Внутренняя и внешняя политика Константина были прямым продолжением реформ Диоклетиана. В 314 г., сразу после прекращения наиболее острого периода междоусобиц, Константин провел новую денежную реформу, устранявшую основной недостаток реформы Диоклетиана. За годы между двумя реформами, удалось вычислить более точную стоимость золота в слитках, в результате чего и была выпущена новая золотая монета солид весом в уте часть римского фунта. Она сделалась основной монетой и единицей счета сначала в западной половине, а потом во всей Империи.
Стабильность новой денежной системы укрепилась еще и потому, что в ее основу было положено одно золото. Из серебра стали чеканить только мелкую разменную монету. Стабилизация денежной системы дала возможность восстановить некоторые денежные сборы, замененные в натуральными повинностям. Оживились денежные сделки на рынках. Но по-прежнему кроме монеты в обращении продолжали ходить слитки золота и серебра с клеймами финансовых чиновников, удостоверявших их вес и качество. Натуральные отношения внутри обширных императорских хозяйств существенно не изменились.
Константин оставил, примененное Диоклетианом деление, на пограничные и маневренные войска. Но маневренные войска, сделавшиеся военной опорой домината, были разделены на две категории. Из общей массы маневренных войск были выделены более привилегированные воинские части -- дворцовые войска, расположенные в Риме и других столицах Империи. Отряды преторианцев были расформированы. Их место заняли отряды дворцовой стражи.
Армия пополнялась отрядами из варварских племен, так как Римское государство испытывало затруднения при вербовке воинов из местного населения, постепенно прикреплявшегося к месту жительства и профессиям. Профессия воина тоже становилась наследственной. Но в связи с упадком среднего и мелкого землевладения наделение земельными участками -- обычная плата за военную службу -- перестало привлекать жителей Империи.
Скасував тетрархію і відновив одноосібне правління імператора. При імператорі було створено вищу дорадчу раду – консисторію, членів якої призначав імператор. Поділ імперії на чотири частини, для зручності керівництва, зберігався, але тепер вони називалися префектурами й керувалися префектами Преторія, яких призначав імператор. Проте посада префекта Преторія була виключно цивільною, військової влади їх було позбавлено.
Адміністративна реформа.
Чотири префектури – Східна, Іллірік, Італія та Галлія – поділялися на 14 діоцезів (єпархій) і 114 провінцій. Резиденцією Константина стало спочатку місто Трір у Германії, а з 326 р. н. е. столицею імперії став Візантій, який було перейменовано у Константинополь – місто Константина. У 330 р. н. е. після завершення будівництва Константинополя він отримав привілеї, які зрівняли його у правах із Римом. Було завершено складання адміністративної системи домінанту, в основі якої було підпорядкування нижчих посадовців вищим. Очолювала управлінську піраміду імперії священна особа домінуса.
Зберігався поділ на діоцези і провінції. Останні поділялися на декілька невеликих округів. Завершилося складання адміністративної системи домінанту, в основі якої було вертикальне підпорядкування нижчих посадовців вищим.
Військова реформа.
Завершено розпочату Діоклетіаном військову реформу. Регулярні пересувні війська, що були воєнною опорою домінату, були поділені на дві частини. Із їхнього складу було виділено палацові війська – привілейовані військові частини, розташовані в Римі та інших містах імперії. Вони заступили реформовані загони преторіанців. Професія воїнів стала спадковою. Армія більше, ніж раніше, стала поповнюватися варварами, які отримували за службу римське громадянство, а за заслуги – право переходити в палацові війська й отримувати високі посади.
Грошова реформа.
Було запроваджено золоту монету, солід, яка дорівнювала 24 розмінним срібним монетам. Реформа була успішною й сприяла стабілізації грошового обігу.
Податкова реформа.
Для впорядкування системи стягування податків мешканці міст прикріплювалися до місць свого проживання, а колони – до їхніх земельних ділянок.
Релігійна реформа. Християнське духовенство було звільнено від усіх особистих повинностей на користь держави. Християнська церква здобула право отримувати майно як спадок і подарунок. За Медіоланським едиктом християнство було визнано рівним у правах з іншими релігіями в Римській імперії, а тим християнам, які постраждали від переслідувань, поверталося конфісковане майно.
ответ: Денежная реформа.
