Східнослов'янські племена – група слов'янських племен, розташована на території сучасної України, Білорусі та Росії, предками яких були анти й дуліби (волиняни), вони проживали на території між Карпатами, Прип'яттю та Середнім Подніпров'ям. Археологічне дослідження простежується від населення празької культури V-VII ст. Розселення цієї людності та її безпосередніх нащадків, носіїв лука-райквецької культури, в усіх напрямках започаткувало в VI-IX ст. південну, західну та східну гілки слов'янства.
Початкові спогади
Про одне з державних об'єднань арабський літописець Х століття Аль Масуді писав так: "З-поміж цих народів один за давніх часів мав владу, князь його звався Маджак, а сам народ валінана (Valinana). Цьому народові за давніх часів корилися всі інші слов'янські народи, бо влада була його, а інші князі його слухалися".
Протягом VI-VIII століть східнослов'янські племена або союзи племен переросли у феодальні князівства, відомі в історичній літературі під назвою "літописні племена" або "племінні князівства", а також територіальні князівства, до яких належали різні племена або їхні частини. Центрами таких князівств були міста: у полян - Київ, в ільменських слов'ян - Новгород, у кривичів - Смоленськ та Полоцьк, у сіверян - Чернігів та ін. Згодом утворилася ранньосхіднослов'янська держава Русь.
Східнослов'янських поселень існувало багато, хоч за розмірами вони були невеликими. Села будувалися за два-чотири кілометри одне від одного і налічували від 4 до 70 дерев'яних жител. Кожна нова група поселень виростала на відстані 50-70 кілометрів. У центрі зводилися ґорода, тобто укріплені фортеці, що служили для захисту, проведення племінних сходів і культових обрядів. Східнослов'янські землі рясніли сотнями таких обнесених частоколом населених пунктів. Тому скандинави називали ці землі "Гардарікі", що значить "країна укріплень".
Політична організація
Про політичну організацію східних слов'ян відомо небагато. Очевидно, вони не мали верховних правителів чи якоїсь централізованої влади. Племена й роди, на чолі яких стояли волхви, об'єднувало поклоніння спільним богам, а важливі питання життя вирішувалися шляхом загальної згоди. Соціально-економічне розшарування племені було незначним, а земля й худоба вважалися спільною власністю численних сімей.
Східні слов'яни були знані як непохитні й загартовані воїни, здатні витримувати мороз і спеку, споживати мінімум їжі. Відчуваючи себе невпевнено на відкритих рівнинах, вони вважали за краще воювати у лісах і байраках, де часто влаштовували засідки. Впертість і витривалість були їхніми найбільшими перевагами як у війні, так і під час миру.
Торгівля
Торгівля у східних слов'ян розвивалася слабко. Проте у VIII ст. їй дали поштовх купці зі Сходу й зокрема араби-мусульмани, що стали проникати у східнослов'янські землі. В обмін на дорогоцінні метали, тонкі сукна, ювелірні вироби східні слов'яни могли запропонувати традиційні плоди своєї землі: мед, віск, хутра, а також рабів. Останній товар араби цінили над усе. Торгівля ця процвітала наприкінці VIII ст., коли у зносини зі східними слов'янами ввійшли тюркські племена хозарів, котрі заснували унікальну торговельну імперію в пониззі Волги та на Каспійському узбережжі й пізніше прийняли іудаїзм. Деякі слов'яни, зокрема сіверці, вятичі та поляни, були змушені сплачувати хозарам данину. Дедалі більше виходячи з ізоляції, східні слов'яни вступали у нову важливу добу своєї історії.
Археологічні досліджування
Знані з "Повісті минулих літ" літописні слов’янські племена протягом 20 сторіччя. плідно досліджувались археологами. Найбільш показовими для етнокультурної диференціації східнослов’янських племен виявилися металеві прикраси традиційного жіночого костюму і перш за все скроневі кільця. Ще сто років тому О. О. Спицин показав, що цим племенам властиві срібні півтора-обертові кільця перстеневого типу, сіверянам - спіральні, дреговичам - зернисті, радимичам - семипроменеві, в’ятичам - семилопатеві, кривичам – браслетовидні, ільменським словенам – ромбо-щиткові.
Перелік східнослов'янських племен
З літопису відомі такі східнослов'янські племена.
Південно-західна група племен (праукраїнці):
Білі Хорвати й Лучани - в Галичині.
Дуліби й Волиняни - над горішнім західнім Бугом.
Деревляни - в лісах по Горині, Прип’яті й Дніпру.
Поляни - над Дніпром, у теперішній Київщині.
Сіверяни й Сівери - по Десні й лівих допливах середнього Дніпра (частково праросіяни).
Уличі - між Дністром та Бугом.
Тиверці - на південний захід від уличів, над Дністром, аж до моря.
