карпатские горы и подчинил себе княжение хорватов, тем самым завершив создание единой могучей державы. был великим полководцем, но князь не был завоевателем. главная его цель – защита земли . чтобы укрепить свою власть в различных частях государства, он ставил на княжение своих сыновей. когда князь владимир умер, между его сыновьями развернулась жестокая борьба за власть.
візантійский вплив на українську культуру був величезний, довговіковий, і він ще й сьогодні помічається в нас на кожному кроці в усій нашій культурі.
візантія — це мати православної віри, це вона защепила світло віри христової. тому зрозуміти нам візантійську культуру — це глибше зрозуміти культуру свою власну, культуру українську, саму нашу душу.
візантія — це праджерело нашої віри, а тим самим — праджерело нашого українського духа, нашої духової культури.
українці гордяться тим, що джерело їхньої культури не варварський (на ті часи) рим, але власне високо культурна, глибоко християнізована візантія.
і цим ми нічим не понижуємо своєї культури, вказуючи, що вона зродилася на візантійській основі, — ми тільки вказуємо на її найбільше благородне джерело, з якого ми довгі віки пили свою цілющу воду. усю сприйняту високу культуру ми належно знаціоналізували, — цебто поєднали зо своєю, чим перетворили в нову українську культуру.
культура наша до прийняття православної віри була мала, була зовсім іншого напрямку, бо була — поганська. для сусідів візантійців ми, руси-українці, були чистими варварами. напр. патріярх фотій в своїх оміліях 51 і 52-ій 860 року зве русів: "руси — це скифський і брутальний народ", "народ невідомий (нам) і безчисленний, варварський, кочовий".1 і довгі віки, з кн. володимира великого починаючи, русь-україна сильно пильнувала переймати й собі защіплювати високу культуру свого могутнього сусіда, візантії, а тим самим перестати бути варварською. усе найголовніше в нашій культурі взяли ми з візантії.
візантійська культура була велика й глибока, на ввесь тодішній світ славнозвісна, і тому нема нічого дивного, що кн. володимир так прагнув її прийняти, і охрестив україну року 988-го в візантійську православну віру. що кн. володимир святий прийняв саме візантійську православну віру, у тому була його глибока історична мудрість і божа опіка над нами, — тим ми зберегли себе, як слов`янську націю, набувши собі відповідну нам по духові східню віру й культуру, найкращу на той час у світі.
коли б ми прийняли були католицтво, то нас би до останку поїли такі "варварські" напасні народи, як німці, угорці, поляки. німці, і взагалі католики були й є запеклими ворогами слов`ян, і вони винародовили б україну-русь і проковтнули б її, як це вони зробили, скажемо, з лужичанами й ін. північними слов`янами.
візантійський вплив на україну був надзвичайно сильний, і з часом захопив у нас увесь народ, усі його класи, тоді як пізніший західній вплив захоплював у нас головно саму інтелігенцію, мало поширюючись серед народу, бо він не відповідав його духові. і вплив цей був дуже давній.3
"хоч візантійський вплив не захоплював всієї людини, не позбавляв її своїх національних ознак, зате він у своїй ланці захоплював усе населення згори додолу, з однаковою силою просякав в усі його класи. він, цей візантійський вплив і надавав давньому громадянству таку духову цілість".4
це високої ваги свідчення, бо це ключ до зрозуміння української душі, української духової культури. тієї культури, на якій ми зросли й навіки позосталися в ній. позосталися всі, хоч дехто й змінив пізніше свою віру.
владимир красное солнышко…. славный защитник земли , могущественный князь, которому служили доблестные богатыри илья муромец, алёша попович, добрыня никитич. он сын князя святослава игоревича. мать же князя – рабыня малуша, поэтому считался мальчик «робичичем» и не был равноправен с братьями старшими.
святослав, уходя в последний поход, оставил за себя в киеве старшего сына ярополка. в мятежной древлянской земле поставил среднего сына олега, младший остался без удела. а тут приехали новгородцы, с просьбой назначить наместником новгородской земли, одного из своих сыновей. туда-то и отправился владимир по велению отца своего. в 972 году пришла весть о гибели князя святослава.
стали сыновья править землёй . старшие братья рассорились, и закончилось всё братоубийством. ярополк убил олега. владимир же был полон решимости, покарать ярополка и занять отеческий престол в киеве. сначала он подчинил себе полоцкую землю. погиб друг ярополка варяг рогворд, который княжил в полоцке и два его сына, сам же женился на его дочери, которая раньше его отвергала. затем войско владимира двинулось походом на киев.
ярополк был вынужден покориться младшему брату, потому как не мог ему противостоять. владимир простил его и обещал почётное положение при дворе. однако ярополка убили двое варяг, которых и покарал владимир.
с 980г владимир стал великим князем всей земли. нелёгкое время досталось ему. пока братья разбирались между собой, польский князь мечислав i захватил западные земли, а на полоцкую и псковскую земли совершали набеги литовские племена ятвягов. все первые свои годы правления, князь возвращает руси все утраченные земли, укрепляя её рубежи.
в 987г совершил поход на город херсонес. именно после этого похода произошло крещение руси. в 922г ходил в карпатские горы и подчинил себе княжение хорватов, тем самым завершив создание единой могучей державы. был великим полководцем, но князь не был завоевателем. главная его цель – защита земли . чтобы укрепить свою власть в различных частях государства, он ставил на княжение своих сыновей. когда князь владимир умер, между его сыновьями развернулась жестокая борьба за власть.