«Разрешив на нём дела церковные, господин Папа вышел на обширную размерами площадь и… обратился ко всем с убедительной речью: «…От пределов иерусалимских и из града Константинополя пришло к нам важное известие… что народ персидского царства… вторгся в земли этих христиан, опустошил их мечом, грабежами, огнём… а церкви Божьи либо срыл до основания, либо при для своих обрядов. Пусть же прекратится меж вами ненависть, пусть смолкнет вражда, утихнут войны и уснут всяческие распри и раздоры. Становитесь на стезю Святого Гроба, исторгните
(отнимите) землю эту у нечестивого народа, покорите её себе; земля же та, как гласит Писание, течёт молоком и мёдом. Иерусалим… жаждет освобождения и не прекращает молить о том, чтобы вы пришли ему на выручку».
Во к документу. Как называется событие эпохи Крестовых походов, о котором сообщается в документе?
Назовите имя Папы Римского?
В каком году произошло событие?
. . . . . Книга в Середньовіччі. . . . .
У середні віки книги вважалися рідкістю. Це пояснювалося як тим, що кожна книга була оригінальним рукописним твором, так і незначною кількістю грамотних людей. Зростання грамотності і поширення паперу зумовило збільшення попиту на книги і їх здешевлення. З'явилися майстерні з переписування книг. У XIV-XV ст. цікавість до писаного тексту значно зросла, особливо до Слова Божого. Щоб задовольнити зростаючий попит, потрібно було придумати новий б виготовлення книг. На початку XV ст. в Європі з'явилися перші книги, виготовлені за до відбитків вирізаних на дощечках текстів. Проте такий б був трудомістким і не відповідав потребам часу, до того ж переписувачі працювали швидше, ніж виготовлявся макет такої друкованої книги. Близько 1445 р. німецький ремісник Йоганн Ґупгенберг (1399-1468) винайшов б книгодрукування, що його використовують і донині. З металевих кубиків із випуклими дзеркальними відбитками букв—літер—у спеціальних рамках набирається текст сторінки, яка потім за до пресу друкується. Цей винахід докорінно змінив систему передачі інформації: усну форму замінило друковане слово.
.Культура читання в Середні віки.
Якою була культура читання у середні віки? Чи робили середньовічні читачі процес читання більш зручним? Звісно, що робили! Одним із таких в було використання закладок, які сьогодні ми зустрічаємо в манускриптах, що зберігаються в різних бібліотеках та музеях світу.
Середньовічні закладки були різних типів. Були статичні, що один раз кріпилися до сторінки та ніколи не знімалися, і залишаються на місці по сьогоднішній день. Такі закладки могли робитися найрізноманітнішими
Наприклад, читач міг зрізати край пергаменту сторінки і протягнути смужку через невеликий отвір. Тоді надрізаний аркуш виступав назовні та слугував закладкою. Такий б, звісно, псував аркуш манускрипту, тому до нього вдавалися не надто часто.
Більш поширеними були закладки з клаптика пергаменту, що приклеювався до сторінки . Інколи на такій закладці навіть робили помітку, наприклад, літера «В» позначала Хрещення.
Зберігаються в бібліотеках й манускрипти із шкіряними закладками. Інколи на кінці таких закладок містилися ще й закінчення у формі кульок зі шкіри. Такі закладки, для кращого кріплення, приклеювалися до аркуша з обох боків.
Статичні закладки позначали місця, до яких зверталися регулярно. Наприклад, у книзі пісень позначали ті, що досить часто співалися під час мес. У молитовнику могли позначати молитви, що читалися найчастіше.
Проте сьогодні, гортаючи середньовічні манускрипти, дослідники натрапляють і на інші типи закладок, зокрема й на динамічні. Це можуть бути схожі до сьогоднішніх, закладки-стрічки. Щоправда, їх могли робити й зі шкіри у вигляді шнурків, що надійно кріпилися до книги. Деякі закладки такого типу мали відразу декілька шнурочків. Таким чином читач міг позначати декілька місць, що його зацікавили.
