Султан бек Султанов родился в 1871 году в деревушке Касымушагы Хаджисамлинской области Зенгезура. Семья Султанбековых, владельцев медных залежей в Кафане, посевных площадей вдоль течения реки Баргюшад и скота в Чалбайыре, имела в народе особое уважение и авторитет. Что касается самого Султан бека, у него были тысячи мелкого и крупного рогатого скота на Чалбайырских полях, а также масло-сырный завод в Кюрдохадже. Также он продавал за рубеж древесину.
Во время армяно-мусульманского противостояния в 1905 году отец Султан бека Алипаша бек возглавлял один из отрядов всадников и добровольцев.
В 1918 году во время вновь возгоревшегося армяно-мусульманского конфликта отряд добровольцев под руководством Султан бека оказал большие услуги областным селам. Они истребили большую часть взятого в осаду в Забухской долине отряда Андроника, разгромили многочисленные вооруженные отряды армян, собравшихся вокруг Гараголя, взяли в плен 600 человек. Также участвовали в очищении десятка сел Зенгезура от армянских войск.
В 1920 году после установления Советской власти в Азербайджане Султан бек, как и другие богатые люди, подвергся преследованиям. Он был вынужден некоторое время прятаться в лесах, а затем переехал в Иран вместе с братьями Хосров беком и Искендер беком.
После убийства Искендер бека специальными наемниками Советской империи, иранский шах посоветовал Султан беку перебраться в Турцию.
В 1923 году Султан бек вместе с братом обосновался в селе Кечгей Карской области. Здесь он и скончался в 1955 году и был похоронен на местном кладбище.
Передчуваючи близьку кончину, Ярослав Володимирович дав заповіт своїм 5 синам, що на той час були живими. «Повість временних літ» оповідає, що батько закликав синів жити у мирі й злагоді. Далі він мовив: «Ось я доручаю замінити мене на столі (престолі. — Авт.) в Києві старшому синові моєму і братові вашому Ізяславу; слухайтесь його, як слухалися мене, хай він замінить вам мене; а Святославу даю Чернігів, а Всеволоду — Переяслав, а Ігорю — Володимир (Волинський), а Вячеславу — Смоленськ». Деякі пізніші літописи (Новгородський перший, Тверський, Авраамки) конкретизують розподіл земель між Ярославичами: Ізяславу дісталися Новгород, Турівська й Деревська (Древлянська) волості, Святославу — «сторона східна, до Мурома», Всеволоду — Ростов, Суздаль, Білоозеро, Поволжя.
І так розділив він городи, заповівши їм не переступати братнього уділу... Сам же Ярослав був слабий... Отож приспів Ярославу кінець життя, і оддав він душу свою богові місяця лютого у двадцятий [день], в суботу першої неділі посту...”.
Заповіт Ярослава 1054 р. (літописи називають його «рядом») відкрив нову сторінку в розвитку політичної структури Русі. Він узаконив передання престолів за принципами родового старійшинства, тобто від старшого брата до наступного за віком (джерела називають його «лествичным восхождением»), встановив стосунки між князями на засадах васалітету-сюзеренітету. Відтак ці засади поширюються на весь феодальний стан Русі — боярство й дружинників. Однак «ряд» 1054 р. не був одразу реалізований на практиці. Нерішучий і млявий Ізяслав не спромігся утримати владу в своїх руках і поділив її з двома наступними за часом народження братами — Святославом і Всеволодом. Так утворився тріумвірат Ярославичів, що купно правив Руссю з 1054 по 1073 р.
Султан бек Султанов родился в 1871 году в деревушке Касымушагы Хаджисамлинской области Зенгезура. Семья Султанбековых, владельцев медных залежей в Кафане, посевных площадей вдоль течения реки Баргюшад и скота в Чалбайыре, имела в народе особое уважение и авторитет. Что касается самого Султан бека, у него были тысячи мелкого и крупного рогатого скота на Чалбайырских полях, а также масло-сырный завод в Кюрдохадже. Также он продавал за рубеж древесину.
Во время армяно-мусульманского противостояния в 1905 году отец Султан бека Алипаша бек возглавлял один из отрядов всадников и добровольцев.
В 1918 году во время вновь возгоревшегося армяно-мусульманского конфликта отряд добровольцев под руководством Султан бека оказал большие услуги областным селам. Они истребили большую часть взятого в осаду в Забухской долине отряда Андроника, разгромили многочисленные вооруженные отряды армян, собравшихся вокруг Гараголя, взяли в плен 600 человек. Также участвовали в очищении десятка сел Зенгезура от армянских войск.
В 1920 году после установления Советской власти в Азербайджане Султан бек, как и другие богатые люди, подвергся преследованиям. Он был вынужден некоторое время прятаться в лесах, а затем переехал в Иран вместе с братьями Хосров беком и Искендер беком.
После убийства Искендер бека специальными наемниками Советской империи, иранский шах посоветовал Султан беку перебраться в Турцию.
В 1923 году Султан бек вместе с братом обосновался в селе Кечгей Карской области. Здесь он и скончался в 1955 году и был похоронен на местном кладбище.
Объяснение:
Передчуваючи близьку кончину, Ярослав Володимирович дав заповіт своїм 5 синам, що на той час були живими. «Повість временних літ» оповідає, що батько закликав синів жити у мирі й злагоді. Далі він мовив: «Ось я доручаю замінити мене на столі (престолі. — Авт.) в Києві старшому синові моєму і братові вашому Ізяславу; слухайтесь його, як слухалися мене, хай він замінить вам мене; а Святославу даю Чернігів, а Всеволоду — Переяслав, а Ігорю — Володимир (Волинський), а Вячеславу — Смоленськ». Деякі пізніші літописи (Новгородський перший, Тверський, Авраамки) конкретизують розподіл земель між Ярославичами: Ізяславу дісталися Новгород, Турівська й Деревська (Древлянська) волості, Святославу — «сторона східна, до Мурома», Всеволоду — Ростов, Суздаль, Білоозеро, Поволжя.
І так розділив він городи, заповівши їм не переступати братнього уділу...
Сам же Ярослав був слабий... Отож приспів Ярославу кінець життя, і оддав він душу свою богові місяця лютого у двадцятий [день], в суботу першої неділі посту...”.
Заповіт Ярослава 1054 р. (літописи називають його «рядом») відкрив нову сторінку в розвитку політичної структури Русі. Він узаконив передання престолів за принципами родового старійшинства, тобто від старшого брата до наступного за віком (джерела називають його «лествичным восхождением»), встановив стосунки між князями на засадах васалітету-сюзеренітету. Відтак ці засади поширюються на весь феодальний стан Русі — боярство й дружинників. Однак «ряд» 1054 р. не був одразу реалізований на практиці. Нерішучий і млявий Ізяслав не спромігся утримати владу в своїх руках і поділив її з двома наступними за часом народження братами — Святославом і Всеволодом. Так утворився тріумвірат Ярославичів, що купно правив Руссю з 1054 по 1073 р.