Східнослов'янські племена – група слов'янських племен, розташована на території сучасної України, Білорусі та Росії, предками яких були анти й дуліби (волиняни), вони проживали на території між Карпатами, Прип'яттю та Середнім Подніпров'ям. Археологічне дослідження простежується від населення празької культури V-VII ст. Розселення цієї людності та її безпосередніх нащадків, носіїв лука-райквецької культури, в усіх напрямках започаткувало в VI-IX ст. південну, західну та східну гілки слов'янства.
Початкові спогади
Про одне з державних об'єднань арабський літописець Х століття Аль Масуді писав так: "З-поміж цих народів один за давніх часів мав владу, князь його звався Маджак, а сам народ валінана (Valinana). Цьому народові за давніх часів корилися всі інші слов'янські народи, бо влада була його, а інші князі його слухалися".
Протягом VI-VIII століть східнослов'янські племена або союзи племен переросли у феодальні князівства, відомі в історичній літературі під назвою "літописні племена" або "племінні князівства", а також територіальні князівства, до яких належали різні племена або їхні частини. Центрами таких князівств були міста: у полян - Київ, в ільменських слов'ян - Новгород, у кривичів - Смоленськ та Полоцьк, у сіверян - Чернігів та ін. Згодом утворилася ранньосхіднослов'янська держава Русь.
Східнослов'янських поселень існувало багато, хоч за розмірами вони були невеликими. Села будувалися за два-чотири кілометри одне від одного і налічували від 4 до 70 дерев'яних жител. Кожна нова група поселень виростала на відстані 50-70 кілометрів. У центрі зводилися ґорода, тобто укріплені фортеці, що служили для захисту, проведення племінних сходів і культових обрядів. Східнослов'янські землі рясніли сотнями таких обнесених частоколом населених пунктів. Тому скандинави називали ці землі "Гардарікі", що значить "країна укріплень".
Політична організація
Про політичну організацію східних слов'ян відомо небагато. Очевидно, вони не мали верховних правителів чи якоїсь централізованої влади. Племена й роди, на чолі яких стояли волхви, об'єднувало поклоніння спільним богам, а важливі питання життя вирішувалися шляхом загальної згоди. Соціально-економічне розшарування племені було незначним, а земля й худоба вважалися спільною власністю численних сімей.
Східні слов'яни були знані як непохитні й загартовані воїни, здатні витримувати мороз і спеку, споживати мінімум їжі. Відчуваючи себе невпевнено на відкритих рівнинах, вони вважали за краще воювати у лісах і байраках, де часто влаштовували засідки. Впертість і витривалість були їхніми найбільшими перевагами як у війні, так і під час миру.
Торгівля
Торгівля у східних слов'ян розвивалася слабко. Проте у VIII ст. їй дали поштовх купці зі Сходу й зокрема араби-мусульмани, що стали проникати у східнослов'янські землі. В обмін на дорогоцінні метали, тонкі сукна, ювелірні вироби східні слов'яни могли запропонувати традиційні плоди своєї землі: мед, віск, хутра, а також рабів. Останній товар араби цінили над усе. Торгівля ця процвітала наприкінці VIII ст., коли у зносини зі східними слов'янами ввійшли тюркські племена хозарів, котрі заснували унікальну торговельну імперію в пониззі Волги та на Каспійському узбережжі й пізніше прийняли іудаїзм. Деякі слов'яни, зокрема сіверці, вятичі та поляни, були змушені сплачувати хозарам данину. Дедалі більше виходячи з ізоляції, східні слов'яни вступали у нову важливу добу своєї історії.
Археологічні досліджування
Знані з "Повісті минулих літ" літописні слов’янські племена протягом 20 сторіччя. плідно досліджувались археологами. Найбільш показовими для етнокультурної диференціації східнослов’янських племен виявилися металеві прикраси традиційного жіночого костюму і перш за все скроневі кільця. Ще сто років тому О. О. Спицин показав, що цим племенам властиві срібні півтора-обертові кільця перстеневого типу, сіверянам - спіральні, дреговичам - зернисті, радимичам - семипроменеві, в’ятичам - семилопатеві, кривичам – браслетовидні, ільменським словенам – ромбо-щиткові.
Перелік східнослов'янських племен
З літопису відомі такі східнослов'янські племена.
Південно-західна група племен (праукраїнці):
Білі Хорвати й Лучани - в Галичині.
Дуліби й Волиняни - над горішнім західнім Бугом.
Деревляни - в лісах по Горині, Прип’яті й Дніпру.
Поляни - над Дніпром, у теперішній Київщині.
Сіверяни й Сівери - по Десні й лівих допливах середнього Дніпра (частково праросіяни).
Уличі - між Дністром та Бугом.
Тиверці - на південний захід від уличів, над Дністром, аж до моря.
Північна група племен (прановгородці):
Ільменські словени.
Північно-західна група племен (прабілоруси):
Дреговичі.
Кривичі (частково прановгородці).
Радимичі (частково південні праросіяни).
Північно-східна група племен