Кімері́йці, кіммерійці або кімери, кі́ммери (грец. κιμμέριοι, лат. Cimmerii) — стародавній кочовий народ, який жив на території Північного Причорномор'я (півдня України)[1][2] в IX — VII століттях до н. е. Більша частина в VII столітті до н. е. помандрувала через Кавказ до Малої Азії через нашестя скіфів[1]. Менша частина осіла в Північному Причорномор'ї, змінивши кочовий образ життя[3][4], і стала відомою як таври[1], що були причетні до закладання греками колонії Кімерик як південно-західного прикордонного форпосту Боспорського царства (50 км на південь від Керчі)[1]. Остаточно кімерійці асимілювалися з місцевими племенами Кримського півострову[4][3]. Разом з гетами в українській історії становлять власне місцеву археологічну культуру[5]. Назва племені кімерійців не є їхньою самоназвою, оскільки ця назва була дана ассирійцями стосовно всіх племен Північного Причорномор'я[4][3]. Уривок з ассирійських джерел, де Асархаддон говорить про «воїнів ґімірра», дав підставу ототожнювати їх із кімерійцями
1) основное представление - весь мир должен, что называется, работать на Европу. Он был поделён на сферы влияния( в основном Англией и Францией) и Германия готовилась совершить передел, чтобы урвать самые "лакомые" куски 2) все по-прежнему верили в царя-самодержца как "помазанника Божиего" , так считал и Николай и большинство населения+ боязнь при усилении свобод населения потерять власть и состояние 3) завершён переход от мануфактуры к фабрике( к 30-м годам 19 века), отсутствие накопленного первоначального капитала 4) в отличие от европейских стран помещики предпочитали экстенсивный путь развития - за счёт увеличения пахотных и возделываемых земель, а также, безграмотность работников, из-за которой они не могли работать с какой-либо, даже относительно простой, техникой.
Кімері́йці, кіммерійці або кімери, кі́ммери (грец. κιμμέριοι, лат. Cimmerii) — стародавній кочовий народ, який жив на території Північного Причорномор'я (півдня України)[1][2] в IX — VII століттях до н. е. Більша частина в VII столітті до н. е. помандрувала через Кавказ до Малої Азії через нашестя скіфів[1]. Менша частина осіла в Північному Причорномор'ї, змінивши кочовий образ життя[3][4], і стала відомою як таври[1], що були причетні до закладання греками колонії Кімерик як південно-західного прикордонного форпосту Боспорського царства (50 км на південь від Керчі)[1]. Остаточно кімерійці асимілювалися з місцевими племенами Кримського півострову[4][3]. Разом з гетами в українській історії становлять власне місцеву археологічну культуру[5]. Назва племені кімерійців не є їхньою самоназвою, оскільки ця назва була дана ассирійцями стосовно всіх племен Північного Причорномор'я[4][3]. Уривок з ассирійських джерел, де Асархаддон говорить про «воїнів ґімірра», дав підставу ототожнювати їх із кімерійцями
2) все по-прежнему верили в царя-самодержца как "помазанника Божиего" , так считал и Николай и большинство населения+ боязнь при усилении свобод населения потерять власть и состояние
3) завершён переход от мануфактуры к фабрике( к 30-м годам 19 века), отсутствие накопленного первоначального капитала
4) в отличие от европейских стран помещики предпочитали экстенсивный путь развития - за счёт увеличения пахотных и возделываемых земель, а также, безграмотность работников, из-за которой они не могли работать с какой-либо, даже относительно простой, техникой.