Внутренняя и внешняя политика Константина были прямым продолжением реформ Диоклетиана. В 314 г., сразу после прекращения наиболее острого периода междоусобиц, Константин провел новую денежную реформу, устранявшую основной недостаток реформы Диоклетиана. За годы между двумя реформами, удалось вычислить более точную стоимость золота в слитках, в результате чего и была выпущена новая золотая монета солид весом в уте часть римского фунта. Она сделалась основной монетой и единицей счета сначала в западной половине, а потом во всей Империи.
Стабильность новой денежной системы укрепилась еще и потому, что в ее основу было положено одно золото. Из серебра стали чеканить только мелкую разменную монету. Стабилизация денежной системы дала возможность восстановить некоторые денежные сборы, замененные в натуральными повинностям. Оживились денежные сделки на рынках. Но по-прежнему кроме монеты в обращении продолжали ходить слитки золота и серебра с клеймами финансовых чиновников, удостоверявших их вес и качество. Натуральные отношения внутри обширных императорских хозяйств существенно не изменились.
Константин оставил, примененное Диоклетианом деление, на пограничные и маневренные войска. Но маневренные войска, сделавшиеся военной опорой домината, были разделены на две категории. Из общей массы маневренных войск были выделены более привилегированные воинские части -- дворцовые войска, расположенные в Риме и других столицах Империи. Отряды преторианцев были расформированы. Их место заняли отряды дворцовой стражи.
Армия пополнялась отрядами из варварских племен, так как Римское государство испытывало затруднения при вербовке воинов из местного населения, постепенно прикреплявшегося к месту жительства и профессиям. Профессия воина тоже становилась наследственной. Но в связи с упадком среднего и мелкого землевладения наделение земельными участками -- обычная плата за военную службу -- перестало привлекать жителей Империи.
Объяснение: денежная и военная больше не помню
Реформи Константина
(306–337рр. н.е.)
Політична реформа.
Скасував тетрархію і відновив одноосібне правління імператора. При імператорі було створено вищу дорадчу раду – консисторію, членів якої призначав імператор. Поділ імперії на чотири частини, для зручності керівництва, зберігався, але тепер вони називалися префектурами й керувалися префектами Преторія, яких призначав імператор. Проте посада префекта Преторія була виключно цивільною, військової влади їх було позбавлено.
Адміністративна реформа.
Чотири префектури – Східна, Іллірік, Італія та Галлія – поділялися на 14 діоцезів (єпархій) і 114 провінцій. Резиденцією Константина стало спочатку місто Трір у Германії, а з 326 р. н. е. столицею імперії став Візантій, який було перейменовано у Константинополь – місто Константина. У 330 р. н. е. після завершення будівництва Константинополя він отримав привілеї, які зрівняли його у правах із Римом. Було завершено складання адміністративної системи домінанту, в основі якої було підпорядкування нижчих посадовців вищим. Очолювала управлінську піраміду імперії священна особа домінуса.
Зберігався поділ на діоцези і провінції. Останні поділялися на декілька невеликих округів. Завершилося складання адміністративної системи домінанту, в основі якої було вертикальне підпорядкування нижчих посадовців вищим.
Військова реформа.
Завершено розпочату Діоклетіаном військову реформу. Регулярні пересувні війська, що були воєнною опорою домінату, були поділені на дві частини. Із їхнього складу було виділено палацові війська – привілейовані військові частини, розташовані в Римі та інших містах імперії. Вони заступили реформовані загони преторіанців. Професія воїнів стала спадковою. Армія більше, ніж раніше, стала поповнюватися варварами, які отримували за службу римське громадянство, а за заслуги – право переходити в палацові війська й отримувати високі посади.
Грошова реформа.
Було запроваджено золоту монету, солід, яка дорівнювала 24 розмінним срібним монетам. Реформа була успішною й сприяла стабілізації грошового обігу.
Податкова реформа.
Для впорядкування системи стягування податків мешканці міст прикріплювалися до місць свого проживання, а колони – до їхніх земельних ділянок.
Релігійна реформа. Християнське духовенство було звільнено від усіх особистих повинностей на користь держави. Християнська церква здобула право отримувати майно як спадок і подарунок. За Медіоланським едиктом християнство було визнано рівним у правах з іншими релігіями в Римській імперії, а тим християнам, які постраждали від переслідувань, поверталося конфісковане майно.