Проте знали середньовічні читачі й більш «розумні» закладки . Такі закладки не лише вказували на сторінку, де читач призупинив читання, а й позначали стовпець та рядок. До шнурочка кріпився диск із пергаменту, що також був рухомим. Рухаючи його, була можливість позначити рядок. Позначки на диску вказували на стовпець. Досить просто та зручно!
История Москвы — крупнейшего города и столицы Российской Федерации — России — насчитывает, по крайней мере, 873 года.
Первое письменное упоминание о Москве относится к 1147 году. Москва, из-за своего положения на реке Москве, играла важную историческую роль как экономический и политический центр.
Сходненский череп, найденный в 1939 году возле города Тушино близ впадения реки Сходни в Москву-реку, является самым ранним свидетельством проживания человека на территории Москвы около 16—10 тысяч лет назад.
В Москве на Покровском бульваре найден скребок эпохи мезолита, на Сретенке найден кренёвый резец эпохи неолита.
На территории бывшего Воспитательного дома в Китайгородском проезде найдены фрагменты лепных керамических сосудов с ямочным орнаментом, характерным для позднего этапа льяловской культуры.
В Царицынском парке обнаружено поселение среднего бронзового века фатьяновской культуры. Это первое обнаруженное фатьяновское поселение на территории Волго-Окского междуречья. Носители фатьяновской культуры — индоевропейское население, которое первым стало заниматься земледелием и скотоводством на этой территории. Могильники фатьяновской культуры также найдены у бывших деревень -Тушино и Давыдково, а отдельные каменные орудия и оружие найдены в Крылатском, Зюзино, Чертаново.
На территории Москвы найдено несколько городищ дьяковской культуры приблизительно VII века до нашей эры: Дьяковское городище, где такое поселение было впервые обнаружено, в районе Нескучного сада, Нижних Котлов, на территории храма Христа , в районе Самотёки, на Потылихе, в Большом Кремлёвском сквере. Многие городища располагались на мысах между рек[8]. В I тысячелетии н. э. на территории города проживали финно-угорские племена, в основном дьяковцы
Славянские сёла появились на территории Москвы не позже IX века. Это был северный край расселения вятичей, на границе с землями кривичей
Название:Появление названия города, как и названий многих городов мира, связано с именем реки Москвы, которая носила это имя задолго до появления поселения. Кем дано название, и что оно означает, точно не известно. На сегодняшний день существует три основных версии: балтская, славянская и финно-угорская.
Появление названия города, как и названий многих городов мира, связано с именем реки Москвы, которая носила это имя задолго до появления поселения. Кем дано название, и что оно означает, точно не известно. На сегодняшний день существует три основных версии: балтская, славянская и финно-угорская.Балтская и славянская версии указывают на то, что корень моск- означал «вязкий, топкий» или «болото, сырость, влага, жидкость». Балтское название реки могло оставить племя голядь, а славянское — жившие здесь вятичи.
Появление названия города, как и названий многих городов мира, связано с именем реки Москвы, которая носила это имя задолго до появления поселения. Кем дано название, и что оно означает, точно не известно. На сегодняшний день существует три основных версии: балтская, славянская и финно-угорская.Балтская и славянская версии указывают на то, что корень моск- означал «вязкий, топкий» или «болото, сырость, влага, жидкость». Балтское название реки могло оставить племя голядь, а славянское — жившие здесь вятичи.Согласно финно-угорской версии, слово Москва происходит из какого-то волжско-финского языка, и означает «река-Медведица», либо «Коровья река»[11]. Существуют и другие версии происхождения названия города, но они менее состоятельны и убедительны. В частности, популярное сравнение названия Москвы с прикамскими гидронимами на -ва (Колва, Яйва, Сылва) несостоятельно, поскольку слово ва со значением «вода» есть только в языке коми, никогда не живших даже близко к Москве. Но при этом нельзя исключать факт принадлежности коми языка к финно-угорской группе языков, на котором как раз-таки «моск» означает «корова», а «ва» - вода, река.