Казахско-джунгарские войны — серия военных действий между Казахскими жузами и Джунгарским ханством, продлившаяся с XVII до середины XVIII века. Стратегической целью джунгар являлось увеличение территорий для кочевья путём присоединения соседних земель Казахского ханства. Джунгары представляли военную опасность не только для казахов, но и для Средней и Центральной Азии, а также для Российской империи[источник не указан 1472 дня]. Впоследствии Джунгарию ослабили междоусобные войны, конец Джунгарскому ханству положила Третья ойратско-маньчжурская война (1755—1759) с китайской империей Цин
процес становлення державності у франків тривав бли-зько двох століть. за династії меровінгів (v ст. - 751 р.) ще зберігались релікти родового ладу. військовий вождь одноча-сно був королем. із посиленням його влади роль ополчення як органу безпосередньої демократії стала знижуватись. при королю створювалась королівська курія (рада знаті).
за меровінгів існувала двірцево-вотчинна система іння.
у 751 р. на престолі утверджується нова династія. на зборах світської і духовної знаті пінін короткий, син карла мартелла, який мав реальну владу, як майордом, був проголошений королем.
найбільшого розвитку монархія досягає за правління йо-го сина карла великого (768 - 814 у результаті великих завойовницьких походів у її склад ввійшли території, які зараз західну німеччину, північну італію, північну іс-панію, а також багато інших земель.
показником зросту могутності держави стає проголошення у 800 р. карла імператором. у його руках зосереджується значна влада. але це не означало перетворення імпе-ратора в абсолютного монарха. глава держави повинен був фактично ділити свою владу зі знаттю, без згоди якої не приймалось ні одне важливе рішення. найвищі світські та духовні феодали входили до складу постійно діючої ради при імпера-торі. майже щороку скликався з`їзд всієї знаті (так зване “велике поле”).
разом з тим відносне посилення центральної влади потягло за собою формування органів державного іння, особливостями яких було:
– посадові особи, які очолювали господарське іння володіннями феодалів, одночасно здійснювали адміністративно-судову владу над населенням, що там проживало;
– нагородою за службу були земельні , а та-кож право залишати собі частину зборів з населення;
– було відсутнє послідовне розмежування між окремими сферами державного іння. посадові особи, як правило, поєднували військові, фінансові, судові функції. лише в системі центрального іння спостерігалось певне розмежування в компетенції. але і там спеціального відомчого апарату ще не було.
Казахско-джунгарские войны — серия военных действий между Казахскими жузами и Джунгарским ханством, продлившаяся с XVII до середины XVIII века. Стратегической целью джунгар являлось увеличение территорий для кочевья путём присоединения соседних земель Казахского ханства. Джунгары представляли военную опасность не только для казахов, но и для Средней и Центральной Азии, а также для Российской империи[источник не указан 1472 дня]. Впоследствии Джунгарию ослабили междоусобные войны, конец Джунгарскому ханству положила Третья ойратско-маньчжурская война (1755—1759) с китайской империей Цин
ответ:
процес становлення державності у франків тривав бли-зько двох століть. за династії меровінгів (v ст. - 751 р.) ще зберігались релікти родового ладу. військовий вождь одноча-сно був королем. із посиленням його влади роль ополчення як органу безпосередньої демократії стала знижуватись. при королю створювалась королівська курія (рада знаті).
за меровінгів існувала двірцево-вотчинна система іння.
у 751 р. на престолі утверджується нова династія. на зборах світської і духовної знаті пінін короткий, син карла мартелла, який мав реальну владу, як майордом, був проголошений королем.
найбільшого розвитку монархія досягає за правління йо-го сина карла великого (768 - 814 у результаті великих завойовницьких походів у її склад ввійшли території, які зараз західну німеччину, північну італію, північну іс-панію, а також багато інших земель.
показником зросту могутності держави стає проголошення у 800 р. карла імператором. у його руках зосереджується значна влада. але це не означало перетворення імпе-ратора в абсолютного монарха. глава держави повинен був фактично ділити свою владу зі знаттю, без згоди якої не приймалось ні одне важливе рішення. найвищі світські та духовні феодали входили до складу постійно діючої ради при імпера-торі. майже щороку скликався з`їзд всієї знаті (так зване “велике поле”).
разом з тим відносне посилення центральної влади потягло за собою формування органів державного іння, особливостями яких було:
– посадові особи, які очолювали господарське іння володіннями феодалів, одночасно здійснювали адміністративно-судову владу над населенням, що там проживало;
– нагородою за службу були земельні , а та-кож право залишати собі частину зборів з населення;
– було відсутнє послідовне розмежування між окремими сферами державного іння. посадові особи, як правило, поєднували військові, фінансові, судові функції. лише в системі центрального іння спостерігалось певне розмежування в компетенції. але і там спеціального відомчого апарату ще не було.