1) Куликовская битва является первым шагом к освобождению русских земель от ордынской зависимости. Так же это возвышение Москвы, как столицы единого и независимого государства, объединяющего политического, военного и духовного центра страны. Беспримерный поход русских войск за Дон сделал Московское княжество признанным центром антиордынской борьбы. Противостояние Московского великого княжества с Мамаевой Ордой завершилось крахом последней. Дмитрий Донской не позволил Мамаю восстановить власть над русскими землями. 2) Литературные памятники: "Задонщина" "Сказание о Мамаевом побоище" "На поле Куликовом" (цикл стихотворений А. Блока.) "Дмитрий Донской" (Сергей Бородин исторический роман) "Куликово поле" (Шмелев)
Термін для означення низки історичних українських земель, а саме: Буковини, Волині, Галичини, Поділля, Закарпаття, а також Західного Полісся.
У контексті історії України XX ст. найчастіше вживається для означення територій, приєднаних до Радянського Союзу і включених до складу УРСР на початку Другої світової війни та після її закінчення, а також суміжних з ними територій. У різні часи під даний термін підпадали різні частини українських етнічних земель.
Більшість з цих територій входили до складу Галицько-Волинського королівства. По занепаді останнього Південно-Західна Україна (Галичина та Західне Поділля) відійшла до Польського королівства, Закарпаття — до Угорського королівства, Буковина та Покуття — до Молдавського князівства, а Північно-Західна Україна — Волинь — разом зі Східним Поділлям та Центральною Україною до Великого Князівства Литовського, Руського і Жмудського. Після Люблінської Унії всі ці землі увійшли до складу Речі Посполитої. В період національно-визвольного руху українців, відомого як Хмельниччина, та втрати Польським королівством влади над центральними етнічними українськими землями, територія сучасних західних областей за Зборівським договором, залишилася в складі Польської корони, де на українських етнічних землях продовжували існувати Подільське, Руське, Волинське та Белзьке воєводства. Закарпаття продовжувало залишатися в складі Угорського королівства. Під владу Гетьмана Війська Запорозького відійшли лише території сучасних Вінниччини, Житомирщини та північно-східної околиці сучасної Рівненщини. Після останнього поділу Речі Посполитої у 1795 р. ці території були розділені між Австро-Угорщиною (Закарпаття, Галичина з частиною Західного Поділля та Буковина) та Російською імперією (більша частина Поділля та Волинь з Поліссям). У першій половині XX століття частина з них входили у Західноукраїнську Народну Республіку, а також у т. зв. міжвоєнну Польщу (за винятком території сучасної Хмельницької області), Румунію (не враховується Ізмаїльська область) та
Беспримерный поход русских войск за Дон сделал Московское княжество признанным центром антиордынской борьбы. Противостояние Московского великого княжества с Мамаевой Ордой завершилось крахом последней. Дмитрий Донской не позволил Мамаю восстановить власть над русскими землями.
2) Литературные памятники:
"Задонщина"
"Сказание о Мамаевом побоище"
"На поле Куликовом" (цикл стихотворений А. Блока.)
"Дмитрий Донской" (Сергей Бородин исторический роман)
"Куликово поле" (Шмелев)
У контексті історії України XX ст. найчастіше вживається для означення територій, приєднаних до Радянського Союзу і включених до складу УРСР на початку Другої світової війни та після її закінчення, а також суміжних з ними територій. У різні часи під даний термін підпадали різні частини українських етнічних земель.
Більшість з цих територій входили до складу Галицько-Волинського королівства. По занепаді останнього Південно-Західна Україна (Галичина та Західне Поділля) відійшла до Польського королівства, Закарпаття — до Угорського королівства, Буковина та Покуття — до Молдавського князівства, а Північно-Західна Україна — Волинь — разом зі Східним Поділлям та Центральною Україною до Великого Князівства Литовського, Руського і Жмудського. Після Люблінської Унії всі ці землі увійшли до складу Речі Посполитої. В період національно-визвольного руху українців, відомого як Хмельниччина, та втрати Польським королівством влади над центральними етнічними українськими землями, територія сучасних західних областей за Зборівським договором, залишилася в складі Польської корони, де на українських етнічних землях продовжували існувати Подільське, Руське, Волинське та Белзьке воєводства. Закарпаття продовжувало залишатися в складі Угорського королівства. Під владу Гетьмана Війська Запорозького відійшли лише території сучасних Вінниччини, Житомирщини та північно-східної околиці сучасної Рівненщини. Після останнього поділу Речі Посполитої у 1795 р. ці території були розділені між Австро-Угорщиною (Закарпаття, Галичина з частиною Західного Поділля та Буковина) та Російською імперією (більша частина Поділля та Волинь з Поліссям). У першій половині XX століття частина з них входили у Західноукраїнську Народну Республіку, а також у т. зв. міжвоєнну Польщу (за винятком території сучасної Хмельницької області), Румунію (не враховується Ізмаїльська область) та